Напередодні Дня науки, 28 квітня, Сокальська Мала академія гостинно зустрічала гостей, які приїхали на учнівську науково-практичну конференцію, присвячену пам’яті першого директора МАН Івана Григоровича Каспрука. Переступивши поріг аудиторії, його близькі та знайомі впізнавали у тихій мелодії пісню «Біла хата в саду», яку так любив колишній директор. Запрошених, вчителів, слухачів Малої академії у стінах рідної альмаматер щиро вітала директор освітнього закладу Світлана Мусій, яка, зокрема, підкреслила, що вони вп’яте зустрічаються у цій аудиторії, щоб вшанувати пам’ять та віддати шану особливій людині, яка все своє життя присвятила дітям, вихованню підростаючого покоління – Івану Григоровичу Каспруку. Він 38 років працював директором Жвирківської середньої школи, а в 2004ому році започаткував історію Сокальської МАН – особливого закладу для обдарованих дітей, аналогів якого не було у нашому районі. Пані Світлана зазначила, що уже стало доброю традицією в Малій академії запрошувати людей, які близько знали, спілкувалися, жили разом з Іваном Григоровичем. І мають теплі спогади про нього. І представила гостей, серед яких був Ігор Каспрук – син Івана Григоровича.
А невдовзі юні науковці слухали спогади запрошених. Про близького товариша, з яким ішов плічопліч у непрості роки відродження України, охоче поділився митрофорний протоієрей отець Ярослав Кащук.
– Я мав парафію у с. Перетоки – родинному селі Івана Григоровича. Знаю всю його родину ще від діда Григорія. Ми познайомилися з ним у 70х роках минулого століття. Нас зблизили часи відродження Української держави. Якось він підійшов до мене і попросив, щоб провести у школі зустріч з дітьми на релігійну тематику. І ми провели її. Наступного дня Івана Григоровича покликали у райвно і попросили покласти партквиток. Він, не вагаючись, зробив це. Це ж були 90ті…
Запам’яталась мені й перша наша подорож у Люрд (Франція). Подорож була важка, бо ми ніде не зупинялися, щоб перепочити, а від сидіння аж потерпли ноги. Нарешті дісталися до Люрду, де нас поселили в готелі. З радості, що можна рухатись, Іван Григорович затягнув пісню «Біла хата в саду», яку ми підхопили. На наш спів збіглися французи. Стояли і захоплено слухали. А ми співали для них українські пісні… У Парижі трапилась ще одна пригода: на Ейфелевій вежі зайшли в кафе, щоб сидячи милуватись краєвидами Парижу, які з висоти пташиного польоту мають дуже красивий вигляд.
Несподівано Іван Григорович покликав офіціантку, вигукнувши «Шарлотта». Яким було наше здивування, коли до нас підійшла гарна француженка, пан Іван вгадав ім’я дівчини… Тож невдовзі ми смакували смачними французькими млинцями і сміялися… Він був доброю, товариською, осяяною Божою іскрою людиною, у якої було дуже багато друзів… Зараз би йому було вісімдесят… Ще можна було жити, творити, працювати, бо у нього було багато цікавих задумів, однак важка недуга забрала його передчасно. Він був добрим керівником, який дбав про школу, хотів якось її виділити серед інших освітніх закладів району. І це йому вдавалося. Лише при Жвирківській школі була своя автошкола і учневі видавали разом з атестатом про закінчення освіти водійські права. Потім задумав створити елітний заклад молодих науковців. І доклав до цього багато зусиль… Він залишив по собі пам’ятний слід, який не можна забути…
– Іван Каспрук був особливим директором, там був особливий колектив і особливі учні, – продовжила директор Сокальської МАН Світлана Мусій. – Дуже любив дітей і пишався успіхами своїх учнів. І нині ми гідно продовжуємо його справу. За роки своєї праці Іван Григорович досяг разом з учнівським і педагогічним колективами високого рівня. Наші вихованці успішно захищають науководослідницькі роботи й отримують високу оцінку журі різноманітних конкурсів. Він любив повторювати, що нам вже тісно у Львові, нам потрібно виходити на Київ. І нині ми стараємося продовжувати ці традиції. Підводячи підсумки, з гордістю можу сказати, що цьогоріч шестеро наших учнів виграли у ІІІ етапі Всеукраїнського конкурсузахисту науководослідницьких робіт у Києві і здобули шість призових місць. Вперше за історію МАН одна учениця здобула два призових місця.
