Щедрий на свята листопад подарував нам День працівників сільського господарства. Це свято всенародне, адже від результатів праці всіх, хто присвятив себе цій нелегкій, але такій важливій галузі, залежить здоров’я, добробут та достаток людей. У всі часи ця праця була в пошані, а людей, доля яких пов’язана з мистецтвом сіяти і вирощувати хліб, виробляти цінну і якісну продукцію тваринництва, по праву називають годувальниками.
Сокальщина багата добрими господарями, які звитяжною хліборобською працею на благо України, прославляють наші терени. Добре знані не тільки на Львівщині, але й за її межами, заслужені працівники сільського господарства Олег Іванчина (ПАФ «Білий Стік») й Володимир Шмигельський (ПП «Агрофірма імені Богдана Хмельницького»), мудрі та досвідчені Ігор Сметана (ПАФ «Войславичі»), Василь Муха (ТзОВ «Галичхутро»), Петро Пилипчук (ПП «Козацький курінь»), Роман Вараниця (ТзОВ «Перв’ятичіАгроком»), фермери Михайло Веклин, Ігор Хом’як, Ігор Шайнога, Михайло Батюх, Володимир Тендеряк, Ігор Кінах, Наталія Шамборовська, Оксана Сало, Мирон Вітик, Павло Іванчина, Мирослав Шумило та інші.
До їхньої когорти можна по праву віднести й депутата районної ради, директора ПП «Агрофірма «Щедрий лан» Романа Шевчука, який уже тринадцять літ господарить на землях навколо села Переспа. Агропідприємство успішно розвивається і розширюється.
Нещодавно через аукціон отримало в оренду ще сім гектарів і обробляє 550 га, на яких вирощує озимий ріпак та пшеницю, ярі пшеницю та ячмінь, цукрові буряки, сою, кукурудзу на зерно. Та лише пан Роман та його родина знають скільки їм довелось пережити, скільки праці та недоспаних ночей вкладено в цей успіх. Р. Шевчук щасливий, бо його мрія працювати на самого себе здійснилася. Він ще змалку хотів стати хліборобом, бо любив село, землю, хліборобську працю. Тож, коли закінчив школу, не вагаючись, поступив в Львівський сільськогосподарський інститут, щоб стати інженероммеханіком. Після закінчення вишу повернувся додому. Працював в колгоспі завідувачем ремонтної майстерні. Потім, після розпаду Союзу, вирішив спробувати працювати на себе і взяв землю. «Хто б не заперечував, я був і залишаюся переконаним, що тільки праця на себе – ефективна, – каже співрозмовник. – І моє сільгосппідприємство цьому приклад».
У «Щедрому лані» працює бухгалтером дружина пана Романа та син. Р. Шевчук тішиться, що має надійну зміну, як це було прийнято на Україні з дідапрадіда в землеробських сім’ях. Син Тарас, закінчивши Тернопільську академію народного господарства, повернувся в село, і завзято взявся опановувати ази хліборобської праці. Нині він – заступник директора. У «Щедрому лані» трудиться 11 працівників, з них шість механізаторів, які є добрими спеціалістами.
Сільське господарство – дуже ризикована справа, – стверджує пан Роман. – Бо тут багато що залежить не від людини, а від погоди, ринку і його величності випадку. Цей рік був для сільгоспвиробників нелегким. Та вкотре він переконався, що землягодувальниця за щиру любов до неї та працю до мозолів віддасть сторицею. У «Щедрому лані» зібрали 1712 тонн пшениці, 62 тонни ячменю при урожайності більше 60 центнерів з гектара, 377 тонн ріпаку, при врожайності 33 центнери з гектара. Потішив добрий урожай цукрових буряків із рекордною для підприємства урожайністю понад 600 цнт з гектара. Добре вродила й кукурудза, хоча на даний час ще не завершено її збір. Заклали й надійний фундамент під майбутній врожай: посіяли 187 га озимої пшениці та 120 га озимого ріпаку. Виорали під зяб 130 га, бо через часті опади затягується оранка.
