У селі Сілець біля дороги, що веде до Великих Мостів, є австрійсько-російський цвинтар, який став місцем останнього спочинку тлінних останків безіменних воїнів. Hині він є предметом для розмови селян.
Старожили пригадують, що до Другої світової війни священики щороку на цвинтарі відправляли Служби Божі за упокій душ загиблих воїнів. У 1944 році на наші терени прийшли «визволителі», які зруйновали його. А наприкінці 80х років минулого століття на цьому кладовищі несподівано появився пам’ятник на честь «русских воинов». Така несправедлива епітафія обурила мешканців Сільця. І селяни зняли його та встановили хрест. Проте у селі кажуть, що це містичне місце, бо на дорозі біля цвинтаря часто траплялися дорожньо-транспортні пригоди, в яких загинуло чимало людей. Чи це є збігом обставини, але люди гинули тут після того, коли чергові «шукачі скарбів» розкопували могили. Мабуть, душі померлих не хочуть, щоб їх тривожили. Я й сам ледь не став винуватцем дорожньо-транспортної пригоди в 1988 році. Після цього випадку, зрозумів, що в той момент діяли невидимі сили і тому згодом настояв, щоб на місці колишнього цвинтаря встановили хрест. Громада мене підтримала. Відтоді дорожньо-транспортних пригод поменшало.
Вважаю, що святий обов’язок кожного християнина шанобливо ставитись до померлих, а не топтати землю, у якій знайшли вічний спочинок загиблі солдати, незважаючи на національну приналежність. Цього навчає й церква. Добре було б коли держави, за які воювали ці солдати, віднайшли своїх співвітчизників, і перезахоронили їх тлінні останки похристиянськи – зі всіма військовими і релігійними почестями.
Іван ТУРКО, житель с. Сілець.
НАВІЩО ТРИВОЖИТИ СПОКІЙ ПОМЕРЛИХ?
