Головна Листи Медик-волонтер: Історія переселенки з Києва, яка допомагає у БФ «Карітас»-Сокаль

Медик-волонтер: Історія переселенки з Києва, яка допомагає у БФ «Карітас»-Сокаль

ПЕРЕСЕЛЕНКА-МЕДИК – ВОЛОНТЕР

Події останніх місяців згур­тували українців як ніколи. Кожен боронить свій фронт – бійці, медики, волонтери, біз­несмени та звичайні укра­їн­ці. Повномасшабне вторг­нен­ня росії в Україну зруй­нувало життя мільйонів укра­їнців, як і родини Скрипник з Києва.

24 лютого Ірина проки­нулася від звуку обстрілів. Чоловік, а він колишній воєн­ний, швидко наказав спус­катися в підвал. По сходах уже йшли сусіди. Перші дні вони просиділи в укритті. По­вітряні тривоги почастішали, було чути бомбардування, зда­леку виднілись клуби диму… Зателефонувала її колега по роботі, яка жила 40 км від Києва у Василькові, й запросила до себе, мовляв у них є підвал, де можна пе­ресидіти, щоб не бігати що­разу вверх-вниз по сходах в укриття. Чоловік вирішив її відвезти у Васильків. Тоді вони не могли подумати, що їдуть в епіцентр подій.

– У Васильків ми добира­лися замість звичних 40 хвилин 2,5 години. По дорозі вирішили купити продукти, однак у крамницях нічого уже не застали. Добре, що вда­лося заправити автомо­біль. Приїхали, нас гостинно прийняла родина моєї спів­робітниці. Ми думали, що в безпеці, але не так сталося, як гадалося. Вранці я вий­шла на вулицю і побачила бом­бардувальники, які ни­зько летіли над будинком. За трохи почула вибухи. Це ракета влучила в нафтобазу. Навколо все горіло… Нас­туп­ного дня снаряд «приле­тів» у багатоповерховий бу­динок, а ще згодом в учи­лище… Навколо все було зруй­новане, – розповіла п. Ірина.

Чоловіки спускатись у під­вал не захотіли, жінки ж сиді­ли там, лише Ірина підні­малась на гору, щоб подихати повітрям та взяти себе в ру­ки. Від нервового перенапру­ження у декого з жінок по­чався нервовий зрив. Вони пла­кали та панікували. Ірина більше не могла там пере­бувати. Вирішила, що якщо має загинути, то загине, і підвал не врятує.

Для Ірини це були дуже важкі дні. Їй, росіянці по наці­о­нальності, було нелегко зро­­­­­зуміти, що росія розпо­чала загарбницьку війну про­ти України. Її мама, брат та вся родина мешкають в росії. Коли зателефонувала до них, щоб розповісти, що ста­лося, брат, обірвав її на пів­слові і сказав: «Єто націона­лісти по вас стреляют…». І як вона не намагалася їх пе­реконати, вони наче зазом­бо­вані, говорили, що це ук­раїнці нищать російськомов­не населення, вони ж їх «ос­вобождают». Зрештою на що вона могла сподіватися: у 2014 році Ірина з чоловіком була на Майдані Гідності, ко­ли про це дізнались родичі, довго з нею не спілкувалися.

– Коли українські військові відбили окупантів, місцеві жителі почали евакуйовува­тися з міста, – ділиться спо­гадами п. Ірина. – Власники будинку поїхали на Закар­пат­тя у Берегове, а ми нев­дов­зі повернулися в Київ. По­бачене дорогою нас шоку­вало: зруйновані будинки, пусті вулиці… Чоловік вирі­шив аби я була у безпеці, ві­д­везти мене до своїх родичів на Львівщину. Їхали через Фастів, Корости­шів, Жито­мир… Те, що бачи­ли, краяло серце: у будинках повибива­ні вікна, окремі ба­га­топо­верхівки зруйновані, купи спаленої техніки…

Приїхали до родичів у Жви­р­ку, де зустрілися з си­ном, який приїхав заздале­гідь з Житомира. Вранці всі троє пішли у місцевий військ­комат. Довелось сидіти сім годин, поки їх прийняли. Чо­ловіка та сина взяли добро­во­льцями. А їй знову, як і у 2014 р., сказали, що поки що немає потреби в медичних працівниках. Ірина не зна­ходила собі місця, хотіла працювати деінде. «Не мог­ла просто так сидіти вдо­ма, хотіла чимось бути ко­рис­ною людям та державі. Я ж медсестра-реабілітолог. Пішла в Сокальську районну лікарню, шукати роботи за спеціальністю. Там сказали, що нема місць. Потім под­звонили і попросили допо­мог­ти сортувати медикамен­ти в БФ «Карітас». Рада, що щось роблю. Спершу разом з Мар’яною Цьох, Наталією Виглінською сортували й складали медикаменти, які отримував Благодійний фо­нд як гуманітарну допомогу та просто приносили люди доброї волі. Тепер формує­мо аптечки для військових, проводимо навчання доме­дич­ної допомоги для плас­тунів та всіх бажаючих, – продовжила розмову волон­терка.

Нині у військових на пере­довій все ще є потреба у про­ти­запальних і знеболю­ючих (ібупрофен, кетанов, диклофенак), антибак­тері­альних (аугментин, стрепто­цид, цефтріаксон) та заспо­кій­ливих (валідол, кор­ва­л­мент) ліках. Потрібні також засоби від педикульозу, ко­марів, кліщів. Приємно пані Ірині, що її підтримують од­но­класниці, які нині прожи­вають у Києві. Вони виси­лають медикаменти, яких у Сокалі не можна купити. Це знеболюючі, протизапальні, кровоспинні. Адже ці меди­каменти можуть врятувати комусь життя. За час своєї ро­боти Ірина разом з коле­гами-волонтерами розсорту­вали кілька тонн гума­ні­тарної допомоги медпризначення. І раді, що в такий спосіб вносять свій вклад у перемогу.

Пані Ірина наголосила, що менеджер БФ «Карітас»-Сокаль Мар’яна Яремчук підтримує її та допомагає, як і усім тимчасово пере­міщеним особам, які пересту­пають поріг цього закладу. Вона вважає, що волонтери БФ «Карітас»-Сокаль роб­лять неоціненну справу: зби­рають медикаменти, амуні­цію, продукти, речі першої необхідності, які відправ­ляють військовим на Схід України чи у лікарні, допома­гають тимчасово перемі­щеним особам адаптуватися у критичній життєвій ситуації, а їм потрібні одяг, продукти, дитяче харчування, ліки, а часом і психологічна під­трим­ка.

Ірина Скрипник вдячна долі, що звела її з Мар’яною Яремчук та її командою, які наче «ангели» допомагають їй та іншим долати усі жит­тєві проблеми та дарують віру та надію в майбутнє, переконують, що світ не без добрих людей.

Любов ПУЗИЧ.

 На знімку: Ірина Скрип­ник у третьому ряді зліва разом з волонтерами, директором БФ «Карі­тас»-Сокаль о. Яросла­вом Кащуком та менед­жером БФ Мар’яною Яремчук.