Присутні привітали переможців IІІ етапу Всеукраїнського конкурсузахисту науководослідницьких робіт – Віталія Гейка, Олександра Будзінського, Юлію Мусій, Анастасію Якубишин, Назарія Матвіїва, Назарія Бачинського, які є гордістю МАН. Тим часом пані Світлана продовжувала: «20 слухачів здобули призові місця на обласному етапі конкурсізахисті науководослідницьких робіт. Кожне з 19 творчих об’єднань, які працювали цього року в МАН, підготувало переможців чи призерів на турнірах, конкурсах різних рівнів».
Почесні гості ділились своїми спогадами про Івана Каспрука. У залі панувала особлива аура. Він дивився на присутніх з портрета, і здавалось хотів побатьківськи підтримати кожного.
Начальник відділу освіти Сокальської РДА Роман Монастирський зауважив, що кожен, хто знав Івана Григоровича може написати свою книгу спогадів, яка буде цікавою. Він був добрим вчителем, наставником, вимогливим керівником. «У 1989 році прийшов у Жвирківську школу на посаду керівника військової підготовки, одночасно – вчителя математики. Дали мені викладати алгебру та геометрію в 10 класі. Прийшов у клас, і як молодий амбітний вчитель, хотів навчити багато, але це мені не вдавалось. Тож за чверть у класі були одна трійка, одна четвірка, решта – двійки як з алгебри, так і з геометрії. Викликав мене Іван Григорович у кабінет і каже: «Бійся Бога, що ти робиш? Завтра мене викличуть у відділ освіти і будемо мати нагая я, ти і весь педагогічний колектив за те, що погано працюємо». Я пояснюю, що учні не хочуть вчитися, не знають елементарного з математики. Директор пообіцяв, що поговорить з учнями, щоб вони надолужили згаяне та наполегливо вчилися. На наступну чверть в класі було лише декілька трійок, решта мали успішні оцінки».
Р. Монастирський подякував керівництву Малої академії та присутнім за те, що пам’ятають Івана Григоровича, продовжують добрі традиції МАН та їх примножують. Приємно, що Сокальська МАН своїми здобутками продовжує розпочату ним справу, підносить освіту на всеукраїнському рівні та побажав цьогорічним слухачам творчих наукових злетів, висловив сподівання, що це, можливо, їхній маленький старт до нових наукових відкритів. Нехай він буде вдалим.
25 років пропрацювала разом з ним вчитель початкових класів Жвирківської школи Галина Дробиняк, яка слушно зауважила, що історія цієї школи тісно переплетена з його іменем, бо він присвятив більшу половину свого життя. Через що згадуєш минулі роки, згадуєш і його, як мудрого керівника та доброго наставника. А далі присутні, через призму спогадів, наче перенеслись у минуле, коли вона молодим педагогом після закінчення педучилища переступила поріг Жвирківської школи, куди її скерували на роботу. «Я не пам’ятаю за всі роки, що він підвищував голос. Він завжди говорив з усмішкою, навіть те, що йому зовсім не подобалося. Потім міг строго поговорити з тобою на одинці, переконати в тому, що ти не правий, але робив це толерантно та мудро. Іван Григорович був великим наставником, який сам, багато знав і вмів, завжди знаходив потрібні слова, щоб підтримати молодого педагога чи розрадити у біді. Це була надзвичайно розумна і мудра людина, який здавалось був поза віком. Намагався залучити вчителів до різноманітних справ та просвітницькокультурних заходів, був новатором по своїй суті, і що б нове не з’являлося в освіті району, це одразу впроваджували в Жвирківській школі. Як тільки сказали, що тепер буде українська національна школа, у Жвирківській стали виробляти належні документи. Оголосили районний огляд шкільних хорів, і вже наступного дня його створили. Однак усюди були мішані хори, а у