Петро ЧЕРНИК на зустрічі з сокальчанами розповів про геополітичну ситуацію у світі

Петро ЧЕРНИК:

«НАЙВАЖЧІ ВИПРОБУВАННЯ ПОПЕРЕДУ…»

Військовий експерт, полковник Збройних сил України, кандидат політичних наук, доцент Петро ЧЕРНИК на зустрічі з сокальчанами розповів про геополітичну ситуацію у світі, про те, як Україні перемогти у війні з російським агресором, що прискорить розвал раші, новий глобальний порядок та відповів на чимало запитань. Організатори зустрічі: Михайло Ділай – депутат Сокальської міської ради та Микола Посівнич – історик, кандидат історичних наук.

Подаємо стислий виклад думок Петра Черника. 

Звичайно, всіх без винятку, і вас у тому чис­лі, цікавить коли закін­читься війна? Нам болісно, нам дуже скрушно і дуже важко. Але щоб зрозуміти що відбувається, нам трохи треба вийти за контекст, подивитися ширше, ніж те, що зараз є в Україні. Так, дій­сно це війна екзистенційна, так дійсно росія зро­била велику спробу повернути собі над­дер­жавний статус. Ми усвідомлюємо, що без України імперія неможлива. Взагалі, росій­ська імперія почалася тоді, коли поча­лося поглинання України з 1654 року, цією дуже сумною Переяславською радою. І, найго­ловніше питання, чи можна війну виг­рати? Можна! Але ми розглянемо кілька прин­ципових блоків і зрозуміємо чи це буде зараз.

Що потрібно, щоб ми, українці, кінцево ви­дихнули й перестали з ними воювати? Потрібно п’ять принципових умов. Перша, тре­ба щоб російська федерація розпалася на 25-30 держав. Друга, щоб у них забрали ядерну зброю. Третя, їх мають відсікти від дармових сибірських ресурсів нафти, газу, лісу і так далі. Четверте, ми конче маємо вступити в НАТО, або ще краще, моя осо­биста позиція, прямий воєнний союз з аме­риканцями. Такий скажімо як мають ізра­їль­тяни, Південна Корея, Японія – в за­га­льному вісімнадцять країн світу мають цей прямий воєнний союз. Якби умовно, великий американський контингент був в Україні з бомбардувальниками стратегічними, з авіа­цією, морською піхотою, з ескадрами міно­носцями…

І, найголовніше, ця нація повинна пройти санацію, тобто очищення від ідеології.
Не­­має нічого цементованішого, міцнішого, аніж наша свідомість. Насправді свідомість, самосвідомість, колективна уява, міжсуб’єкт­­на рельність, це те, що цементує нас.

Чи можлива ця реалізація сьогодні? На жаль, ні.

Я – прихильник концепції, що, на пре­вели­кий жаль, каскад малих, се­редніх і великих війн та, не приведи Боже, одна велика сві­това – це вже реальність. Тут, до речі, нічого нового.

Буквально кількома словами розвину кон­цепцію, чому настільки в цьому впевнений.

Найстрашніше, що зробили наші вороги – повністю перекреслили Ялтинську систему міжнародних відносин, яка склалася за ре­зу­льтатами Другої світової війни.

Тут коротка заувага. Перша історична система справжніх міжнародних відносин, за винятком Римської імперії, бо є думки, що саме римляни першими доктринально оформили те, що сьогодні називається пра­вилами міжнародних стосунків, але все ж таки більше вчених у цій галузі стверджують, що: перша система – 1648 рік, за резуль­татами так званих релігійних війн; друга – Віденська, 1815-1816 роки. Майже упродовж року вона писалася, була дуже велика кіль­кість конференцій. Система створена за результатами наполеонівських війн; третя – Версальська, за результатами Першої сві­то­вої війни; і четверта система – також зни­щена за результатами війни. Пос­тає просте, логічне, зрозуміле запитання, а чи мо­же п’ята міжнародна система, яка неми­нуче напишеться, постати в інший спосіб, окрім силового. На жаль, не може.

Чи можна уникнути глобальної війни? Неможливо. Досі, на мій погляд, дев’яносто відсотків живе в «бульбашці»: завтра путін здохне, станеться чудо і ми всі повернемося у всекомфортний 2012 рік. Запевняю: ми туди не повернемося. Це не можливо. Най­важчі випробування попереду.

На планеті Земля накопичилось дуже багато вузлів, дуже багато нерозв’я­заних проблем, що в інший спосіб, крім силового, вони розв’я­зані не бу­дуть. Ще поставлю таку маленьку емоцій­ну крапку словами великого грецького мис­лителя Платона, який сказав, що війна за­кін­чується тільки для мертвих. На жаль.

