Головна Історія ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА» – ГОЛГОФА ДЛЯ УКРАЇНЦІВ

ОПЕРАЦІЯ «ВІСЛА» – ГОЛГОФА ДЛЯ УКРАЇНЦІВ

24
0

28 квітня у селі Тудорковичі, біля пам’ятника жертвам терору і депортації українців Холмщини в 19371948 рр., де перетнулися межі трьох етнічних українських земель: Холмщини, Волині і Галичини, під час урочистих заходів жителі району вшанували 70ті роковини трагічних подій операції «Вісла».

«Історія українського народу донині залишає велику кількість білих плям, особливо в період ХХ століття – період голодоморів, геноцидів, переселення та світових воєн. Однією з таких болючих тем в історії України є велика депортація українського населення з території Польщі під назвою операція «Вісла», – сказала ведуча, завідувач Народним домом с. Старгород Олена Путькало.
Усіх загиблих під час операції «Вісла» присутні вшанували хвилиною мовчання.
У 1947 році почалася операція «Вісла» польського комуністичного режиму проти етнічних українців, яка полягала в насильницькій депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини, які до 1945 року належали Німеччині.
Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення – позбавляли прав українців на землю, ліквідовували рідне шкільництво, культурноосвітні установи, грекокатолицькі церкви та інші.

Молебень відправили священики Петро Звір, Степан Ділай та Василь Суслик. Звертаючись до присутніх, о. Василь, зокрема, підкреслив, що «перша депортація була ще у 1915 році, коли українців з Підляшшя депортували в Росію, Азію, котрі зазнали утисків від «братів» зі сходу. Адже кожна родина – це окрема доля. Кожна сім’я, перенісши депортацію, пережила трагедію, адже була переселена в чужу державу з іншою вірою… Українці є нині у всіх державах, вони натхненники всього світу, бо розумні. Якщо б нас не гонили, ми не були б такими сильними духом, не було би тої ласки Господньої, яка дає нам сили в боротьбі, як з внутрішнім, так і з зовнішніми ворогами. Цю боротьбу з благодаттю Божою ми завжди осилюємо».

Керівники району, Сокаля, громадських організацій та партій під супровід народного духового оркестру Сокальського народного дому поклали квіти до підніжжя пам’ятника, запалили лампадки.

Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національнопатріотичних сил – Української Повстанської Армії, націоналістичного підпілля ОУН на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі. 28 квітня•1947 року, о четвертій годині ранку, шість польських дивізій та відділи корпусу безпеченьства публічного (відділ безпеки) оточили місцевості, на яких проживало українське населення. У районах активних дій УПА та ОУН на збори населення відводилося від 24 до 48 годин, а фактично часто людей вивозили протягом світлового дня. Особливістю переселення було те, що на нових територіях не допускалось створення компактних українських поселень – не більше кількох сімей в одному населеному пункті. До 29 липня 1947ого було депортовано 137833 особи, а до осені – 140575 чоловік.
Операція «Вісла» стала справжньою Голгофою для українців, розкидала їх по світах, вирвавши їхнє коріння з прадідівських земель. Відтоді минуло 70 років, а депортовані українці всі ці роки линуть серцем до рідної землі.

Уродженка Холмщини, очевидець цих подій Анісія Петришин, зокрема, сказала:
– Виселення українців з Польщі почалося ще в 1915ому і закінчилося тільки в п’ятдесятих роках. Тяжкої долі зазнали українці. Внаслідок тих виселень тільки в моїй родині, родичі проживають в п’ятнадцяти населених пунктах: Москва, Вологда, Свердловська, Новосибірська області, Волинь, Галичина, Польща. Така ж трагічна доля спіткала багатьох сімей. «Розігнала доля нас по світу, як той вітер листя восени, не дала нам ані дня прожити, не дала нам сонця, ні весни…» Тепер польська сторона старається згладити ті події, і каже, що винне населення Волині, яке в себе спричинило різанину поляків, а ті вже відімстили. Але це все не так. З березня 1943 р. по березень 1944ого було спалено у Грубешівському районі, включаючи Сокальський (Забузьку сторону), 52 села, знищено більше чотири тисячі українців. У 1935ому почалося ополячення українців, позакривали українські школи, забороняли говорити українською мовою, насильно заганяли в костели, закривали українські церкви…

