ВИБІР НЕПРОСТИЙ, АЛЕ ПОТРІБНИЙ…
Cьогодні на устах у людей, на жаль, більше мови про перейменування Червонограда, ніж новини з фронту чи інші більш нагальні проблем, яких теж чимало. І як завжди буває є ті, хто «за», і ті, хто «проти» зміни назви цього населеного пункту. Але як би і хто не старався нав’язати людям думку та відшукати історичний слід від Червенських городів, все таки у нього залишилася радянська назва. Хоч ще в перші роки проголошення незалежності України була спроба його перейменувати. Про це мені розказував тато, який був рухівцем. Він разом з тодішніми проукраїнськими патріотичними активістами піднімав питання про перейменування Червонограда. На жаль, зробити цього не вдалося, бо і тоді прихильники радянщини відстояли її.
Відтоді минуло понад тридцять років. І досі, як це не прикро, на Заході країни, де, здавалось, живуть галичани-патріоти, це місто носить радянську назву?! Добре, що хоч зараз повернулися до цього питання. На жаль, не свідомі жителі міста, а через закон про деколонізацію, який набув чинності 27 липня 2023 року, нині у Червоноградській громаді триває жваве обговорення. Прихильники старої назви знову намагаються з усіх сил відстояти її. На щастя, ми живемо у демократичному суспільстві, де усі мають право висловити свою думку. Зате у 1951 році, обираючи назву міста, ніхто не проводив ні обговорень, ні голосувань, а просто прийняли ту, яку запропонувала в угоду вищим партійним керівникам купка активістів-комуністів, серед яких діти енкаведистів, сорокатисячників. Останніх привезли сюди, щоб зробити колективізацію на селі та розбудовувати шахтарське місто, яке назвали Червоноград. Чомусь усі замовчують той факт, що на будівництво шахт звозили сюди зеків і різний люд із всього союзу, а місцевих жителів з міста та навколишніх сіл, які були неугодні совєтам, вбивали, вивозили в ГУЛАГи, а родини – в Сибір…
Місто зводили на руїнах українського історичного села Клюсів, яке стерли з лиця землі. Корінним мешканцям та їхнім нащадкам, які повертались зі заслання, не дозволяли селитись у місті, зрідка – в сусідніх селах. Старше покоління червоноградців вперто й наполегливо намагається зберегти радянську назву, яка для них рідна і нагадує про минуле, яке вони згадують з ностальгією. Багато хто й досі розмовляє на руском язикє, бо приїхав сюди на роботу з неозорих просторів срср і за кілька десятків років так і не спромігся вивчити української мови.
Вважаю, що ні війни, ні дискусій та полеміки щодо перейменування міст не було, коли б одразу після проголошення України незалежною, звернули увагу на питання державної мови. Як це свого часу зробили країни Прибалтики, де російськомовні громадяни мали вибір: вивчити мову і розмовляти нею або ж виїхати в московію.
В Україні має бути єдина державна мова – українська. Досить маніпулювати мовним питанням, мовляв, «какая разница», для «чево» ви ж нас «понімаєте». Чомусь коли почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, після обстрілів та звірств рашистів, більшість жителів сходу та півдня перейшли на українську. До багатьох тоді дійшло, наскільки важливо якою мовою ти розмовляєш. На жаль, трохи оговтавшись від пережитого, ті ж громадяни знову почали «штокати» і «дакати». Хіба ці особи не діють в інтересах росії, проти України та свого народу?! Невже не розуміють чи не хочуть розуміти, що мова є важливою ознакою національної безпеки. Вона об’єднує. І доки у нас розмовляють російською, шанувальники колишньої тоталітарної держави, не полишатимуть думки щодо відтворення більшовицької імперії колишнього срср. Вони прагнутимуть йти «освобождать своих граждан», щоб загарбати нашу територію.
…Війна змінила наше життя на «до» і «після», змінила нашу свідомість і ставлення до країни-агресорки, армія якої несе лише смерть та руїни, вбиває ракетами та шахедами дітей, жінок, літніх людей, руйнує вщент українські міста. Після такого вони ніяк не можуть мати радянські назви.
Я переконаний, що жителі Червонограда приймуть це нелегке рішення і перейменують своє рідне місто. Цікавих пропозицій є дуже багато. Має право на життя й стара історична назва міста – Кристинопіль, за яку нині більшість червоноградців. Хтось каже, що Кристинопіль – це польське. Але так склалося. На жаль, така історія наших земель, які перебували і під Австро-Угорщиною, і Польщею, і були у складі срср.
Хтось зауважить, що поляки теж воювали з українцями. Але давайте будемо чесними: хто «роздмухував» війну між нами? Москалі, які завжди діяли підступно. До прикладу, енкаведисти переодягалися у форму вояків УПА, робили набіги на села і вирізали поляків, аби зіштовхнути і налаштувати поляків проти українців. Бо відомо, де двоє чубляться, то третій користає. І москаль користав: завойовував і відбирав території, бо знав, що йому ніхто не дасть належної відсічі, бо воюють між собою. А де є війна, там нема єдності, а є кров, смерть, ненависть, бажання помсти… Нам сьогодні потрібно винести уроки з історії минулого і пам’ятати, що українці – європейська нація, яка нині мужньо і хоробро відвойовує свою рідну землю, право жити і називатися українцями.
Зрозуміло, що район теж не може називатися Червоноградським. Його назва, на мою думку, має походити від назви райцентру. Якщо буде Кристинопіль, то має бути Кристинопільський район, якщо оберуть назву Шептицький, яку також пропонують, то Шептицький. Хоча і Сокальський район також звучав гарно… Має право на життя й назва Прибузький чи Надбузький, бо усі міста та села примикають чи стоять на березі річки Західний Буг. Тут думаю, ще треба радиться і думати, бо нашим дітям і внукам жити в цьому районі, а головне дотримуватись закону. Тоді не буде проблем та маніпуляцій.
Сьогодні жителі міста мають зробити вибір: чи хочуть жити в радянському місті з радянською назвою, чи в європейському з історичною чи українською назвою. Вибір непростий, але потрібний, якщо ми хочемо жити в незалежній Україні, то маємо раз і назавжди позбутися совєтських назв і стереотипів. І чим скоріше це зробимо, тим краще. Не треба це відкладати на після війни. Давайте зробимо такий подарунок українським захисникам, які своєю кров’ю нині пишуть історію незалежної України.
Ігор ХОМЯК,
депутат Сокальської міської ради.
