Головна Освіта 63 роки минуло відтоді, ко­ли щасливі випуск­ники 1958 року кружляли під час...

63 роки минуло відтоді, ко­ли щасливі випуск­ники 1958 року кружляли під час останнього шкільного вальсу

А НАМ ЦЬОГОРІЧ ВЖЕ ВІСІМДЕСЯТ…

63 роки минуло відтоді, ко­ли ми, юні й щасливі випуск­ники 1958 року, кружляли під час останнього шкільного вальсу на подвір’ї Сокаль­ської школи №1. Нас було шістдесят шість випускників у двох класах, перед якими відкривало обійми доросле життя. Ніхто й тоді не думав, що воно буде таким тернис­тим та різнобарвним. Разом зі мною закінчили школу Марія Бабська (Нестерук), Лідія Костюк (Трошина), Богдан Бойчук, Галина Кудрик (Дзядик), Надія Войтович (Боярська), Мар­та Лагода (Крижик), Воло­димир Капуста, Євген Мар­тинюк, Надія Коханчук (Матвійчук), Світлана Морокішко (Ружицька), Ема Ковтун (Самида), Катерина Тарасюк (Шутовська), Сте­пан Рупа, Нестор Харчук, Тетяна Золотоверхова (Редя), Зінаїда Войтович (Чураба) та багато інших… На цій світлині, яка пожов­кла за часом, вже й не мож­на прочитати всіх прізвищ…

Я не можу назвати їх по батькові, бо вони завжди для мене Марії, Ліди, Наді, Воло­ді, Каті… Деяких з них не бачив вже десь з піввіку і не знаю, чи міг би пізнати. У ко­гось життя склалося більш-менш щасливо, а у кого як у бур­хливому морі – то цунамі, то тиха гавань. Проте пере­ко­наний, що однією з таких гаваней для кожного з нас є школа. Минають роки, і хоч нам усім по вісімдесят, проте ніхто не забував прекрасний час шкільних років. Пам’ять кличе нас до шкільного поро­гу, у класи, де вчилися, на стежки, якими ходили. З ро­ками все частіше виринають у пам’яті то ті, то інші спогади з шкільного життя: як за руку з батьками із великим буке­том гладіолусів чи айстр, не­сміло переступили поріг школи, як пахло у класі фар­бою, за якою партою і з ким сидів, перші свої підручники та оцінки у щоденнику. Вияв­ляється, ми все пам’ятаємо – і першу вчительку, і перше кохання, і пісню на випуск­ному. А ще різні вигадки, пус­тощі, які робили наше шкільне життя цікавим і різнома­нітним. І звичайно вчителів, у яких були свої методи, але було одне загальне правило – виховати нас справжніми людьми і дати глибокі знан­ня… І напутнє слово нашої дорогої вчительки класного керівника 10-А класу Варва­ри Митрофанівни Корж: «Зустрічайтесь якомога час­тіше! Не чекайте ювілейних дат – адже дехто може їх і не дочекатися. Зустрічайте­ся кожного року, спілкуйтеся і хай усім вам щастить!»

Лише зараз, з висоти своїх років, переконуюся у мудрос­ті її слів, бо з шістдесяти шести випускників нас лиши­лось, мабуть, лише третина, якщо не менше. Тож наші зустрічі є водночас і радісні, і сумні, бо, на жаль, з наши­ми вчителями та багатьма шкільними друзями можемо зустрітися лише у юності, повернувшись спогадами у минуле. Та я переконаний, що усі ми ніколи не забували про рідну школу, друзів, при­їжджали на ці зустрічі завж­ди, всі, хто міг. Саме шкільні спо­гади надихнули мене на на­писання віршів, які я при­свячую своїм вчителям та друзям юності. Відгукніться, дорогі мої однокласники!

 

НЕ ДИВИСЬ

 

Не дивись за обрій.

Ще далеко

Забуття невизбиране поле.

Хай тобі сьогодні буде легко,

Сонячно і світло, як ніколи…

Не кажи надіям, що вже пізно

І переч щасливим сміхом тузі.

Хай тобі сьогодні буде тісно,

Затишно і тепло в колі друзів.

Вдачу запальну і віру в чудо

Не спіши на спокій обміняти,

Хай тобі сьогодні просто буде

Цілий світ любов’ю обійняти,

Не сумуй же, стурбована мить,

Стільки всього ще встигнути

маєш.

Гей, літа! Ви зупиніться…

Летіть…

Ти ж бо мрієш, радієш,

плекаєш.

А он там десь, он там

незабутки цвітуть…

 

НАШ ВИПУСК 1958 р.

 

Пломеніють півонії жаром

І хвилюється неба вуаль,

І останній дзвінок незабаром

Неприховану зронить печать.

Повернути б стежини й дороги

І крізь весни пройтися назад,

Де в мелодії вальсу шкільного

Білих бантів кружля снігопад.

Хор вітань у травневому квіті,

Хвиля радості й смутку печаль,

І дівчата, мов зорі вишневі,

І довіра в юначих очах.

Все для нас вже в минулому

часі,

Лише пам’ять забринить,

мов струна,

Тридцять дев’ять за списком

у класі,

Мить розлуки бентежно сумна.

Відлетіли, щоб знову

зустрітись

Школи рідної дочки й сини,

Залишивши у пам’яті квіти

І туман яблуневий весни…

Вісімдесят літ новин і провин,

Стріч і спогадів ніжне відлуння.

Не звикай же до власних

сивин, –

Бо ж довкола – красиві і юні…

Зводь рахунки і зводь береги,

Будь же ти тут і сміхом й

парнасом,

Час тебе обганяє. Лети

Твоя пісне. І будь поза часом…

 

  1. S. Парнас – світ поезії, її святилище.

Євген МАРТИНЮК,
випускник 1958 року Сокальської середньої школи №1.