Виселення українців Холмщини почалося 15 жовтня 1944 року. Частина людей мусили виїжджати, бо села були спалені, не мали де жити, що їсти. Заможніших виселяли насильно. Це була Голгофа. Ось дані з нашої території: з 2 лютого по 4 червня 1945 р. на станції Угнів проживало 707 сімей, станції Белз – 970 сімей, станції Сокаль – 1329 сімей. А де їх могли поселити? Серед поля. Ми з сім’єю тоді вже жили на Забужжі, але винаймали квартиру, багато людей мешкало в будах, то навіть не землянка, де краще було жити. Не було води, їжі… А коли війна скінчилася, звільнилося кілька вагонів, стали всіх вивозити. Але які то були вагони – немиті, нечищені, вантажили людей разом з худобою, по декілька сімей в один вагон. І везли, переважно, в області на південь України, які були малозаселені: Херсонську, Одеську, Миколаївську. Як розповідала родичка, привезли їх в Миколаївську область, вивантажили серед голого степу. Уповноважений бігав вздовж поїзда, з пістолета стріляв, і кричав виходити. Вивантажилися, поїзд поїхав дальше, а люди залишилися нікому непотрібні. Жили декілька днів серед степу, де нічого не було. Ходили за водою до рову за два кілометри. Потім стали поселяти в будинки, знищені і непристовані після війни…

Пані Анісія розповіла і про виселення під час операції «Вісла» у 1947 році, коли 17 тисяч солдатів оточили села Холмщини, Надсяння, Лемківщини. І, мов круки, кинулися на українських селян. Гнали, як злочинців, під конвоєм разом з худобою. Зачитала спогади землячки з Грубешівщини…
Століттями тішилися життям люди Холмської землі, дбаючи про свої статки, і творячи добро, аж поки шовіністична озлобленість не стерла з карти світу, обірвавши життя сотень мирних мешканців. Вслухайтесь в назви сіл. Вони звучать, наче музика, – Богутичі, Богородиця, Теребінь, Ласків, Зубовичі, Телятин, Молодятичі, Турковичі, Хижовичі, Черничин, Витків, Берестє, Мірче, Трящани, Сагринь, Сліпче, Ліски, Жабче та інші, які були колись українськими. Польща проводила окатоличення та ополячення нашого населення. Горіли села, підпалювали будинки, вибивали вікна, спонукаючи цим до прийняття католицької віри. Люди змушені були втікати з рідних місць.

Ось що сказав голова Сокальської районної ради Микола Пасько:
– Всечесні отці, шановні ветерани визвольних змагань, дорогі холмщани, дорогі жителі Тудорковицької сільської ради. Щиро висловлюю вам подяку за те, що маємо можливість усі тут зібратися, вклонитися тій трагічній сторінці історії України, яка є неперервним рядом війни за незалежність, за свою землю. Українці споконвіків воювали проти польських королів, російських царів, відстоювали свою землю. Недаремно кажуть: Україна від Сяну – до Дону. І ця війна, насправді, була безперервною. І, навіть, якщо ми беремо історію сучасної України, то бачимо, що попри оті злочинні геноцидні операції «Вісла», голодомор, розстріляне відродження, коли було знищено цвіт української науки, культури, зрусифікація України, і коли найбільший ворог побачив, що наша держава нездоланна в своїй твердій поставі, твердій настанові, зберегти і відродити Україну, він тоді відкрито напав на нас. Насправді і сьогоднішня війна, яка триває в Україні, це теж одна з трагічних сторінок всієї цієї безперервної загарбницької історії до України. Наш народ протягом всієї історії завжди показував, що він здатний боронити свою землю, що його знищити неможливо! Ті мільйони українців, котрі загинули, загинули недаремно. І сьогодні ми вшановуємо їх усіх. Якщо брати операцію «Вісла», то близько півмільйона осіб втратили свої домівки і, насправді, якщо оцінювати те, що відбулося, то я дякую товариству «Холмщина» за те, що ви займаєте таку активну позицію. І ті факти, які навела Анісія Матвіївна, – це доля тих сімей, тих людей, які стоять тут з нами. Але наші діти, і ми приречені шукати доброго розвитку для України, шукати друзів і в Європі. Переконаний, що той вектор, який обрала Україна, українська держава, за те, що зараз воюють і гинуть хлопці щодня на сході України, ми всі заслужили цього. Але як говорять, якщо ви в українця хочете щось забрати, можете це зробити, але українець прийде і забере потім з великими процентами. Ми – добра нація, але злити нас не треба. Тому повинні всі пам’ятати ці трагічні сторінки нашої історії. За мною – земля Холмська, і єдиний шматочок цієї землі є на території Сокальського району, на території сучасної України. Переді мною – лани галицькі, ліворуч від мене – Волинь. Переконаний, що Україна, коли вона буде єдина, коли всі станемо боротися не тільки з зовнішніми ворогами, а ще й з внутрішніми, як ми навчимося будувати свою Україну, станемо непереможною і величною нацією, державою світу. Україна буде жити поки живе українська душа. А вона живе в кожному з нас, і, напевно, в тих лелеках, які прилетіли на прекрасні галицькі лани і принесли привіт з Холмщини. Слава Україні! Героям слава!