Я не є апологетом війни. Дуже багато моїх опонентів кажуть, мовляв, Черник оспівує війну. Ні. Жодним чином. Війна – це мер­зенне, огидне явище, нічого огиднішого не­має. Але ми не змогли його скасувати. Не змогли.

Цей інструмент насильства, розв’язання складних, суперечливих проблем між нами, на превеликий жаль, знову актуалізований. І цього “Джина” загнати назад у пляшку буде дуже нелегко, аж допоки два великі гіганти – це Китай і Сполучені Штати Америки – не ся­дуть за стіл переговорів, знову ж таки, че­рез силові методи.

Є дві великі конфігурації. Глобальний Південь народився минулого року. В частині людства там шість мільярдів населення. Він тиранічний, там майже немає демократії. І є Глобальна Північ – демократична, там два мільярди людей.

До того ж не забуваймо, що людство ша­лено приростає у чисельності. В одну хви­лину, просто зараз, помирає 105 людей, а народжується 250. Земля перенаселюється. І оці процеси “броунівського кипіння” в сенсі силового протиборства тільки наростати­муть.

Тож не треба думати, що війни не буде. Війна буде в обов’язковому порядку. Треба думати за ізраїльським принципом, щоб якомога меншою кров’ю цю війну виграти. Час поразок для українців в історичному сенсі має нарешті минутись. Зрештою, ми завжди кажемо, що ми козацького роду, а що таке бути козацького роду? А козацького роду – це платити податок кров’ю. Так воно все побудовано, на жаль.

Про неминучість війни з росією говорили ще навіть до 2014 року. А чи можна було її уникнути? Можна. Перший момент. Тут роз­вію міф, що ми, мовляв, здали ядерну зброю, а якби цього не зробили, то все було б добре. Ми не могли її не здати. Чому? Тому що в нас, в основному, була стратегічна зброя ядер­ного призначення. Ракети Р-36М стояли в шах­тах, так звана Житомирська рак­етна армія, і були чітко направлені на США.

Балістична стратегічна ядерна ракета, яка виходить із тулуба шахти, не може по­летіти в інший бік. Її заздалегідь так будують, бо тут враховується безліч змінних чинників, навіть магнітуду планети Земля і те, як планета крутиться. Вона туди була націлена.

А для чого нам тримати під прицілом США? Цю важку велику ракету розвернути у бік Росії було неможливо. Якщо тримати саму ракету ми ще могли, то найскладніше – це утримання ядерної боєголовки. Там надскладний механізм запуску. Його треба постійно обслуговувати. Це дуже складна інженерна технологія.

Все, що обслуговує ядерні боєголовки, було сконцентровано в росії. Чому я з цього почав? Бо дуже багато спекуляцій, що, мов­ляв, треба було наш третій арсенал світу залишати. Він не залишався. Але на­томість ми не зуміли отримати реальних га­рантій. Це дуже прикро, але ми про це має­мо го­ворити.

У Заходу є всі ресурси, аби доля цієї війни була вирішена не в найближчі 5-8 місяців, а – 2-3 місяці. Для цього треба, щоби парт­нери України нарешті ухвалили рішення надати всю необхідну зброю у достатній кількості.

Літаки. Обіцяна Україні кількість винищу­вачів F-16 – 60. Однак, було б дуже добре отримати до 200 машин. Проблем із цим у Заходу немає, адже таких літаків у світі є понад 4000.

Далекобійні ракети. З цим у Заходу також немає проблем. Самих лише ракет ATACMS на складах – майже 4000. Це дуже серйозна кількість для втілення необхідних цілей.

Пройти лінію розмежування, що була до 2022 року, практично неможливо. Там усе перетворено в бетон. Вони малесеньку Авді­ївку проходили 10 років, і поклали там, за великим рахунком, повноцінний корпус. З їхнього боку там усе таке саме, тож узяти До­нецьк, наприклад, можна лише потужни­ми бомбардуваннями, що під силу США.

Бліцкригу на Харківському напрямку не буде. Він був на початку повномасштабного вторгнення, проте навіть тоді росіяни не змогли окупувати Харків. Бліцкриг – рап­товий наступ, який ніхто не чекає. Українці відбилися, попри те, що не чекали на цю війну й північні кордони країни не були укріп­лені. Зараз ситуація кардинально інша. Зок­рема, уряд виділив понад 30 мільярдів гривень на фортифікації. Ці кошти роз­по­ділені не тільки по лінії боєзіткнення, а й по інших областях.

Противник нарощує велике угруповуван­ня, але чи достатньо буде 50 тисяч. Роз­берімо на прикладі Авдіївки, яку росіяни штурмували протягом десяти років, а остан­ня фаза тривала понад чотири місяці. Там ворог уби­тими втратив понад 15 тисяч своїх солдатів. Цю цифру можна сміливо множити на 3 й матимемо кількість поранених. Отже, в­и­ходимо приблизно на п’ятдесят тисяч.

