Прийнято вважати, що герої телевізійних новин чи документальних стрічок живуть десь далеко – в іншому місті або навіть в іншій країні. А виявляється – вони зовсім поруч. Ми проходимо повз них і навіть не уявляємо, що це за люди. Приміром, охоронець у найближчому маркеті.
Знайомтесь, Юрій Товарянський. Про нього не знімають кіно, не складають пісень. Більшість відвідувачів магазину «АТБ» у Сокалі навіть не здогадуються, що цей співробітник охорони пройшов Майдан, а зараз досить часто їздить до зони АТО. Це волонтер, який не вважає свої вчинки чимось особливим. У цьому ми переконалися, розмовляючи з Юрієм.
Трудовий шлях пана Товарянського доволі незвичний.
Спочатку він працював наладчиком на заводі. Потім організував власний невеличкий бізнес у творчій сфері – фотостудію (виробництво реклами тощо). До того ж упродовж двох каденцій є депутатом міської ради міста Сокаль. Як і для багатьох українців, доленосним для нашого героя став Майдан. «Коли розпочалася Революція Гідності, багато моїх друзів пішли на Майдан. Я приєднався до них. Зрозумів, що хтось повинен це зробити. Як не я, то хто ж тоді?» – пригадує Юрій Михайлович.
На наше запитання, чому після Майдану він вирішив займатися волонтерською діяльністю, Юрій відповідає дещо емоційно. «Я звик жити по справедливості. Не можу дивитися, якщо щось робиться не по совісті, хтось замовчує що-небудь або краде. Коли вся країна почала допомагати нашій армії та добровольцям, постачаючи все необхідне на фронт, пішли чутки, мовляв, не все доходить до адресатів. Крадуть, обманюють. Вирішив поїхати сам. Бо коли особисто везеш ці речі, то сам все контролюєш. Бачиш
на власні очі», – пояснює наш герой.
Аби всі зібрані й такі необхідні речі потрапляли до хлопців, які на Сході захищають нашу країну, Юрій Товарянський особисто їздить до АТО. За цей час відвідав різні батальйони та підрозділи: Київську Русь, Карпатську Січ та ін. Юрій Михайлович займається волонтерською діяльністю, не припиняючи працювати. Сьогодні він старший охоронець в «АТБ». Вважає, що перспективи розвитку цієї компанії на Західній Україні гарні, хоча й не заперечує той факт, що спочатку земляки ставилися з недовірою до нової торговельної мережі. «Коли розповідаєш людям про компанію, про те, як у ній цікаво працювати, то ставлення змінюється. Тим більше, що покупці задоволені роботою мережі: продукція хорошої якості та й набагато дешевша, ніж у інших магазинах міста», – наголошує Юрій.
Цікаво, що новий роботодавець пана Товарянського виявився, як-то кажуть, спорідненою душею. Безумовно, багатьом відомо, що сотні співробітників «АТБ» зі зброєю в руках захищають територіальну цілісність України. Зараз у зоні бойових дій знаходиться більше 700 мобілізованих «атебешників». А за весь час проведення АТО десять співробітників загинули на фронті. Але менш відома загалу інформація про те, як компанія допомагає хлопцям на передовій та їхнім родинам. На такі цілі «АТБ» щорічно виділяє мільйони гривень. «Якщо компанія має можливість допомогти бійцям, які повертаються до мирного життя, це дуже добре. Проте все треба перевіряти, а не переводити гроші будь-кому на якісь рахунки. На жаль, у цій сфері чимало аферистів, які можуть скористатися допомогою компанії, і гроші підуть не туди, куди треба», – розмірковує пан Товарянський.
Керівництво «АТБ» з ним погоджується. Нещодавно компанія почала реалізовувати проект адресної допомоги багатодітним родинам загиблих у зоні АТО бійців. Разом із Українською православною церквою та благодійними організаціями мережа формує списки таких сімей, щоб і надалі щомісяця забезпечувати їх безкоштовними продуктовими наборами прямісінько з полиць магазинів.
Колектив компанії подібні ініціативи підтримує. Особливо в тих магазинах, де є такі небайдужі люди й волонтери, як Юрій Товарянський. Його поважають у колективі, до його думки прислухаються. Сам він свою волонтерську діяльність не вважає за подвиг. Займається нею за покликом серця у вільний від роботи час. Юрій просто живе, працює, навчається та розмірковує про подальшу кар’єру, а десятки бійців на передовій дякують йому за допомогу. Ми приєднуємося до слів подяки.
Ірина ПАЩУК.