Перший заступник голови Сокальської райдержадміністрації Ірина Задолинна зазначила:
– Це наша біль, наша історія, наша пам’ять. Сторіччями виборюємо свою волю. Українська душа є вільна, сильна. Згадуючи ті події, напевно, всі розуміємо, що тільки українці могли вистояти в таких важких роках, хвилинах, коли роз’єднувалися родини, коли руйнувалася українська земля. Вшановуючи всіх жертв, які загинули на українській землі, за її межами, говоримо слова подяки тим, хто пам’ятає і береже пам’ять. Наше майбутнє – це наші діти. І вони повинні розуміти, що цю історію потрібно берегти. Для того, щоб наша Україна була вільна і незалежна, треба щоденно працювати і ми це робимо, бо ми – українці.

Сокальський міський голова Вадим Кондратюк підкреслив:
– На жаль, історія України переповнена трагічними сторінками. І однією з найтрагічніших є та, де йдеться про події, які розпочалися сімдесят років тому. Серце обливається кров’ю, душа – сльозами, оскільки ми піддавалися нищенню за те, що українці. Виганяли зі споконвічних земель, з батьківських домівок і розселяли по цілому світу. В жодному випадку не маємо права забути про ті трагічні події. Ми повинні розповідати про них своїм дітям, внукам і правнукам для того, щоб пам’ять про ті cумні події жила в душі українського народу завжди. І для того, щоб Україна ніколи більше не зазнала такої трагедії в своїй історії.

Холмщани знають і свято шанують історію рідного краю. На Холмщині мова і віра завжди були визначальними критеріями національної ідентичності. Їх предки століттями відстоювали і достойно зберегли свою віру, мову, культуру та звичаї, будучи під владою різних окупантів. 15 липня, в день з’явлення образу Матері Божої, в Турковицькому монастирі відбувався відпуст на честь Чудотворної ікони Богородиці, який продовжувався по декілька днів. Туди спішили люди з Холмщини, Волині, Галичини, щоб вклонитися іконі, щиро помолитися, набрати освяченої води:
Тривожно дзвони б’ють і кличуть у славні, рідні Турковичі,
Де Божа Мати Пресвята, давала силу, міць, відвагу
І до життя любов і тягу, зібравши люд свій у свята.

Голова депутатської фракції «Батьківщина» в Сокальській районній раді Олег Кожушко порівняв події п’ятирічної давності, коли святкували так звану Волинську трагедію, поляки чомусь вперто називають її «волинською різнею», можливо це була ще сумніша сторінка нашої історії, ніж операція «Вісла». Братиполяки, мабуть, забули спільні переможні битви під Грюнвальдом, Оршею, Хотином, Віднем проти німецьких та московських поневолювачів. Якби не руські княжі полки Костянтина Острозького, козаки гетьмана Петра Сагайдачного та кошового Івана Сірка, хтозна який би вигляд мала сьогодні Польща і чи існувала б вона взагалі. А «чудо над Віслою» в 1920 році, коли спільні війська УНР Петлюри та Польщі Пілсудського вщент розбили полчища Тухачевського і Будьонного, прогнавши їх…аж за Київ! Чомусь героїв тих битв поляки шанують з покоління в покоління. А пам’ятники воякам армії УПА на території Польщі (буквально вчора в с. Грушовичі під Перемишлем) знищують! Для чого? Це – шлях в нікуди… А скористається нашим розбратом, як завжди, підступний і хитрий москаль! Хіба мало прикладів було в історії? Хіба не навчило?

