Для випуск­ників шкіл нашої територіальної громади було проведено шістнадцятий конкурс «Ким я хочу бути? Як я цього досягну?»

Добрі справи одухотворюють. Талановита юнь надихає

За підтримки меценатів із Канади, США, Австралії, а також відділу освіти, молоді та спорту Сокальської міської ради для випуск­ників шкіл нашої територіальної громади було проведено шістнадцятий конкурс «Ким я хочу бути? Як я цього досягну?», заснова­ний благодійним фондом «Майбутнє Украї­ни. Сокальщина» (президент Юлій Пав­лович Лукомський).

За багато років роботи фонд має вже свою історію, досвід, досягнення, сталі та нові проєкти… Та, напевно, ще жодного року членам журі не було так складно читати учнівські твори-одкровення, а ще важче про них говорити, оцінювати їх насамперед через повномасштабну війну… Майже не залишилося родин, яких не торкнулося б всенародне горе. Багато в кого з конкурсан­тів батьки, брати захищають Україну від російського агресора. Проте, ми впевнені, що герої-захисники воюють за нашу юнь, за «Майбутнє України», щоб серед тисяч мирних професій діти могли обрати улюбле­ну. Благодійний фонд теж задля цього пра­цює, втілюючи важливий для школярів проєкт. Незважаючи на обставини, ми, члени фонду, завжди очікуємо від учасників кон­курсу щирості, сподіваємось якнайбільше цікавого та інформативного знайти у творі саме про обрану майбутню професію, про все, що безпосередньо зв’язане з цим вибо­ром. Аби остаточно переконатися, що вибір правильний, обдуманий, очікуємо побачити у творах чи не найголовніше – конкретні перші кроки до обраної мети, реальні напра­цювання, досягнення. На жаль, небагато творів відповідали стовідсотково всім необ­хідним критеріям: якщо дуже цікаво і пере­конливо про професію, то практично нічого про напрацювання й плани. І навпаки, є твори, де багато щирих емоцій, болю…
і дуже мало про обрану професію…

Однак, після другого етапу конкурсу (усне спілкування, своєрідний захист творчих робіт) журі (Юлій Лукомський, Валентина Михайлевич, Любов Уманська, Любов Бенедишин, Ірина Мандрик, Ірина Шукатка) оста­точно визначилось із розподілом призо­вих місць. Тож 12 травня в актовій залі відділу освіти відбувся третій, завершальний етап – нагородження переможців.

Ведуча урочистого дійства Любов Уман­ська, вчителька української мови та літератури Сокальської ЗШ І-ІІІ ст. №5, подякувала жертводавцям з-за кордону, особливо Петру Лукомському, за підтримку благодійної діяль­ності на Сокальщині, а також нашим захис­никам, «що маємо над головою блакитне й тихе небо». Підкресливши важливість вихов­ного змісту всіх етапів конкурсу, ведуча звернулася до учнів: «У кожного з нас є свої принципи, пріоритети, кожен прагне до чо­гось свого, того, що в серці, в душі, в голові – і кожен робить це по-різному. Так само у кожного з нас є своє призначення на цій землі: хтось буде лікувати, хтось – писати вірші, хтось – захищатиме Батьківщину від нищівної орди! А дехто, на жаль, ще не знайшов своє призначення. Проєкт має на меті спонукати молодь, тобто вас, робити ранній вибір, щоб швидше докладати зусилля для досягнення цілі. Зверніть увагу на назву конкурсу: не лише – ким я хочу бути, але і – як я цього досягну? Відповідь на дру­ге питання є надважливою. Сьогодні проєкт особливо актуальний, бо ви потрібні Україні – свідомі, упевнені у власному виборі, адже від цього вибору залежить, чи будете корис­ними своїй Батьківщині у важкий час! Після Перемоги Україну треба відбудувати, відро­дити, захистити і прославити на весь світ».

З особливою увагою та цікавістю учасники конкурсу (а всього їх було 23 з дев’яти шкіл району) слухали голову журі, президента фонду Юлія Лукомського, який, як завше, щедро поділився яскравими спогадами з власного життя, розповів про свій досвід у досягненні мети, розкрив «секрети» високого професійного зростання. Гадаю, кожен з присутніх, слухаючи цього енергійного, шля­хетного сивочолого чоловіка, котрого не зламали й не похитнули жодні випробування часу, хотів би й собі через багато-багато ро­ків озиратись на власний пройдений життє­вий шлях із вдячністю, теплом, мріяв би за­ряджати навколишніх оптимізмом… Також президент благодійного фонду розповів про інші проєкти, зокрема, про виставку-продаж доробку юних художників Сокальщини. Вис­тавка з великим успіхом нещодавно відбу­лась у Канаді й принесла авторам картин не лише моральне, а й матеріальне задово­лення.

