Так сталося, що живу в Червонограді, а дитинство і юність проходили в с. Войславичі. Там поховані мої батьки, відповідно теж пов’язаний із селом. З Червонограда до села маршрутки не їздять. То доводиться користуватися автобусами, що курсують в напрямку Волині. Від траси до села відстань два з лишнім кілометри і цю відстань доводиться долати пішки. Літом, коли вздовж дороги ні одного деревця, таке враження, що йдеш по пустелі. Взимку під час заметілі, розгортаючи дорогу, трактор втрачав орієнтир і часто опинявся за межами дороги.
Спостерігаючи за цими прикрощами, вирішив дещо змінити. Пішов до лісу, накопав саджанців лип і з десятьма учнями місцевої школи вздовж дороги посадив 70 деревець.
Ці школярі отримали від мене знання, як посадити правильно дерево, щоб воно прийнялось, росло і плодоносило. Після уроків у школі, прочитав чотири лекції і відповідно отримали практику при посадці лип. Зараз ці діти мають свої садки біля хати. До того часу в селі ніхто плодових дерев не садив, вважали, що не приймаються і не ростуть, однак я довів протилежне, бо в мене великий досвід в садівництві. Вважаю, що жити в селі і купувати фрукти на базарі – парадокс. Липи, посаджені вздовж дороги, виросли і нині мають стовбури в діаметрі до 30 см. Літом під час цвітіння дарують людям духмяний цілющий запах. Проте липа, як дерево, має здатність навколо стовбура викидати материнські відростки. Їх потрібно видаляти, щоб дерево мало гарний вигляд. Як виявилось, зробити це нема кому. Директор агрофірми посилається на сільського голову, а там кажуть, щоб це робив я сам з травмованим хребтом, та й вік уже 77. От і виходить, хотів як краще, а вийшло навпаки. Друга проблема – це дорога, якій можна дати «статус» треку для випробування автомобілів. Одна яма наздоганяє іншу, і так від нововолинської траси до самого села. Маю надію, що керівництво району візьме до уваги критичний стан дороги і будемо разом формувати європейські цінності. Адже дорога – обличчя влади і в цьому питанні, як бачимо, нині уряд виділяє чималі кошти. І наостанок, що стосується природності людини, то добре для нас, коли робимо добрі справи. Ми на землі тимчасово, тобто в гостях, і всі добрі вчинки виводять нас на сходинку вище, як Людину. Добрі вчинки з фізичної форми перетворюються в духовну. Це і є те, що ми забираємо з собою, залишаючи земне життя, а все фізичне залишаємо як непотріб для майбутнього життя у сферах Всесвіту. Тож будьмо мудрими і робімо добро…
Ярослав ДЕМКОВИЧ, вихідець с. Войславичі, житель м. Червоноград.
Прокоментувати цього листа редакція попросила виконуючу обов’язки Тудорковицького сільського голови Світлану ДЕЙНЕКУ. Ось що вона сказала:
– Дуже приємно, коли є ще люди, які дбають не тільки про особисте життя, свою садибу, свій достаток. Проте не треба казати, що ніхто, крім тебе, більше нічого не робить. Дійсно завдяки хорошому вчинку та праці Ярослава Демковича та наших школярів маємо таку гарну алею лип. Але не все так погано і не все «тося зробить». Щороку весною директор ПАФ «Войславичі» Ігор Сметана виділяє кошти і відправляє рільничу бригаду на підбілення дерев, і щовесни милують око ці красуні в зелених шатах.
Дійсно такої людини, яка б була закріплена за доглядом цих та інших дерев, які є на території нашої ради немає. Нам доводиться впорядковувати території самотужки. Яскравий приклад тому є прибирання території сіл Пісочне і Тудорковичі перед святкуванням Дня села в 2017 році, де мешканці, не чекаючи чиєїсь вказівки, прибирали територію села (привели до належного стану стадіон, невеликий парк, який теж посаджений за ініціативи мешканця с. Тудорковичі Я. Шелемея, узбіччя доріг). І якщо люди хочуть, щоб їх оточувало мальовниче середовище, то не чекають «манни з неба». Наша сільська рада співпрацює з Центром зайнятості. Торік працівники, яких вони скерували до нас на громадські роботи, прибирали територію біля пам’ятника Жертвам депортації (над річкою Західний Буг), узбіччя по трасі від с. Войславичі до р. Західний Буг, білили автобусну зупинку. Молодь села Войславичі самотужки зібрала кошти і пофарбувала автобусну зупинку. До речі, п. Ярослав в сільську раду не звертався…
А на рахунок дороги – так це проблема. Але ще більша проблема для нашої території дорога від цієї траси в село Пісочне… Минулого року за рахунок коштів сільської ради провели поточний ремонт доріг по вул. Лісна і вул. Шевченка в Войславичах, вул. Лісна в Тудорковичах, вул. Піскова в Пісочному (частково). Придбали асфальтобетонну суміш, і знову таки, завдяки зусиллям мешканців сіл Тудорковичі і Старгород, провели ямковий ремонт. І така робота буде робитися і в цьому році. Це те на що ми реально можемо використати кошти, а ось дороги до сіл нам не належать.
Проаналізувавши роботу сільської ради за 2017 рік, не думаю, що тут є доля байдужості, а тим більше безгосподарності…
