Головна Листи Відсвяткувавши 2022-ий Новий рік, ми з родиною бу­дували плани на майбутнє

Відсвяткувавши 2022-ий Новий рік, ми з родиною бу­дували плани на майбутнє

З ХАРКОВА У ПОЛЬЩУ ЧЕРЕЗ СТАРОВИННИЙ БЕЛЗ

Відсвяткувавши 2022-ий Новий рік, ми з родиною бу­дували плани на майбутнє. На травневі свята вирішили поїхати до Польщі. Сестра чоловіка, що працювала на той час у Варшаві, часто над­силала світлини з чудо­вими краєвидами, архітек­тур­ними ансамблями та всілякими цікавинками. Вона розповідала про Польщу, як про красиву європейську краї­ну. Я підшукувала не­дорогі авіаквитки Харків-Варшава та мріяла про від­пустку.

Але нашим планам не су­дилося здійснитися. Ранок 24-го лютого розбудив нас ви­бухами та спалахами, по­чалася війна, яка змінила життя нашої родини, всієї України та цілого світу. Бі­ль­ше тижня ми з дітьми, чоло­віком та його батьками пе­ре­ховувалися в підвалі на­­шого приватного будинку, ненадовго заходили в буди­нок, але знов і знов чули сиг­нал повітряної тривоги та біг­ли до підвалу. З перших днів війни виникла проблема з продуктами харчування. Ба­гато магазинів зачинилися, деякі були розграбовані, в тих, що працювали, не було хліба, борошна, круп. На сусідній вулиці знаходився цех, де робили напівфабри­кати для піци. Пам’ятаю, як біля нього зібрався натовп людей, а робітники цеху ви­носили та продавали хлібні коржі, сир, майонез та якісь інші залишки продуктів. Ми перейшли на дворазове хар­чування. Треба було суворо дотримуватися режиму світ­ло­маскування, тому останній раз ми їли о 16 годині, поки ще було видно.

За тиждень на сімейній ра­ді прийняли рішення, що жінки та діти мають поїхати з Харкова у якесь безпечне місце. По дорозі на залізнич­ний вокзал бачили переки­нуті автівки, велику групу роз­гублених та переляканих студентів-іноземців, які йшли пішки з рюкзаками та валі­зами. Коли сідали до еваку­ацій­ного потягу, над нами кружляв російський літак та все здригалося від вибухів. В поїзд просили брати міні­мум речей, тому ми їхали з не­ве­личкими наплічниками, їхали в нікуди, їхали невідо­мо на скільки… Домовилися з друзями, що перепочинемо кілька днів в них у м. Белз та будемо вирушати далі, за кордон. Але Белз виявився маленьким затишним та без­печним містечком з добро­зич­ливими, цікавими людь­ми, які намагалися всіляко нам допомогти. Про «закор­дон» ми вже не думали, – влаштувалися в Белзі, діти пішли до місцевої школи, донька – в сьомий, а син – в четвертий клас. Пізніше ми запросили до нас наших дру­зів: родину з двома дівчатка­ми п’яти та дванадцяти ро­ків, яких також зарахували до Белзької школи та са­дочка.

В листопаді цього року вчи­телі розповіли батькам, що благодійники з Польщі про­понують дітям подорож до Варшави. Я дуже зраділа такій пропозиції, розуміючи, що це можливість для дітей змінити оточення, відчути каз­­кову передноворічну атмо­с­­феру та навіть просто пожити тиждень нормаль­ним життям, де не вими­кають світло, де тепло, є інтернет, не чутно повітряної тривоги. Я трохи хвилюва­лася, тому що ще не було дос­татньо інформації про поїздку, але бажання по­дарувати дітям тиждень відпочинку та пригод пере­мог­ло.

Мої перестороги виявили­ся марними. По-перше, діти були в надійних руках трьох Тетян – вихователів – Тетяни Вікторівни, Тетяни Богда­нівни та Тетяни Андріївни, які дбали та пильнували їх. А по-друге, подорож була ціл­ком безпечна та ретельно організована. Дванадцятого грудня, в понеділок зранку, діти, у супроводі вихователів, вирушили автобусом до Варшави. Під вечір стомлені, але щасливі від відвідування «Макдональдсу», вони при­були до готелю, який роз­ташу­вався в мальовничому місці, на окраїні польської столиці. Дітей поселили в ком­фортні номери з усіма зручностями (великий теле­візор, душ, фени та все не­об­хідне). В готелі було тепло та працював wi-fi. Харчу­валися вони в ресторані, в сусідньому корпусі готелю. На сніданок був шведський стіл, різноманітні та поживні страви, йогурти, омлети, млин­­ці, оладки, сири, ковба­си, фрукти та солодощі, і на­віть кавун. Обід та вечеря та­кож були на найвищому рів­ні. Особливе за­доволення діти отримували від басейну, який був у готелі. Во­ни купа­лися та бавилися досхо­чу.

Діти були в По­льщі п’ять днів, але вра­жень отримали на цілий рік. Зав­дяки фун­дації «WAWER» з Варшави, за ці дні від­відали пла­нетарій, музей нау­ки Копер­ника, старе міс­то та історичний музей, парк Світ­лових інста­ляцій, Батут­ний центр та май­стер-клас з ви­го­тов­лен­ня вос­кових сві­чок.

Діти шука­ти­ли спільні еле­­менти, які по­єднують різні народи, що населяють Євро­пу, збирали інформацію для приготуван­ня презентації. Презентація ляже в основу занять, які учасники прове­дуть серед своїх однолітків та поділять­ся здобутими під час проекту досвідом та знан­нями. Окрім цього, діти під час прогу­лянок ходили на закупи, шопилися у відо­му польську торгову ме­режу та неймо­вірно весело прово­дили час.

Під час війни я багато ре­чей переоцінила, змінила свою думку про те, що є важ­ливим, а що другорядним, хто є другом, а хто ворогом, зро­зуміла, що в темряві світлі люди яскравіше сві­тяться. Мені шкода, що я не можу особисто подякувати поль­ським друзям – фун­дації «WAWER», які орга­нізували та профінансували цей незабутній тиждень для юних українців та українок.

Також щиро дякую Белзь­кій міській раді Львівської області, яка взяла участь в проекті «Полюкруй – проєкт інтеграційно-навчальний», завдяки чому стала можли­вою ця поїздка та відділу освіти, культури, молоді та спорту Белзької міської ради, які організували дітям поїзд­ку. В такі важкі для нас часи небайдужі люди підтримали та розважили наших дітей. Щи­ро зичу їм миру та щастя, хай добро повертається до них сповна. Я тішуся, що знайомство моєї дитини з Польщею сталося саме в та­кий позитивний спосіб. Га­даю, що відтепер Польща буде завжди сприйматися нашими дітьми, як дружня та гостинна країна.

Наталія ЛИБЕНКО.

На світлинах: вгорі – Ната­лія Либенко з чо­ловіком Сергієм, дочкою Софією та сином Гор­дієм; внизу – у музеї науки Коперника.