Наступила середа 19 лютого 2014 року, прелюдія нових убивств. Нація складала іспит на здатність стати воїном і месником. Усе тільки починалося. А більшість хотіла, щоб ця битва закінчилася… У цьому стратегічна помилка. Страшні рабські хвороби суспільства не лікуються трьома місяцями Майдану. Шлях до Свободи довгий і кривавий, але неминучий.
Їх назвали Небесною Сотнею – українців, які загинули в Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути Українцем і за свою Батьківщину. Героїчна сотня, зробивши перший крок, журавлиним ключем полинула у вирій вічності, ставши нашими Ангелами-Охоронцями на небі. Герої Небесної Сотні різні, та всіх їх об’єднувала любов до України. Всі вони відстоювали честь і право кожного з нас бути українцем.
Повстати проти системи цинічної брехні та фальші є неабияким подвигом. На нього здатні тільки справжні герої. Встати, розправивши плечі і голосно сказати: «Я не згоден!», а не перешіптуватися по закутках, шукаючи винних.
Саме так вчинили воїни Небесної Сотні. Вони вирішили, що краще вмерти за правду, ніж все життя жити у брехні. Не чекали, поки зміниться «хтось» чи «щось». Не надіялися на «когось». Не ховалися за чужими спинами, чи «сотнею оправдань». Вони почали із себе міняти цей світ із думкою: «Як не я – то хто ж».
Як би ви не ставились до Майдану, що би ви не думали про його учасників, єдине те, що вони хотіли кращого майбутнього для українців, вже варте пошани. Вони розпочали процес духовної перебудови нації та передали естафету нам.
Тому, Революція Гідності, яка відбулася три роки тому, має стати величною легендою, бути філософією цінностей, за які заплачено такою дорогою ціною…
Революція Гідності – це революція свідомості українського суспільства. Вона продемонструвала внутрішній потенціал української нації, її спроможність обстоювати власну гідність, категоричне неприйняття одурілої від беззаконня і вседозволеності влади.
Не можна сприймати чинну владу як результат і підсумок Революції Гідності. Результату ще немає, мети не досягнуто: не очищено всі гілки влади від прислужників колишніх режимів, не знищено корупцію, не обрано чесну владу, не досягнуто повної свободи та гідного рівня життя українців. Тож боротьба триває. І зараз вона ще кривавіша, бо ворог наступає ззовні і зсередини.
Найкращу оцінку тому, що сталося, можна знайти у вислові одного голландського філософа і парламентаря, який якось сказав, що змінилися люди, але не змінилася система. Це найбільш вичерпна характеристика трьох останніх років. Саме тому можна сказати, що у нас відбулася революція невірно, адже вона має змінювати не людей, а систему. Ця революція розпочалась, але й захлинулася. Звичайно, революція не відбувається в один момент і потребує низки етапів перетворень, але зараз ці перетворення перебувають у стані великого коматозу.
Зараз Україна має, окрім непокараних злочинців, парламент, який не лише забрав із собою вади попередніх скликань, а й остаточно перетворився в місце торгів; Україна має не лише знесилену економіку, а й, наприклад, ганебне соціальне визискування владою простих українців, яких вона новою тарифною політикою доводить до соціального зубожіння, а «бариги» при владі у своїх деклараціях демонструють шокуюче збагачення під час розпалу війни; Україна має Уряд, який торгує з московськими сепаратистами у той час, коли найкращі її сини віддають своє життя за незалежність та свободу української нації; Україна має Президента, бізнес якого успішно працює у країніагресорі у той час, коли українська земля рясно скроплена кров’ю своїх героїв, а на перемовинах у Мінську нашу країну представляє той, хто фактично став у джерел існуючої клановоолігархічної системи – експрезидент Л. Кучма. Тому що, для того, щоб «відбулася революція, не потрібно обніматися з контрреволюцією», символом і змістом якої є експрезидент Кучма. Це й є підсумковою картиною сьогоднішніх реалій, які підкреслюють той факт, що й досі не зроблено ні докорінних висновків, ні належних кроків, щоб позбутися корупційного клановоолігархічного сепсису, який отруює нашу країну вже двадцять п’ять років і який призвів до ослаблення нашого імунітету як перед внутрішніми проблемами, так і перед зовнішніми загрозами.
Змінилося все, тільки влада і погода не змінилася. Революція Гідності принесла великий прорив у свідомості багатьох українців, але не у всіх. Є люди, які змінилися, змінюються, а є такі, які навіть не прокинулися, вони споживачі, паразити, які використовують усе, в тому числі цінності Майдану, смерть Героїв, війну – все заради спокійного сну…
Україна стала країною контрастів. Працьовитий, талановитий і неймовірно терплячий народ і бездарна корупційна влада, яку обрав цей народ. Війна на Сході й мир з присмаком огидного збайдужіння на Заході. В кожного свої зміни, своє, власне, поняття гідності, але найцікавіше, що ми не знаємо, що буде далі… Стабільність точно нам не загрожує. Навіть той, хто не змінився і не готовий до змін, рано чи пізно зміниться…
Українська Революція Гідності триває. Триває в ритмі тисяч сердець наших військовослужбовців, які захищають країну від московської агресії, триває в ім’я пам’яті героїв Небесної Сотні, які пожертвували власним життям за наш шанс на гідне майбутнє.
Найважніше, щоби ці жертви не були марними. Коли згадуєш загиблих і аналізуєш особистість кожного з них ловиш себе на думці, що вони насправді були найкращими зпоміж нас. Це були гідні й достойні люди. Нам боляче, тому що це наші побратими, з якими ми йшли плічопліч у нашій боротьбі. Ми залишилися живими заради того, аби ту справу, яку вони вели в своєму житті, не тільки продовжити, але й завершити перемогою.
