Тетяна Франц з Тудоркович – неймовірна жінка, яка бачить серцем та відчуває душею. Їй доля послала великі випробування: через хворобу нирок мусить постійно проходити гемодіаліз, а в 2011 році повністю осліпла. Її життя враз перевернулося з ніг на голову: вона залишила улюблену роботу – працювала вчителем географії в Поторицькій школі. Жінка думала, що життя для неї втратило сенс, бо її поглинула суцільна темрява. Але не даремно кажуть, що в Господа на кожного з нас свої плани. Ще декілька місяців тому вона й гадки не мала, що приїде у рідне село і буде презентувати у школі вчителям, рідним, знайомим, друзям, односельчанам збірку власних поезій «Моя мрія». Ця зустріч була хвилюючою для усіх. Класний керівник Стефанія Опульська поділилася спогадами з присутніми про клас, в якому навчалася Тетяна, про свою талановиту ученицю. Авторка збірки розповіла про те, як зустріч з Любою Кукурудзою, яка також є незрячою, стала для неї доленосною. Вона перевернула її світ і подарувала світло в кінці тунелю. Вони заприятелювали. Нова подруга привела її в Львівське товариство незрячих. З цього часу Тетяна побачила світ іншими очима, змогла спілкуватися з людьми, які її розуміли, зацікавилася бісероплетінням. Несподівано для себе в хвилини глибоких роздумів почала складати вірші. Спершу писала привітання. Потім записувала роздуми, далі почала описувати кожну подію свого життя. Поступово стала писати ледь не щодня. Їй хотілось донести до людей свої почуття, розповісти про свій біль, переживання. Мріяла видати збірку, бо їй дуже хочеться залишити слід в історії після себе. Про це дізналася Любов Кукурудза, яка звернулася до львівської телекомпанії Zik з проханням видати її твори.
Журналісти перейнялись історією жінки і вирішили допомогти їй реалізувати заповітну мрію. Крім того, команда «Доброго Зіку» допомогла їй повернутись на декілька годин у минуле. Попри страх і невпевненість, Тетяна Франц побувала у Поторицькій школі, зустрілася з колишніми колегами по роботі та учнями. А невдовзі тримала у руках збірку своїх поезій, нині їй важко передати ті почуття, що тоді їй переповнювали. Не могла стримати сліз від радості. Згодом у першій львівській медіатеці журналісти організували презентацію її книжки, а другу – в рідному селі. Сама авторка не очікувала почути власну поезію у чужій інтерпретації. У теплій невимушеній атмосфері швидко минула зустріч у Тудорковичах. Тетяна відчувала себе щасливою, бо її мрія здійснилася – вона видала власну збірку творів, в яких вилила біль та надію, які носила у серці.
Поетеса переконана, що світ не без добрих людей, а добрі справи завжди повертаються сторицею. Її життєва історія цьому підтвердження.
Ольга КИБА, директор Народного дому с. Тудорковичі.
