Нині українці максимально згуртувалися, щоб допомогти ЗСУ. Так, сокальчанка Ірина Ткачик у власному ательє організувала пошиття балаклавів, термобілизни, футболок для ЗСУ, допомагають їй у цьому волонтери.
Ірина Ткачик розповіла, що ще в дитинстві мріяла бути швеєю. Коли її ровесниці бавились ляльками, то вона – коробочкою, де були нитки, голка та клаптики тканин. Їй дуже подобалось шити гарні плаття для ляльок, переодягати їх. Мама за це її називала модисткою. Саме таку назву п. Ірина дала своєму ательє. Вона шила вишукані плаття та костюми на замовлення. На жаль, війна внесла свої корективи: Ірина разом з швеями з перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну, почала шити балаклави для бійців ЗСУ, а згодом дізналася що найбільше потрібне військовим – це футболки, нижня білизна, маскувальні костюми, термобілизна, балаклави.
Вона продовжила розмову:
– Наші захисники трудяться на фронті, а ми в тилу робимо, що можемо. Кожна волонтерська праця нині цінна. Я – швея, тож можу їм пошити ті речі, які потрібні, щоб почували себе комфортно та знали, що про них пам’ятають та думають. З іншого боку для мене особисто ця робота була порятунком від переживань та тривожних думок через новини, які читала та чула. Не могла сидіти склавши руки, робила те, що вмію, бо розуміла, що в такий спосіб допомагаю і підтримую Збройні сили України. Волонтери, з якими ми співпрацювали в 2014 році, тоді шила балаклави та термобілизну для бійців в АТО, знайшли мене і запропонували шити балаклави. Я погодилась. Вони привозили матеріал, а згодом забирали готову продукцію. Спершу кроїла та шила вдома, потім до мене долучилися мої співробітниці. Підтримував і допомагав чоловік, який привозив і вантажив тканину, сортував і складав готові вироби.
Згодом п. Ірина розповіла про свою діяльність у Фейсбуці. Тут же почали відгукуватись небайдужі люди, які пропонували допомогу: хтось хотів працювати в ательє, а хтось міг шити вдома.
Так із зовсім чужих людей утворилась спільнота волонтерок, яких менеджер БФ «Карітас»-Сокаль, депутат Сокальської міської ради Мар’яна Яремчук назвала «швейним батальйоном».
– Нині в нашій команді майже сорок швей, які мешкають у Сокалі, Забужжі, Поториці, Конотопах, Стенятині, Перетоках, Трудолюбівці, – розповідає власниця ательє.
– Це люди різного віку, різних професій, але з великим, добрим серцем. Вони – волонтери – роблять усе для того, щоб ми перемогли. Найстаршій з них – Галині Степанівні майже сімдесят років, яка зателефонувала і запропонувала допомогу. Наймолодшій – двадцять, вона – студентка. Щодень приходила з мамою в ательє, поки та шила вироби, вона їх сортувала, складала, прасувала. Невдовзі кількість людей збільшилась. Долучались до роботи й тимчасово переміщенні особи з Харкова, Києва та інших міст, яких війна вигнала зі своїх домівок. Серед них була навіть професор університету з Києва.
Пані Ірині стало складно кожного задіяти в якісь операції, кожному роз’яснювати, що має робити, розказати, як шити, як зібрати виріб докупи. Тож записала відеоролик
з покроковою інструкцією.
Білизну й балаклави волонтерки шиють з трикотажу. Використовують як нові тканини, так й ті, що вже були у вжитку. Їх приносять чи передають жителі Сокальщини, а також резинку й нитки. Багато матеріалів волонтери закуповують самі.
За цей час вони пошили 1500 балаклав, 600 комплектів термобілизни, 60 хомутів, 500 нижньої білизни, 450 підшоломників, 250 футболок. Готові речі п. Ірина передає в БФ «Карітас»-Сокаль, а там готують гуманітарний вантаж за замовленням військових, який відправляють до адресатів.
– Ми зробили невеличкий вклад у підтримку захисників, які боронять спокійний сон, наше завтра, – каже Ірина. – У такий важкий час українці неймовірно згуртувалися. Вірю, що переможемо! Продовжуємо боротися, не падаємо духом, підтримуємо Збройні сили України.
Швеї-волонтери не думають зупинятись, бо переконані, що потрібні, їхня маленька справа – внесок у велику боротьбу проти ворога. Нещодавно вони шили 300 кофт худі для дітей, які переселені з територій, де тривають воєнні дії, були щасливі, що їхні вироби принесли їм радість. Приємно їм, коли отримують й позитивні відгуки від військових. Їх колишній колега закрійник, який нині воює, передавав вітання та сказав, що по-шита ними білизна якісніша й зручніша, ніж та, яку видали в підрозділі.
«Допомагати завжди є кому, і до того ж, війна понівечила дуже багато життів і доль, і цим людям завжди буде потрібна підтримка від небайдужих», – підсумувала Ірина Ткачик. І додала, що «бути волонтером – це не тільки поклик душі і спосіб життя, але й насущна вимога сьогодення».
Любов ПУЗИЧ.
Фото з альбому Ірини Ткачик.
