Прогрес не стоїть на місці: мобільні телефони, електронна пошта, соціальні мережі, Інтернет, гаджети, давно вже витіснили з масового обігу паперові листи.
Здавалося б, яка різниця – надрукований лист на комп’ютері чи написаний на папері від руки? Однак електронний лист втрачає те невловиме відчуття справжності й тепла, притаманне паперовому посланню в конверті. Раніше навіть друкувати листи на друкарській машинці, вважалося неприпустимим. Крім того, до появи електронної пошти листи доходили не відразу. Писали їх більш вдумливо, виважено, вчилися лаконічно викладати свої думки на папері, впорядковуючи їх таким чином. За старовинним листуванням можна досліджувати історичні події, вивчати біографії знаменитостей, відчути навіть тогочасний дух. І досі багато хто знаходить в обміні каліграфічними текстами віддушину і радість. Тож у паперового листа й донині залишається вагомий аргумент – його матеріальна сутність, яку можна не тільки побачити, але й відчути на дотик, передаючи тепло сердець через руки. А особливо важливі послання до цих пір вважаються справжніми та цінними, якщо вони мають чорнильний підпис чи мокру печатку. Помічено, що людина, яка пише рукою лише зрідка, поволі втрачає навички, почерк – характерну манеру, стиль графічного письма.
Сьогодні «живий» паперовий лист – рідкість. Але, на щастя, й таке трапляєтеся у нашому житті. Нещодавно отримала листа від своєї однокурсниці і одногрупниці, з якою вчилися в інституті в 1959-1961 рр. Відтоді минуло понад 60 років. Коли побачила конверт, мене переповнила радість й цікавість водночас. Я його відкривала з трепетом у серці. За мить із захопленням читала гарним каліграфічним почерком написаний лист від Галини Афанасівни Кузьменко-Федашко зi с. Забужжя. Перечитувала його ще і ще… Уявляла, як моя подруга сидить за столом і пише кожен рядок, що думає, як хоче передати мені те, що у неї на душі… Дякую тобі, Галю за приємні миттєвості… Переконана, що ніщо не замінить «живого» почерку людини… Від ніжних та зворушливих слів, набігли сльози на очі. І мене огорнула хмара спогадів. Я дуже зраділа цьому листу. Відчувала, як до нього торкалася рука близької серцю людини. Згадалися студентські роки та колеги-студенти, які вже відійшли у засвіти. Пригадалися знайомі молоді обличчя, голоси, події… І задумалась, що колись люди часто писали листи. Це було престижно і говорило про вихованість. Писали їх рідні, друзі, знайомі… Хоч не так просто взяти і викласти всі свої думки у листі, інколи слів виявляється замало. Тож для підсилення ефекту листи прикрашали монограмами, скріплювали поцілунками, скроплювали парфумами, писали на різнокольоровому папері. Зокрема, за понеділком був закріплений колір морської хвилі, за вівторком – блідо-рожевий, за середою – сірий, за четвергом – світло-блакитний, за п’ятницею – сріблястий, за суботою – жовтий, і лише в неділю писали на традиційному білому папері…
Листи – це частинка нашої пам’яті, спомин про минуле. Моя сваха, якій уже 80 років, береже лист, написаний простим олівцем – трикутник, датований квітнем 1944 року, береже його з трепетом, бо це писав в окопі тато з фронту під час Другої світової війни.
«Справжні» листи нині вважають листами з минулого, які зберігають як пам’ять. Повірте, що у житті бувають не раз моменти, коли близьких чи друзів немає поряд, тоді рятують старі листи, які стають розрадою на старості літ, наповнюють душу радістю та огортають теплом. Тож, якщо хочете поділитися з другом чи близькою людиною своїми думками й переживаннями, розповісти про своє життя, чи привітати когось із святом, не шкодуйте свого часу, пишіть «справжні листи» від руки на звичайному аркуші паперу. Як не сьогодні, то через десятки літ ці щирі послання можуть стати для когось промінчиком світла серед темряви.
А «Укрпошта» доставить адресату не просто послання, а частинку вашого тепла, яке може зігріти чиєсь самотнє серце, яке можна зберігати у коробці багато років та час від часу перечитувати за горнятком чаю чи кави довгими зимовими вечорами.
Євгенія СОХАНЬ,
жителька с. Перв’ятичі.
