Повномасштабне вторгнення росії в Україну кардинально змінило життя всіх українців, зокрема, й подружжя Галини й Андрія Баландюків зі Сокаля. Оговтавшись у перші дні від шокуючих подій, п. Галина, вгамувавши свою тривожність та страх, вирішила віднести банку меду до сусідки Іванни, в якої двоє синів військові, і з перших днів війни «на нулі». Сусідка, схлипуючи, їй розповіла, що в бригаді, де служать сини, вороги розбили техніку і вони не мають з чим йти у бій.
– У цю хвилину чітко відчула, що треба щось робити, бо якщо не ми, то ніхто їм не допоможе, – згадує п. Галина. – Сказала Іванці обдзвонювати родину, я – знайомих і колег по роботі. Будемо збирати гроші на техніку, щоб допомогти хлопцям. До нас активно долучився мій чоловік. За декілька годин телефонних розмов, зібрали гроші для придбання за кордоном машини й тепловізора. Поки чекали, коли їх привезуть та перевірять стан авто, шукали спальники та інші речі, які замовили військові. Так доля нас звела з волонтеркою з Червонограда Надією Липчук. Ми привезли їй тушонки, а вона нам дала спальники. Відтоді й допомагаємо і підтримуємо один одного. За два тижні відправили машину на фронт. Дякуємо господиням, які передали продукти нашим захисникам.
Потім зателефонував сокальчанин Петро, який служив на Куп’янському напрямку, попросив купити авто, бо через важкі бої він та його побратими залишилися без нього. Ми оголосили новий волонтерський збір. І люди знову нас підтримали.
Відтоді волонтерство стало для Андрія та Галини Баландюків частиною їхнього життя. Вдень стараються виконати замовлення військових, а ввечері п. Галина, як може, старається морально підтримати їх в соцмережі, бо якими би міцними не були нерви і загартованим не був би воїн, від побаченого та пережитого, вони здають. Жінка думає, що певно доведеться перекваліфіковуватися з економіста на психолога, і щаслива, коли отримує листи від бійців з подякою.
Два бойові та розвідувальний дрони, шолом, автошини, авто, зарядна станція, генератор, запчастини до автомобілів – неповний перелік того, що вдалося придбати подружжю для бійців вже цього 2024 року. Але найбільше запам’ятався їм перший дрон, який придбали для 103 бригади.
– Спершу розгубились, бо не знали, де можна придбати «Mavic», – ділиться спогадами п. Галина. – Звернулися до волонтерки Христини Прокопчук, в якої вже був такий досвід. Вона охоче допомогла замовити бойову «пташку», й надалі підтримує з придбанням дронів. Ігор Бедрик придбав прилад нічного бачення для військових, бо в цей час у них був інший збір. Ми допомагаємо один одному, коли терміново потрібно закрити волонтерський збір чи відправити гуманітарний вантаж для військових. Завжди нас підтримують господині з мого рідного села Стоянів, які щоразу стараються підготувати передачу домашніх смаколиків для українських захисників, як і швеї з волонтерського швейного цеху, який функціонує з перших днів війни у приміщенні колишньої Стоянівської сільської ради… Оленка Дак робить грілки для хлопців. Вона організувала благодійний аукціон, де продала розмальовані тубуси, а кошти передала ЗСУ. Керуюча крамниці «Рукавичка» Олеся Біль разом з колективом збирає продукти. Фермери Василь Шамборовський і Степан Галущак заправляють машини, які їдуть на передову… Працівники «Нової пошти» допомагають пакувати коробки… Кожен старається як може, щоб наші хлопці отримали частинку домашнього затишку й тепла. Це наче вулик, де кожен як «бджілка» робить свій вклад, бо нас об’єднує бажання допомогти ЗСУ. Ми працюємо задля нашої спільної перемоги.
– Сьогодні важлива підтримка людей, – наголошує п. Галина. – Якщо продукти вони ще принесуть з дому, одяг і взуття знайдуть волонтери, то на техніку, яка ламається, і виходить з ладу майже щодня, треба збирати гроші. Коли її купують волонтери, вона не чекає на складі у військовій частині, а одразу попадає до хлопців і вже працює на нашу перемогу. Вкрай потрібні дрони, тепловізори, шоломи, бронежилети, медикаменти – кровоспинні, турнікети, противірусні препарати, протизапальні мазі… Потрібні й засоби гігієни та особистий захист, зокрема, устилки, які в морози рятують хлопців від обмороження ніг.
Напередодні Різдвяних свят подружжя спакувало й відправило військовим 600 кілограмів гуманітарного вантажу з «Нової пошти» в Стоянові, а наступного дня 900 кг з Сокаля. Проте вони ніколи не нарікають, а кажуть, що хлопцям на фронті значно складніше… Це їхній скромний вклад у перемогу. Чоловік Андрій з перших місяців виготовляв окопні свічки. Невдовзі до нього долучилися й три родини переселенців зі Скадовська, які мешкають в їхньому під’їзді. Зараз виготовленням свічок займаються вчителі та учні Сокальських ЗШ №№4 і 5. Волонтери забезпечують їх парафіном, які купують за донати людей. На думку жінки, волонтери могли б зробити значно більше, коли б об’єдналися у спілку та мали підтримку міської влади.
«Чому сокальцям не запозичити досвід у Радехівської громади, яка при міській раді створила волонтерський фонд, виділила приміщення, де є чергові, котрі приймають допомогу, яку зносять люди? Там ніхто вдома чи в гаражі не пакує. А коли треба відправляти машину, усі сходяться й пакують. Було б добре, щоб міська рада працювала з волонтерами. А то телефонуєш до голови громади чи старости, що військовому, жителю села чи міста, потрібний дрон, допоможіть організувати громаду, у відповідь повний ігнор. А мали б допомогти своїм краянам. А якби там у них був син, брат чи чоловік, щоб вони тоді казали? Просто не можна бути байдужими», – дорікає п. Галина.
У неї рідний брат воює в 15 бригаді на Куп’янському напрямку, шестеро двоюрідних братів служать у 14 бригаді. Назагал з її родини воюють 24 чоловіків. «Вважаю, що зараз на першому місці має бути допомога бійцям на передовій і боротьба з рашистами. Військові кажуть, що вони тримаються на волонтерах донатах. Якби не люди, вони давно не мали б чим воювати, – продовжує розмову співрозмовниця. І додає: «Повірте, нічого більш хвилюючого немає ніж подяка військових, які приходять до нас, коли у відпустці, обіймають і кажуть, що завдяки купленому нами Mavic 3T, уникли засідки чи відбили атаку».
На думку волонтерки, краще було б коли краянин-військовий звертався у міську раду і говорив, що йому потрібно. Чого батьки військових чи дружини мають вишукувати волонтерів аби когось хто би їм допоміг?
«Хочу подякувати всім людям за довіру, за репост, та кожну копійку, – говорить волонтерка. – Без них ми нічого не зможемо зробити. Кожна лотерея, яка розігрується, без людей би не відбулася… Із цих невеликих донатів виходить щось сильне, потужне, бо разом ми – сила. Немає малих внесків у перемогу. Не соромтеся будь-яких донатів, відгукуйтеся на прохання волонтерів, допомагайте закривати запити від військових. Ваш донат – може врятувати чиєсь життя».
Любов ПУЗИЧ.