Авторка цих рядків традиційно проана­лізувала твори конкурсантів, зазначивши, що цього року найбільше учасників мріють стати психологами (п’ятеро), також у перелі­ку обраних професій є такі: учитель україн­ської мови та літератури (двоє), перекладач (двоє), кухар (двоє), кондитер, хірург, стома­толог, історик-археолог, бухгалтер, вихова­тель, ветеринар, бібліотекар, програміст, письменник, землевпорядник, поліцейський.

Після цього було зачитано «спільний твір», складений із непересічних цитат із конкурс­них творів, який пропонуємо увазі читачів газети:

«Мені відоме це відчуття, коли ти не­наче стоїш на роздоріжжі, обираючи влас­ний шлях, і не знаєш напевне, як далеко він тебе заведе… …якщо брати до уваги реалії, у яких ми сьогодні живемо: довготри­валий карантин, на зміну якому прийшла повномасштабна війна. Постійні стреси та тривожні стани, які накладають свої відбитки на психологічний стан людини». (Вікторія Павлосюк, Сокальська ЗШ І-ІІІ ст. №2).

«Війна змінює все: наші мрії, цілі, нас. Це час, коли ми почали розуміти важливість життя, навчилися розставляти пріорите­ти і в нас почала формуватися справжня чітка мета» (Олена Куляш, Жвирківська ЗШ І-ІІІ ст.).

«Для досягнення своєї життєвої мети, хочу стати громадянкою з активною жит­тєвою позицією, хочу впевнено орієнтува­тись у проблемах сучасності, створювати щастя не тільки для себе, але і для дер­жави» (Ілона Жигайло, Тартаківський НВК «ЗШ І-ІІІ ст. – ДНЗ» імені Петра Саноць­кого).

«Наша мова – це наше багатство. У ній відбивається характер народу, його істо­рія та духовна могутність… Мені хочеть­ся вчити й вчитися!» (Софія Насанюк, Сокальська ЗШ І-ІІІ ст. №2).

«…я працюю й над власною історією… Зараз я не вагаюсь, яку дорогу в майбутнє мені вибрати, хіба що трішки, але в цьому, як на мене, і є сенс людського життя – не знати, що буде далі, але насолоджуватись кожною миттю життя» (Мирослава Бундза, Сокальська ЗШ І-ІІІ ст. №5).

«Уже сьогодні я розвиваю свій талант… адже таких талановитих людей потребу­ють усюди… Вірю, що моя мрія здійснить­ся» (Анатолій Крисюк, Сокальська ЗШ
І-ІІІ ст. №5).

«Майбутнє мене не лякає. Я ж на своїй землі. Знаю: зможу навчатися там, де роз­крию себе якнайповніше» (Анна Орищин, Сокальська ЗШ І-ІІІ ст. №2).

«Я хочу якнайшвидше почати повністю забезпечувати себе, а згодом – і батьків, тому часу в мене обмаль, потрібно діяти вже і рішуче… Вірю у власні сили і цілеспря­мовано йду вперед. Я готова пройти крізь всі випробування і не боятись, що щось піде не так, бо завжди пам’ятаю слова Лі­ни Костенко: «…жах не в тому, що щось зміниться, жах в тому, що все може зали­шитись так само» (Катерина Шевченко, ЗЗСО Сокальський ліцей №1 імені Олега Романіва).

«Я подорослішала значно раніше. Це ста­лося 24 лютого, коли на нашу землю прий­шли окупанти. Мій тато вже наступного дня повномасштабного вторгнення всту­пив до лав захисників України… щиро вірю, що зовсім скоро ми переможемо, зможемо жити в мирі і спокої. Сподіваюся, що по­дальше навчання у ВНЗ буде проходити офлайн та без повітряних тривог… Я над­звичайно наполеглива і відповідальна… Я зроблю все для того, щоб мій тато, коли повернеться з перемогою додому, пишався мною» (Ірина Войтюк, Жвирківська ЗШ І-ІІІ ст.).

Наостанок варто додати, що дійство суп­роводжувалось не лише врученням грамот та відповідних грошових винагород – було багато спілкування, позитивних емоцій, ус­мішок… Лунали побажання від членів фон­ду, наставників та слова щирої вдячності від учнів та їхніх батьків. Напевно, усім при­сутнім у цей день на серці стало трішки світліше, спокійніше… Добрі справи одухот­ворюють. Талановита юнь надихає. А отже, життя продовжується. Переможемо, бо на­ше майбутнє – є!

Любов БЕНЕДИШИН,
членкиня благодійного фонду та журі конкурсу.