Поблизу Стенятина є присілок Загребелька: історія останнього нащадка родини Жукевичів

ДОБРЕ, КОЛИ СВІТ НЕ БЕЗ ДОБРИХ ЛЮДЕЙ,

або останній нащадок родини Жукевичів

Про це говорить народна мудрість. Адже коли є тепло людських сердець, милосердя та співчуття, то залишається сподіватися тільки на краще. Саме про одну людину, котрій спасли життя інші, ця розповідь.

А ви знаєте, що поблизу с. Стенятин є присілок Загребелька? Після Другої світової війни тут проживало три сім’ї. Серед них Леся Свис­тун, 1954 р. н., котра мешкала разом з батьками і братом. Згодом вони померли. І Леся залишилася одна. Без газу і світла, кругом ліси, зарослі і… страх.

Стенятинська сільська рада і депутат Со­ка­льської районної ради Богдан Крась­ко допомогли їй отримати паспорт, а зго­дом і оформити пенсію

За пенсією Леся ходила в ощадкасу до Стенятина. Потім в крамниці купляла продукти і з важкою сумкою поверталася до свого помешкання. А відстань від села до її хати чималенька – до п’яти кіломет­рів.

Жителі Стенятина, особливо восени, як їхали в сад по яблука, то передавали їй харчі, проте Леся неохоче брала. Адже з людьми майже не спілкувалася, бо мовчазна. Коли їхала по дорозі машина чи трактор, ховалася.

Одного зимового вечора до Богдана Краська зателефонував односельчанин, щоб витягнути трактора, який застряг біля лісу. Коли їхали, побачили на дорозі напівзамерзлу людину.  Це була Леся із присілка Загребелька. Богдан посадив її в кабіну і відвіз до хати, яка не опалюва­лася. Викликав «швидку», яка забрала Лесю у лікарню до Сокаля. А потім в Угнів­ський диспансер.

І туди найчастіше провідувати її їздили Богдан Красько з дружиною Марією, де­коли з односельчанами і сільським го­ловою Григорієм Студінським. Нині Леся Свистун знаходиться в Лешківському інтер­наті.

Минулого тижня Богдан Красько і Гри­горій Студінський відвезли їй продукти та засоби гігієни. Леся хоча й неговірка, але все ж таки подякувала їм й попросила наступного разу привезти щось читати. На що Б. Красько відповів: «Обов’язково. І «Голос з-над Бугу» з розповіддю про тебе».

– Приємно було бачити Лесю, яка нині дог­лянута, охайна. Добре, що поруч є люди, які піклуються про інших, й вони не байдужі і за це їм велика подяка, – сказав Б. Красько.

А ось що розповів староста сіл Стеня­тин і Роятин Григорій Студінський:

– З архівних даних рід Жукевичів на на­ших теренах почина­єть­ся з середини ХIХ століття. Польські па­­ни поселилися на присілку Загребель­ка, що на північ від Стенятина. Вони на той час володіли зе­мельними ділянками (більше 200 га) і побудували в селі кос­тел-гробницю роди­ни (середина ХIХ ст.).

Пан Казимір Жуке­вич (в народі назива­ли «Казік») народив­ся, згідно з архів­

ни­ми даними Стеня­тин­ської сільради, у 1875 році. Був одру­жений з Оленою, 1905 р. н. У них була дочка Марія, 1924 р. н., яка вийшла заміж (1944 р.) за госпо­даря зі Стенятина – Ярос­лава Свистуна, 1914 р. н. У них народилося двоє дітей: Ярослав у 1945-ому і Леся (1954).

У 1939 р., після приходу «перших со­вєтів», землю у пана націоналізували. Сам пан Казимир помер у 1948 р. Його похоронили у військовій формі (полковник польської армії) у костелі-гробниці в селі Стенятин. Це було останнє там похо­вання родини (взагалі в костелі похо­ро­нено більше двадцяти осіб).

На Загребельці проживало ще дві сім’ї: одна виїхала звідти після війни, інша – переїхала мешкати в Стенятин у 80-х роках ХIХ століття. Так що залишились тільки жити нащадки Жукевичів. Внук пана Казимира, Ярослав, помер у 1997 р., а дочка Марія (Свистун) у 2006 р.

На сьогодні останнім нащадком родини Жукевичів є Леся Свистун. Після смерті її матері у 2006 р., Стенятинська сільська рада, депутати оформили Лесі документи на пенсію (по інвалідності).

Допомагали в цьому заступник голов­ного лікаря Сокальської лікарні п. Марія Кріль та лікар Любомир Владичко. Адже Леся Свистун проживала у важких умо­вах: за продуктами ходила не тільки у Стенятин, але й у Роятин, а також у село Са­моволя Волинської області, яке межує з Загребельками.  У сніжні зими продукти їй підвозили депутати, небайдужі гро­мадяни. А лікарські послуги надавали міс­цеві фельдшери – Ігор Возняк і Леся Романюк.

У 2016 році здоров’я Лесі Свистун погіршилося. І якби Богдан Красько не забрав би її замерзлу з дороги, не знаю щоб було. Але Бог не без добрих людей. Дякуючи всім, хто допомагав, вона нині почуває себе добре і рада бачити людей, яких знає, хто допомагав і нині продовжує це робити. Так що світ не без добрих людей.

Василь СОРОЧУК.

 Фото автора.