Перспективу в сільгоспвиробництві Роман Шевчук бачить в впровадженні нових інтенсивних технологій, які на його думку, є ключем до збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та її здешевлення. Однак цього не зробиш без сучасної техніки, тому по можливості оновлює свій машиннотракторний парк. Цього року придбав новий зернозбиральний комбайн NEW HOLLAND із жатками для збирання ріпаку та кукурудзи, а також новий тритонний причіпний обприскувач. У господарстві наявна вся сільськогосподарська техніка, необхідна для виконання польових робіт, є складські приміщення для зберігання вирощеного врожаю. Сьогодні важливо, крім уміння виростити добрий урожай, ще його продати, тоді коли на товар є максимальні ціни.
Керівник констатує, що нині на землі господарити важко, бо держава залишила сільгосппідприємства, які займаються рослинництвом напризволяще: зможете вижите – добре, не навчитеся ефективно господарите – збанкрутуєте. Державна підтримка іде, як правило, на тваринництво, основна частка припадає на виробництво курятини, вирощенням якої займаються великі корпорації, які, в основну, і отримують частину бюджетних коштів, через повернення ПДВ. Тому нині потрібно добре думати, що вирощувати, як отримати високі врожаї, де потім продати вирощене. Прикро, чому в нашій державі врожай не можна реалізувати за гідну оплату? І звідки в таких умовах брати ресурси для наступних веснянопольових робіт? До того ж ніхто не дбає про вітчизняних сільгоспвиробників, не заохочує їх, а, навпаки, відбиває бажання працювати. Останнім прикладом цього можна назвати відкриті кримінальні справи за самовільне захоплення земель сільгосппідприємствами. Що краще для громади, коли земля обробляється та сплачуються податки в бюджет, чи коли вона не обробляється та заростає бур’янами? Також, як тільки розпочинаються веснянопольові роботи чи збір урожаю, у нас відбуваються «стрибки» цін на паливо, міндобрива… Хіба це не абсурд? Чому нині мало хто займається тваринництвом, бо не вигідно. Все просто: ніхто не хоче в умовах ринку працювати у збиток.
Сьогодні в суспільстві активно обговорюється наболіле питання про ринок землі. Частина пайовиків вже готова продавати свої паї, інші – не згідні. Але, як на думку Романа Шевчука, ринок землі ще зарано вводити через надзвичайно багато неточностей в земельній базі (накладання ділянок на інші, відсутність ділянок в базі…).
Болить його душа й за село, бо воно старіє. Нині важко знайти молодих спеціалістів сільського господарства. А селу потрібні кваліфіковані фахівці, до того ж широкого профілю. Вирощуючи тварин, займаючись землеробством, такий фахівець має знати весь цикл технологічного процесу. Натомість хлопці та дівчата, здобувши освіту, шукають щастя деінде, лише не в дома. А у селах пустіють хати, заростають бур’янами подвір’я та городи. Проте Роман Шевчук — оптиміст, він впевнений, що коли у селах будуть гарні дороги, з’являться вуличне освітлення, належно працюватиме соціальна інфраструктура, молодь не захоче йти у місто. І як депутат районної ради старається все зробити для цього.
Кожного року підприємство вносить соціальний внесок в розвиток інфраструктури села. Цьогоріч було проспівфінансовано ремонт (покладено асфальт) вулиці, яка веде до дитячого садка, ФАПу, сільської ради.
Задоволені співробітництвом із ПП «Агрофірма «Щедрий лан» й пайовики, які справно отримують орендну плату, яка цього року становить п’ять відсотків від грошової оцінки землі. Жителі відзиваються про пана Роман, як про доброго господаря та чуйну людину, яка завжди готова прийти на допомогу людям та громаді. Чи не тому вже вкотре обирають його депутатом районної ради, щоб він відстоював їхні інтереси та громади. Р. Шевчук говорить, що село – фундамент української нації, адже звідси беруть коріння традиції та звичаї нашого народу. Воно пережило не одні важкі часи, зуміє пережити і ці.
Селяни – мудрі та працьовиті, вони знають, що вирощений колосок з маленької зернини – це хліб на столі, це впевненість у завтрашньому дні. Тому щороку, засіваючи відбірним зерном поле, Роман Шевчук з надією сподівається, що землягодувальниця віддасть йому щедрим врожаєм. Він хоче, щоб українці ласували своїм хлібом, м’ясом та молоком, адже це справа наших пращурів. І мріє, щоб син Тарас, а потім онуки продовжили його хліборобську справу.
Любов ПУЗИЧ.