нас – хлопчиків. Іван Григорович особисто знав кожного, хто співав у ньому. Репетиція відбувалася після уроків. Він сидів у залі і слухав, сам любив співати, мав чудовий голос. Оголосили огляд вчительських ансамблів, у нас тут же створили ансамбль вчителів… Любив бути першим, заохочував творчість. Як тільки з’являлася якась ідея, старався підтримати і дати їм зелену вулицю. Коли Івану Григоровичу виповнилося 60 років, готували для нього сюрпризи. З’ясувалося, що у нас половина колективу – це наші випускники. До сьогоднішнього дня тут працює 16 випускників школи. У МАН трудяться ті, кого вчив Іван Григорович. Це – Тетяна Гудко, Лариса Харчина і директор Світлана Мусій. Приємно, що зернятка, посіяні Іваном Григоровичем, дають добрі сходи. І це дуже добре. Він буде жити у цих стінах, бо МАН – це його улюблене дітище. Тож не дивно, що сьогодні ми всі відчуваємо його присутність, бо тут його пам’ятають і будуть пам’ятати допоки функціонуватиме цей заклад.
Зворушливо звучали слова сина Івана Григоровича Ігоря, який з хвилюванням розповідав про батька, ділився спогадами як починав свій трудовий шлях у Горбківській школі вчителем і як батькові поради допомогли йому стати досвідченим педагогом. Він щиро подякував усім за теплі слова та спогади, адже життєві шляхи часто пересікаються. А ще дирекції МАН, колективу, друзям батька за те, що пам’ятають про нього, продовжують його справу, дбають про МАН. «Думаю, що він би тішився, що Мала академія успішно працює і допомагає талановитим дітям розвивати свої здібності, зокрема відкриває широкі можливості для сільських дітей, які хочуть щось досягти в житті», – сказав він.
Далі 12 слухачів Малої академії презентували свої перші дослідження з різних напрямків, відповідали на запитання присутніх.
Науково-практична конференція стала для юних науковців нелегким випробуванням знань та інтелекту, сили характеру, наполегливості у досягненні мети. І хоча у кожного з них за плечима вже є досвід перемог на районних, обласних олімпіадах, а в декого й всеукраїнських, сьогодні перед ними стояло складне завдання – захист власних досліджень.
Світлана Мусій зазначила, що будьяке інтелектуальне випробування слухачів МАН дуже важливий крок, адже так прокладається шлях до успішної професійної кар’єри. А це дає відчуття компетентності й впевненості не тільки в окремому питанні чи предметі, а й при вирішенні життєво важливих проблем. Так формується інтелектуальна еліта нашої країни.
Ігор Каспрук наголосив на високому науковому рівні проведеного заходу і відзначив найкращі доповіді слухачів преміями від родини, які стали подякою за добру пам’ять про батька, справу якого завжди підтримував і вважав потрібною. Зокрема, їх отримали: за І місце – Анастасія Верхолюк, учениця Жвирківської ЗШ, Олександр Будзінський, учень Сокальської спеціалізованої ЗШ ІІІІ ст. №3, наймолодша учасниця конференції – Анна Чопик, учениця Великомостівської ЗОШ; за ІІ місце премії отримали учениця Жвирківської ЗШ Марія Ковальчук та учениця Сокальської ЗШ №5 Діана Науменко, за ІІІ місце – Катерина Шклянка, Діана Євуш, Вікторія Пономаренко – учні Сокальської гімназії імені Олега Романіва, а також учениця Хоробрівської ЗШ Христина Дідик, учень Савчинської ЗШ Ярослав Гура, учениця Жвирківської ЗШ Тетяна Гнідець, учениця Ільковицького НВК Ольга Диня.
Наостанку директор Сокальської Малої академії наук учнівської молоді Світлана Мусій побажала юнакам та дівчатам перемог, успіхів та нових звершень на шляху до омріяної мети, а педагогам і гостям подякувала за розділену пам’ять.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
