Уже двадцять сім років у селі Добрячин функціонує фермерське господарство Мирослава Шумила, яке займається вирощуванням зернових та технічних культур. Мирослав Омелянович був одним з перших сміливців, які в далекі дев’яності роки минулого століття вирішили стати першими фермерами на Сокальщині. Починав з 12,5 гектарів, які наділили йому із земель запасу Острівської сільської ради.
– Потім ще добрав землі, стало 33 га, – згадує пан Мирослав. – Вони стали фундаментом господарства. Згодом пайовикиодносельчани почали здавати землю мені в оренду. Спершу не все вдавалося, але потихенько все налагодилося, придбав нову техніку, збудував зерносклади…
Відтак фермерство все збільшувалося. Сьогодні – це міцне господарство, яке обробляє понад 300 га землі.
Мирославу Омеляновичу не все далось одразу, але він оптиміст, тож ніколи не опускав рук. Найпершим його помічником є дружина Оксана, яка працює бухгалтером. На початках подружжя пробувало займатися вирощуванням поросят та овочів, зокрема, картоплі, але це доволі трудомісткі галузі, які потребують ручної праці, а прибуток від реалізації картоплі й поросят – мізерний. Тож вирішили не працювати собі у збиток та відмовилися від цього.
Опісля фермерське господарство стало займатися вирощуванням зернових та технічних культур. Нелегко йому давалась агрономічна наука, адже за фахом інженермеханік, працював інженером у радгоспі «Шахтар». Але не здавався, а наполегливо вчився: відвідував семінари, вивчав спеціальну літературу, читав журнали, консультувався з спеціалістами та досвідченими агрономами Сокальщини. Однак не вірив, що можна зібрати 60 центнерів з гектара пшениці. Пам’ятає, як на семінарі у фахівця науководослідного інституту рослинництва, запитував: чому не може на своїх полях виростити врожай понад 40 цнт. з гектара? Професор довго пояснювала, що на заході дещо інша технологія вирощування зернових, інша культура землеробства. Але минув час і у нас стали впроваджувати сучасні ефективні технології обробітку землі. Мирослав Шумило перейшов на них й одразу врожайність стала підніматися. Тепер на практиці переконався, що якщо є хороші німецькі гібриди сортів пшениці, то вони дають 80100 центнерів з гектара.
– Кукурудза вродила по 110 центнерів з гектара, – каже фермер. – Це гібриди кукурудзи «Сігмена» і «Декалб», які сіємо третій рік поспіль. І щороку отримуємо більше, ніж 100 центнерів з гектара.
Мирослав Шумило задоволений врожаєм 2019го. Пшениця, якої мав 70 га, дала не менше сім тонн з гектара. Підвела його лише гречка, та посіяв її лише два гектари, щоб не загубити насіння.
«У сільському господарстві ніколи не знаєш наперед, де виграєш, а де програєш, бо врожай залежить не тільки від господаря, але й від погоди», – каже він. І додає, що ефективно господарити без сучасної техніки практично не можливо. Тому старається по можливості поновлювати її. Позаторік придбав трактори КЕЙС та МТЗ 1221. Торік взяв кредит і придбав зерносушильний комплекс. Це дозволило йому уже зекономити 318 тисяч грн., які мав би заплатити ДП «Західний Буг» за сушку зерна. Тепер ці гроші підуть на розвиток господарства. До того ж є надійний фундамент під наступний врожай – засіяли 50 га ячменю, 90 га пшениці, 40 га ріпаку. За це вдячний механізаторам, які швидко впоралися з осінньопольовими роботами. Сходи у доброму стані. Фермер переконаний, що навіть ті, хто пізно посіяли, будуть мати хороший врожай, бо цього року осінь сприятлива для селян. Механізатори передають свій досвід підростаючому поколінню. У них на практиці є учень аграрного ліцею Віталій Мащак, для якого це можливість спробувати своїх сили, отримати цінний досвід, побачити на власні очі реалії життя механізатора, щоб підготуватися до повноцінного входження у професію.
– Добре, що росте надійна зміна, – говорить п. Мирослав. – Сучасна агротехніка потребує молодих механізаторів, які хочуть вчитися. Якщо не хочеш відстати від прогресу, маєш вчитися все життя.
Мешканці Добрячина та Борятина, які віддали фермеру в оренду свої паї, задоволені, бо отримують орендну плату за пай. Вони відзиваються про Мирослава Шумила як про доброго господаря, який завжди готовий допомогти громаді.
Керівник констатує, що нині на землі господарити важко, бо сільгоспвиробникам бракує стабільності у державі: ціни на сільгосппродукцію весь час «скачуть» то верх, то вниз. Господар не знає, що сіяти на наступний рік, на що розраховувати, чи варто інвестувати у розвиток господарства. До того ж не відомо що буде із землею. Одні вважають, що добре, коли землю можна буде продавати, а інші – ні.
– Як на мене, це дуже погано, – каже пан Мирослав. – Не бачу логіки в тому, щоб продавати курочку, яка несе «золоті» яйця. Можна багато дискутувати на цю тему, але мені здається, що питання землі повинні вирішувати селяни, що працюють на ній, їм видніше як краще зробити. Жоден з моїх пайовиків не сказав, що хоче продати свою землю, бо розуміють, що їм краще щороку взяти стабільно свої дивіденди за пай, ніж залишатися без землі.
І додає, що село пережило не одні важкі часи, зуміє пережити й ці. Селяни – мудрі й працьовиті, вони знають, що вирощений колосок – це хліб на столі, а також впевненість у завтрашньому дні. На жаль, нині стабільності бракує усім, в першу чергу, політичної, бо то що зараз відбувається у верхах, не сприяє розвитку сільського господарства, ані економіки. Адже здавна українці трималися землі, яка була для них годувальницею, бо вони з дідапрадіда гречкосії, хлібороби. І мріє, щоб його син Андрій, а потім й онуки продовжили хліборобську справу, якій він присвятив своє життя.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
