Олександр Клімов: «Настав час позбутися радянщини назавжди…»

Ніхто б не міг подумати, що перейменування м. Червоноград стане таким болючим для його жителів та принесе стільки дискусій, клопотів та емоцій, а що найгірше може розсварити лю­дей, які  мають різні точки зору. Чи треба змі­нювати назву міста,  чи на часі його перейме­ну­вання, «Голос з-над  Бугу» попросив вис­ло­вити свою думку громадського активіста, депута­та Червоноградської районної ради­ Олександра Клімова.

– Настав час позбутися радянщини назавжди і  перей­менувати Червоноград. І ми це маємо усвідомити. Чи на часі це перейменування? Вважаю, що на часі. Сьогодні в країні йде війна з країною-агресором росією, яка є нас­тупницею радянського союзу. Україна має позбутися всього, що нас пов’язує з радянщиною та московією. Якщо ми цьо­го не зробимо зараз, то це ніколи не буде на часі. Завжди знай­дуться люди, які  чіпляються за старе і шукатимуть різні причини, щоб цього не зробити: то  перекручуватимуть факти історії, то посилатимуться на мільйонні видатки,
які, бу­цімто, необхідні для перейменування і так далі.

Приклад цьому громадське обговорення, яке відбулося нещодавно в Народному домі. У залі, в основному, зібрали­ся люди старшого покоління, які відстоюють назву Черво­но­град, бо для них вона рідна і звична. Адже тут народилися і живуть стільки років. Подобається вона і мені. Хоча па­м’ятаю, що коли приїхав сюди, і вперше вимовляв назву міс­та, вона здавалась мені тяжкою, проте згодом звик. Тепер здається, що вона гарна. Але якщо вникнути в істо­рію, цю назву населеному пункту дала Верховна Рада срср. Чи вона містить ознаки радянщини?! Скоріше всього що так. Недарма ж Український інститут національної па­м’яті зазначає, що у цій назві є совєтський підтекст, й реко­мендує перейменувати Червоноград. Фахівці інституту заз­начають, що «історична назва міста – Кристинопіль. До складу СРСР воно увійшло 15 лютого 1951 року на підставі ра­дянсько-польської міжурядової угоди, внаслідок чого Польща отримала Устрики Долішні. У тому ж 1951 році мі­с­то перейменовано на Червоноград. За часів СРСР роз­вивався як шахтарське місто з розвіданими покладами кам’яного вугілля».

Хоч окремі активісти радянської доби намагаються пере­конати усіх, що назва Червоноград походить від Чер­вен­ських  градів або від червоного кольору, а червоно-чорний прапор є українсько-революційним прапором, прапором ОУН. Нав’язують думку, що вищезгаданий Інститут не має права рекомендувати громаді як перейменовувати його.

Український інститут пам’яті – це не просто громадська організація, яка просто собі створилася і щось там радить. Він затверджений і зареєстрований Постановою Кабміну. Там працюють фахівці, уповноважені державою займатися цими питаннями. І якщо вони дали рекомендацію переназ­вати місто, це означає, що, згідно зі Законом України «Про за­судження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», який набув чин­ності 27 липня 2023 року, впродовж шести місяців влада міста має оголосили громадські слухання та вибрати одну із запропонованих жи­телями назв. Також зазначено, що назва «Червоно­град» на обговорення більше не ви­носиться. Все просто й зрозуміло.

Однак, якщо в інших містаx України все відбу­вається легко, просто і дружно, то в Червонограді все проходить важко, а часом призводить до про­тистояння між людьми. На жаль, завжди з’явля­ються ті, хто каламутять воду і затримують про-цес.

В цих обставинах, що склалися, маємо усвідо­мити, що назву міста хочемо ми цього, чи ні, все одно буде змінено. Тож маємо зосередитися на то­му, як перейменувати його. Я вивчав розмі­щення Червонограда. Нове місто будувалося за дамбою, це не територія Кристинополя, а місце, де був Клюсів – давнє українське село на лівому березі Бугу, що існувало ще до виникнення Крис­ти­нополя. Подумав, чому не перейменувати місто на Клюсів. Декілька днів походив з цією думкою, прокручуючи в голові цю назву… За кілька днів звик і мені стала подобатись ця назва. Потім хтось висловив думку що ми живемо біля Бугу… Замислився: чому не назвати місто Бужани?!… І Бужани гарно звучить… Переконаний, якщо кожен собі уявить нову назву і походить з нею в голові, то привикне до неї  і та здаватиметься йому гарною. На все потрібний час.

Ймовірних назв може бути багато… кожна з них варта уваги. Однак проблема в тому, що ніхто не хоче навіть об­го­ворювати нову. Скільки уже скликалось засідань робочих груп, а в результаті вони ні до чого не приводили. На жаль, молодь, яка є майбутнє цього міста, усувається від цього.

–  Невже їм байдуже?!

– Це скоріше, не є байдужість, вони теж переживають і люблять своє місто, але хочуть, щоб хтось за них це зробив. У більшості позиція: що можемо, коли ми нічого не змінимо?! У Червонограді не має активної, креативної, енергійної мо­лоді, яка хотіла б щось робити. Натомість старше поко­ління, яке перебуває у різних громадських організаціях, виступає проти, бере активну участь в обговоренні і блокує усі процеси щодо перейменування Червонограда. Не ро­зумію, чому вони вчепилися за радянську назву. Мало того, окремі активісти намагаються переконати мешканців, що перейменування міста спеціально запустила агентура мос­кви. Тож якщо хтось підтримує рішення Інституту пам’яті, а ще висловлює свою позицію щодо перейменування Чер­вонограда, то це розцінюється так, начебто та особа – агент кремля. Це маніпуляція, яка роз’єднує громаду, сіє во­рожнечу та не дозволяє мудро і виважено підійти до цього питання. Прикро, що горстка літніх активістів, береться вирішувати майбутню долю міста, в якому жити їхнім дітям та внукам… Ще й нав’язує їм свої думки, і не прис­лу­ховується до їхніх побажань. Це абсурд.