Уже третій рік після Майдану. Минуло не півроку, не рік, а цілих три роки після тих кривавих подій, однак досі нікого не покарано. Навіть тих, кого було затримано й арештовано по гарячих слідах, відпустили. І ми розуміємо, що за нинішньої влади їх покарано не буде.
Зазвичай постреволюційна влада є такою ж гнилою, як і режим, проти якого здіймається революція. Ті, хто зараз при владі, не з такого тіста, як ми. Бо ми були на революції не заради посад і маєтків, а за покликом душі, адже відчували, що це свята справа, яку ми повинні зробити заради пращурів, заради наших батьків і заради завтрашнього дня наших дітей і внуків. Ми думали не про якісь медалі й нагороди, а про нашу справу Українську державу й українську ідею.
Натомість у парламенті й уряді засіла влада «бариг» і зрадників. Бо практично жодну з ідей, які декларувалися на Майдані, не зреалізовано. Натомісь, через їхню бездарність та запроданство, ми несемо важкі втрати у московськоукраїнській війні. Адже неадекватність та без державницька позиція найвищого владного політикуму та військового керівництва придушує в суспільстві найменші прояви переможного духу у цій неоголошеній війні і затягує її у безперспективну невизначеність.
Вступаючи у війну з Росією на захист Вітчизни, наш знедолений народ не сказав слова проти, коли уряд обкладав податками пенсії, запроваджував військовий збір, обрізав пільги, зменшував соціальні виплати і збільшував податки.
Народ розумів, що у виборі між такимсяким достатком і свободою вагаються тільки раби. Народ зносив усі лиха, які посипалися на нас через дії зовнішнього ворога. Історичний досвід вчив, що в годину московської агресії, не час питати, чому в країні немає Збройних Сил, обезголовлені служби і підрозділи національної безпеки, чому найбільш чисельна в Європі міліція частково наклала в штани, а в гарячих точках і взагалі перекинулась на бік ворога. Більше 8 тисяч українських військових в Криму легко перейшли на службу до окупаційної армії РФ. Скільки зрадило Україну міліціонерів і есбеушників у Донбасі, цифра не названа. Але достеменний факт, що зрада була тотальною. І це свідчить, що ми мали гнилу владу, продажну оборону і безпеку. Народ це знав, як знав і те, що окрім нього самого ніхто Вітчизну не порятує. Народ вірив, що допоки він грудьми захищає країну на фронті, делеговані Майданом у владу «революціонери» тим часом ламатимуть кримінально-олігархічну систему, рішуче діятимуть за законами воєнного часу і створять умови для економічного відродження.
Ми можемо пишатися. Український народ виклик путінської Росії прийняв і витримав. Заслуга влади тут на п’ять копійок. Сформовані на Майдані добровольчі сотні пішли на фронт, зупинили ворога і стали основою нового українського війська. Волонтерський рух перебрав на себе функції тилового і військового забезпечення, підмінивши корумповані до останнього ґудзика служби Міністерства оборони.
А що в цей час і до сьогоднішнього дня робила і робить наша влада? Абсолютно нічого для того, щоб виграти війну, вивести Україну з економічної та соціальної прірви, і врештірешт покарати винних у розстрілі Майдану. Ця влада настільки пов’язана своїм «барижним» інстинктом зберегти й примножити статки, награбовані в українців, що не здатна проявити політичну волю й посадити винних. За три роки суди досі не люстровано, поліцейська реформа провалена, прокуратура не діє… Таке враження, що всі їхні гучні заяви – це голий піар. Усі дії спрямовані не на досягнення якихось цілей на користь держави, а на підготовку ґрунту для подальших політичних баталій.
Ми давали їм можливість це зробити. Але настав час запитати про це у влади. І не лише запитати, але й притягнути її до відповідальностi. І ми обов’язково це зробимо! Ми за три роки не стали іншими.
Подвиг Небесної Сотні ніколи не буде знівельований та забутий. Чи змінила Україну вона? Так, і назавжди, бо не дивлячись на усі біди, які переживає наша Вітчизна, образ героїв, які беззбройними ішли в наступ, не зважаючи на кулі знавіснілого ворога, закарбувався в серцях тих, які зараз дають відсіч агресору на Донбасі. Саме приклад Небесної Сотні організував перший супротив проти ворога і зупинив розповзання сепаратизму по Україні.
Незважаючи на безпорадну владу, яка не може гідним чином захистити інтереси української нації, але гідно захищає інтереси власного бізнесу, нерішучість керівництва держави та найвищого військового командування у військовому протистоянні з московським агресором, неміч і небажання влади покарати вбивць Героїв Небесної Сотні, мільйони людей вірять в перемогу, бо те, що зробили Герої Небесної Cотні, називається можливістю неможливого. Якою би була Україна, якби не Майдан? Ніякою, колонією Москви, де поволі стерлось би усе світле та добре і ідеї «рускаво міра» панували би усюди. Революція, яка ще не закінчилась, фактично вписала Україну на карту світу, як самодостатню національнополітичну одиницю, а не туалет Московії. Це дійсно була Революція
Гідності, а нація з новоповерненим почуттям власної гідності уже ніколи не дозволить ставитись до себе, як до біомаси. Швидше б це зрозуміли ті політики, які на хвилі революції всілись на найвищих щаблях влади. Бо як не зрозуміють, то щезнуть назавжди.
Тарас СТАРОДУБ, політолог-міжнародник.
