Я народився 16 березня 1945-ого, а 10 квітня того ж року мого батька, Івана Григоровича, засудили за статтею 58І а до 15 років позбавлення волі. Він помер у карцері тюрми, бо не зламався, нікого не зрадив, і не підписав папери, які йому давали.
Я все життя відчував на собі несправедливість і репресії з боку влади. Коли хотів навчатись з 6ти років, мене не приймали. Моя перша вчителька, Марія Антонівна Романів – мама академіка Олега Романіва – цілий рік не записувала мене у класному журналі. Лише у другому класі, за згодою директора школи, мене внесли до списку учнів. Я не носив червоний галстук, бо не було грошей, щоб його придбати. Коли мамі сказав, що потрібно купити галстук, вона відповіла: «На ці гроші за шматок червоної шмати краще куплю три буханки хліба». Ці слова передав нашій піонервожатій, яка мене попередила, щоб більше нікому їх не говорив. Вона завжди мене відпускала з піонерських заходів.
У 10 класі на першовересневій лінійці я відмовився нести червоний прапор школи, за це мене виключили з навчального закладу. Довелося продовжити навчатися у вечірній школі.
Коли вступав у 1961 році до Львівського університету, то на усних іспитах з фізики та математики мені знизили оцінку на один бал. І з 15 можливих набрав тільки 13. І мав проходити співбесіду, яку, звичайно, б не пройшов. Врятувало мене те, що після 6, 7, 8, і 9 класів працював у колгоспі на околиці Сокаля. І мене зарахували, як абітурієнта зі стажем роботи у господарстві, де були прохідними 13 балів. Так я вступив в університет.
На четвертому курсі один з товаришів написав на мене донос в КДБ, що я захоплююся карате, йогою, гуртом «Бітлз» і розказую політичні анекдоти. Мене розглядали на загальних зборах курсу. Врятував мене від тюрми чи «дурки» Зеновій Гурський (в майбутньому зять академіка Ігоря Юхновського), бо він першим виступив на мій захист. Після нього не виступав вже ніхто. Але КДБ через військкомат мене відправив з четвертого курсу на три роки до війська на перевиховання.
Там я завжди захищав рядових солдатів від самодурів-солдафонів, червоних командирів і за це отримав три рази по 10 діб гауптвахти. У грудні 1967 р. демобілізувався і поновився на четвертому курсі фізфаку. На п’ятому запропонував нашому куратору – професору Ігорю Юхновському, організувати очно-заочну фізико-математичну школу для здібних дітей з малозабезпечених родин, бо в ті часи процвітало репетиторство у багатих сім’ях. Ця школа з часом перетворилася на Малу академію наук. Працював вчителем у школі. Мене завжди критикували на педрадах за відмову використовувати матеріали з’їздів КПРС і п’ятирічок на уроках фізики.
Ігор БАБСЬКИЙ, член спілки політичних в’язнів України і потерпілих від політичних репресій..