Діюча до Революції Гідності влада в Україні не хотіла цього визнавати. Тоді насаджувався сумнозвісний закон «КолісніченкаКівалова» проти української мови. Державна політика мала чіткий промосковський вектор. Ми тоді напівлегально збиралися в приміщенні райспоживспілки, отецьдекан Петро Звір і наші шановні ветерани визвольних змагань добре пам’ятають ті сумні часи. Районний Народний дім був для таких історичних заходів закритий. Просто не віриться, до чого ми могли б докотитися з такою антиукраїнською владою, яка забула свою історію, свою мову, свої звичаї, своїх героїв… Але наш народ безсмертний, бо йде вперед, підіймається з колін, тому що має історичну пам’ять, має генетику та спадкоємність поколінь. І приємно бачити сьогодні тут багато молоді, яка передаватиме почуте ровесникам та тим, хто не зміг прибути сюди. Дякую Сокальській районній раді, колегамдепутатам, голові ради, що з розумінням віднеслись до вчасного прийняття рішення щодо 70х роковин операції «Вісла». Також вдячний керівництву районної державної адміністрації за підготовку заходу. Ми сьогодні змогли об’єднати всіх. І так треба робити завжди, забувати про те, що є якісь перепони, про те, що було колись… Постійно рухатися вперед. Адже маємо цьогоріч дуже багато свят на Сокальщині: 90річчя від дня народження Василя Макуха, 80річчя – Вячеслава Чорновола, 110ліття – Романа Шухевича та Олега Ольжича, 130ліття – Дмитра Вітовського, 75 років славної УПА… Роботи – непочатий край. Ми завжди повинні пам’ятати вічні слова Максима Рильського: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».
На завершення Олег Кожушко прочитав вірш Івана Франка «Ляхам», якому хоча вже 135 років, але він не перестає бути актуальним і нині.

Забути про страждання – це забути тих, хто тоді постраждав. Скільки поламаних доль, роз’єднаних родин, страшні біди витерпіли українці. Та недарма кажуть, що український дух ніхто не зборов, бо його сила в любові до землі, до батьків, до рідної мови, до рідного краю.

Холмщани з чужої вини втратили свою малу батьківщину, але, як і всі ми, стали повноправними українцями. Вони навчають своїх дітей та внуків, аби ті знали, що коріння їхнього роду бере початок на прадавній українській землі – Холмщина:
Ми холмщаки – коріння наше, маленький пагін поколінь
Яке дали нам крону з часом, відкинувши в минуле тінь.
Тож молодь має пам’ятати, своє коріння, родовід
Бо не простять нам батько й мати, коли загубимо їх слід.
3 серпня 1990 року Сенат Польщі прийняв резолюцію, що засуджувала операцію «Вісла» як несправедливий крок щодо українців у Польщі. У 2007ому президент Польщі Лех Качинський і президент України Віктор Ющенко засудили операцію як таку, що відбулась з порушенням прав людини. Пам’ятаймо історію, не повторюймо помилок, які калічать життя невинних людей. Будьмо гідними громадянами своїх держав і поважаймо інших.

Голова районної Спілки політв’язнів та репресованих Михайло Куцяба наголосив, що 25 років минуло, як постала Українська держава, відновила свою незалежність. А сусід знову проти, знову ллється кров молодих українців на сході, як колись було в сорокових роках. Від нас залежить, щоб пам’ять про геройські часи не пропала ніколи, щоб була вічною. Тому звертаюся до нашої молоді передати ту пам’ять прийдешнім поколінням. Бо український народ вічний. Його обполячували, зрусифіковували, а ми живемо, пройшовши сніги, простори сибірські, варшавські мури. Значить ми достойні того, Господь Бог опікується Україною. То ж нехай пам’ять буде вічною…
Голова Товариства «Холмщина» Ольга Реукова зазначила, що тут всі зібралися для того, щоб біль і печаль Холмщини більше не повторювалися, щоб молоде покоління не зазнало того лихоліття, яке зазнали наші батьки. Вона подякувала всім присутнім, організаторам за відзначення 70их роковин операції «Вісла» та аматорам сцени.

Між виступами учасники художньої самодіяльності сіл Тудорковичі, Войславичі, Старгород виконали пісні «Йшли селом партизани», «Лелеченьки», «Послухай музику землі», «Туга за Батьківщиною», «Україно», «Калиновий цвіт», «Моя Україна», «Подай руку Україні» та інші.

Читали вірші Руслана Шавлюк, Іван Корнага, Лідія ГійШишка.
Гімн України та многая літа виконали всі присутні.

Василь СОРОЧУК.
Фото автора.