ДАРУЄ ДЕРЕВУ НОВЕ ЖИТТЯ
Уже чотири десятиліття я маю нагоду і честь приятелювати з народним митцем Володимиром Зарембою. Я знаю його з дитинства, бо живемо неподалік в одному селі, а тут кожен знає один одного, крім того працювали деякий час у звірогосподарстві.
Але ближче познайомилися на початку 90-х років минулого століття на хвилі національно-патріотичного піднесення. Тоді пан Володимир, який на той уже був знаним різьбярем, об’єднав навколо себе патріотів та створив у селі осередок НРУ. Не раз згадую його полум’яні слова: «Нарешті здійснилася мрія наших дідів та прадідів – Україна стала незалежною. Але хто, як не ми, маємо її відродити та будувати». Упродовж багатьох років він старався підняти і відродити рідне село. Практично, завдяки його зусиллям вдалося відстояти і зберегти Народний дім для громади. Він все життя дбав про патріотичне виховання молоді, організовував національно-патріотичні заходи у селі, налагодив роботу гуртків аби зацікавити її та дати поштовх до розвитку обдарованих дітей. Був і досі, незважаючи на свій поважний вік, є генератором багатьох ідей та добрих справ не тільки для громади та села, але й нашого краю.
Жителі села Великого гордяться, що поруч з ними живе і творить різьбяр Володимир Заремба, який понад півстоліття займається різьбою по дереву, даруючи дереву нове життя. Це скромна, мудра та надзвичайно цікава людина з непростою долею. Він жартуючи каже, що пережив не одну владу, і як Бог дасть, дочекає, щоб побачити як українці розгромлять рашистів, які напали на українську землю.
Любов до дереворізьблення привив йому дід Павло Олійник, який і бандуру вмів зробити, і воза, і бричку… Він був цікавою освіченою людиною: бібліотеку мав, мови знав. Саме він заронив у дитячу душу любов до лісу, вміння бачити красу, творити її. А ще – бути непримиренним до несправедливості та зла. Як і дід Павло, він все своє життя різьбить дерево, вдихає в нього друге життя. За фахом Володимир Заремба агроном. Працював у радгоспі, а потім у Сокальському звіроплемгосподарстві та різьбярем на Львівському художньому комбінаті. Однак весь вільний час віддавав мистецтву: «Мною керує дерево, я даю йому свободу, – каже п. Володимир, – Мистецтво не терпить примусу, воно свободу любить». Тож і творити може лише свободолюбива, вільна натура. Таким і є народний митець. У кожній роботі митця бачиш оригінальний погляд, майстра, який вкладає у свою роботу всі почуття, всю свою душу.
Різьбяр вражає розмаїттям творів, які виготовляє у техніці кругле об’ємне різьблення. Кожна скульптура має свій характер, відображає внутрішній світ. Митець вміє бачити незвичне у корені. У роботах «Господар», «Добра бабця», «Сівач», «Дячок», «Селянин», «Лемко на втраченій Батьківщині», «Фірман», «Господар», «Кобзар» «Дідова коза», «Муканський дід» Володимир Заремба відображає колорит життя народу, його побут, звичаї. Звертається й до теми національної свідомості (праці «Невинно убієнним», «Портрет Т. Г. Шевченка»), віри («Мойсей», «Голгофа», «Шопка»).
Колекція Володимира Заремби експонувалася у Львові, Києві, Донецьку. Вона побувала в Росії, Польщі (Замості (2004) та Жешуві (2007). Персональні виставки автора відбулися в Червонограді в 1994 році, а в 2007 році в Сокальському музеї «Людина. Земля. Всесвіт». Його різьблені вироби є в церквах сіл Велике та Бендюга Червоноградського району Львівської області, у Червоноградському сиротинці, у приватних колекціях Німеччини, Польщі, Канади, Швеції. Чимало робіт майстер подарував Червоноградській філії Львівського музею історії релігії, національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви», Львівській національній картинній галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького, Кримськотатарському музею мистецтв.
Народний умілець у свої поважні роки веде активний спосіб життя, до недавна залюбки їздив на велосипеді до Сокаля та в Стоянів, звідки родом, а нині ще ходить пішки в Червоноград у волонтерський штаб підтримки ЗСУ. А це чимала віддаль. Від нездужання та віку, стверджує він, його рятує спеціальне лікувально-дозуюче голодування за методом професора Ю. С. Ніколаєва. Спробував його на собі. На його думку, саме це допомогло йому зцілити організм. Відтоді Володимир Федорович дотримується розвантажувально-дієтичної терапії. Тепер при ознаках перших недомагань, одразу голодує. До того, чим важче захворювання, тим більший час голодування (від 1 до 3 днів). Нині він не вживає жодних медикаментів, крім продуктів бджолярства. Адже, саме так впродовж віків лікувалися наші пращури, чому б і нам не скористатися їх мудрістю.
Пан Володимир ніколи не ганявся за славою, званнями. Завжди був людиною неспокійної вдачі незручною для начальства, бо ніколи не міг «закрити очі» на несправедливість чи брехню, акцентував увагу на важливості національно-патріотичного виховання молоді. Він охоче спілкується з дітьми та молоддю, ділиться навичками роботи з деревом, має чимало творчих задумів та планів.
Чоловік серцем і душею вболіває за Україну, чим може допомагає волонтерам м. Червоноград і підтримує ЗСУ. Він вірить, що українські захисники переможуть московитів і Україна буде вільною та процвітаючою, бо як говорив його улюблений поет Тарас Шевченко: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая».
Віктор БОЧЕК,
житель с. Велике.