– Багато хто не хоче перейменування міста, бо це призведе до зміни документів, а це чималі матеріальні  витрати як  установ, так і громадян.  Чи це справді так?

– Дехто навіть лякає мільйонними видатками. Але це не правда. Всі мають розуміти, що ніхто ні на що не тратить. А скільки витратили коштів мешканці колишнього Сокаль­ського району через перейменування на Червоноград­ський?! Ніхто нічого не потратив, бо документи, як правило, змінюють, коли є на це потреба. Хтось навмисне  маніпулює цим аби затягнути процес декомунізації в нашій країні.

Саме тут може бути закопана рука кремля, яка не хоче, щоб українська нація змінювала все, і позбавлялася всього радянського. Багато хто не розуміє, що їх просто викорис­товують. Гарна маніпуляція і подана вчасно неправдива інформація може зіграти велику роль.

Хочу звернутися до тих людей, які яро відстоюють і вірять в ту брехню, яку їм доносять, щоб вони не стали жертвами про­російських медіа. Маємо сумний приклад: лише від­булися громадські слухання в Народному домі, як російські ЗМІ написали, що на Заході України, на Львівщині, в Червонограді жителі відстояли радянську назву міста. Тішилися, що червоноградці за радянщину, за руский мир, за росію і так далі. Дякую, що ці активісти показали свою проросійську позицію і зробили те шоу для російських телеканалів та ЗМІ. Москалі тепер думають, що тут мають своїх прихильників. І це в часі повномасштабного втор­гнення росії в Україну! Нехай вони тепер думають як виг­лядатимуть в очах своїх знайомих та жителів міста.

– Інститут української пам’яті дав рекомендацію повернути місту історичну назву Кристинопіль. Чому не пристати усім на неї?

– З цим я  не згідний, бо Червоноград – це нове місто. Так з роками воно об’єдналося і стало одним цілим… У Крис­тинополя своя історія, а в Червонограда – своя. У пер­­шому колись жило орієнтовно понад сорок відсотків євреїв, стільки ж поляків і лише близько 10 відсотків україн­ців. Керували Кристинополем пани Потоцькі, які гнобили українців. Навіщо відстоювати цю назву, яка не є  україн­ською. Натомість у селі Клюсові жили українці-патріоти, яких совєти знищили або ж висели, а село вщент зруйну­вали… На мою думку, це більш підходяща назва для міста, якщо враховувати історію і відстановити справедливість.

 – Пане Олександре, поясніть, що ж буде, якщо після громадських обговорень, жителі Червонограда не дійдуть консенсусу щодо назви міста? 

– Верховна Рада прийме рішення щодо перейменування міста. Скоріш за все перейменує Червоноград на Крис­тинопіль. І на цьому буде крапка. Хочу також донести до люд­ей, що позитивних рішень суду щодо оскарження рі­шень Верховної Ради немає. І якщо вона назве наше місто як захоче, а не так як хочемо ми, то це буде недопрацю­вання нашої громади. Це буде нашою помилкою, бо не висловили своєї позиції, не обговорили, не домовилися і не прийняли найбільш прийнятну назву для усіх.

На сайті міської ради триває обговорення щодо перейме­нування міста. Серед переліку ймовірних назв, які подали жителі є Клюсів, Новий Двір, Бужанськ, Червень, Українос­лав, Бобинськ, Буг, Бужани, Сагайдачний, і навіть Шев­ченко…

Гарно звучить й Шептицький. Андрей Шептицький був мегапотужною постаттю в історії України та української греко-католицької церкви. Тут питання: «Чи Червоноград зас­луговує на таку назву?» Не знаю. До самого Черво­нограда він не мав відношення, до Кристинополя – так. За підсумками голосування  більшість «за» Червоноград,
далі лідирує Кристинопіль. Скоріше всього ці пропозиції й подадуть у Верховну Раду. І, як наслідок, отримаємо старо­вину, але польську назву Кристинопіль. Я ж переконаний, що Червоноград – це місто молоде і мало б мати гарну но­ву назву.

– Сьогодні у соцмережах триває ще й дискусія та обговорення не менш хвилюючої теми назви району. Є багато різних пропозицій. А на Вашу думку, як мав би називатися район після перейменування райцентру?

– Так як теперішня назва району – Червоноградський залишитись не може, то маємо і його переназвати. Як пра­вило, назва району походить від назви райцентру, хоча бу­ва­ють і ми знаємо є винятки у назвах областях. (Закарпатська область з центром в Ужгороді, Волинська – у Луцьку). Тут все вирішиться, коли перейменують Чер­воноград. Відтак право на життя мають різні пропозиції. У нас був Сокальський район і назва ця теж історична.

– Яка Ваша позиція і яку назву місту дали б?

– У мене є дві пропозиції щодо назви міста – Бужани або Клюсів.  Дехто говорить, що Клюсів було маленьке село, а Кристинопіль – це місто. На жаль, проблема в тому, що Кристинопіль не був українським містом, а Клюсів було українське село. Вважаю, якщо хочемо щось робити, то ма­ємо шукати українську назву. А не робити це заради того, щоб лише перейменувати. Треба думати на майбутнє, йти вперед, змінювати все, що нас пов’язує з радянською добою, яка уже стала історією і залишилася в минулому. Ми ж маємо жити сьогодні, будувати свою незалежну українську державу, відкривати нову сторінку в історії нашого міста.

– Дякую за розмову.

Записала Любов ПУЗИЧ.