Проте є нюанс. Авдіївка мала прямий кон­такт з лінією боєзіткнення ще з 2014 року. Її не потрібно було проходити у вели­кому кілометражі.

Як російським військам пройти сорок кіл­о­метрів? Це дуже важко зрозуміти. Чи мо­жуть вони вдатися до такого акту суїциду? Та чому ж ні.

Російські війська можуть вторгнутися на декілька кілометрів, зав’язати наші сили й засоби, повоювати кілька днів й відійти. Це буде вигідно противнику, адже Збройним силам України доведеться відволікати артилерію з головної лінії боєзіткнення та тримати там доволі великий контингент.

Наступний приклад – Бахмут. Понад де­сять місяців росія билася за нього, втратив­ши понад двадцять дві тисячі вбитими самих вагнерівців.

То як їм взяти мільйонне місто, яке дуже сильно укріплене? Не скасовую їхнього бо­жевілля, але на цю хвилину вважаю, що організувати повноцінну противну операцію на сорок кілометрів у росії не вистачає ні сил, ні засобів.

За даними видання The Economist, одним зі сценаріїв росії може бути ізоляція Харкова, шляхом перерізання головної дороги, яка веде до Києва. А інший варіант – переміс­тися приблизно на 10 кілометрів ближче, аби східні околиці Харкова опинилися у зоні дії ворожої артилерії, створивши «буферну зону», про яку заявляв владімір путін.

Я особисто такої концепції поки що не поділяю. Харків й так паралі­зований і пов­ноцінно та адекватно не функціонує. Ве­личезна кількість населення виїхала.

Більш зрозумілий сценарій, що у такий спо­сіб росіяни намагаються згенерувати чергову хвилю біженців. Проте, якщо Україна у лютому 2024 року впоралася з велетен­ською хвилею переселенців, то якщо зараз кілька десятків, чи навіть кілька сотень людей вирішать евакуйовуватися, то не буде глобальної соціальної кризи.

Коефіцієнт ураження російських нафто­переробних заводів треба підіймати до 30-50%. На сьогодні ж українські сили зачепили до 15% нафтопереробної галузі рф.

Знищення Силами оборони України ро­сійських НПЗ може вплинути на бойові дії. Задля цього треба, аби відбулося щось схо­же до подій Другої світової війни, коли американці знищили дванадцять заводів німців.

Зараз неможливо сказати, що після атак по заводах росіяни залишилися без бензину. У росії є 30 великих НПЗ і близько 50 малих.

Удари українських дронів по російських НПЗ створюють одразу три проблеми для Москви.

Як приклад – Т-90 “їсть” на добу у межах до однієї тонни дизельного пального та сто кілограмів мастила. У зоні окупації – близько 3000 танків, це 3000 тонн на добу, не врахо­вуючи автомобілі, генератори, інші види техніки. Якби це все йшло вгору, то може дійти до того, що просто не буде палива.

Крім того, пальне дорожчатиме для росій­ського населення, а це – тиск.

І найголовніше – це ревізія росій­ської сис­теми ППО. Вони розпі­арили на весь світ свої комплекси, але вони не готові збивати дрібні БПЛА. Це удар по їхньому іміджу як виробнику зброї у світі.

У росіян наразі не вистачає сил та засобів, щоб організувати повноцінну проривну операцію в напрямку Харкова. Але вони можуть діяти за принципом “зайти і вийти”. Зокрема, вдертися на декілька кілометрів, зав’язати там наші сили й засоби, повоювати декілька днів і відійти. У такому випадку нам доведеться відтягнути з головної лінії боєзіткнення артилерію та боєкомплект.

Путін щоразу дістає “ядерний кийок”, коли боїться. Кремль розуміє, що на фронті можуть виникнути справжні проблеми. По-перше, у ворога викликають страх F-16, адже ці літаки можуть змінити поле бою. По-друге, великий пакет зброї в дорозі до України. І найголовніше – Європа показує, що перестає боятися кремлівського дикта­тора.

У такому стилі, як нині триває війна, росій­ські загарбники можуть воювати ще приблизно два роки, не більше.

Ця війна унікальна. Вона реанімувала лекала 1-ї і 2-ї Світових війн стосовно артилерії. На неї вже ніхто не робив велику ставку, а зараз 95% усіх вогневих уражень – це артилерія. Також ця війна ввела в дію восьму технологічну революцію – дрони. Не тільки повітряні, а й надводні, підводні і навіть наземні. Оце вже, направду, майбут­нє.

Записав Василь СОРОЧУК.

На знімках: вгорі – Петро ЧЕРНИК; внизу – світлина з сокальчанами.

Фото автора.