Уже вдруге делегація, яку очолював голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин, побувала на сході держави, відзначила День Незалежності на передовій з українськими бійцями та вклонилася воїнам, які віддали своє життя, відстоюючи незалежність України. У її складі були й голова Сокальської районної ради Микола Пасько та депутат Львівської обласної ради Сергій Касян. 25 серпня вони повернулись на Сокальщину та поділилися враженнями від поїздки.
Микола ПАСЬКО, голова Сокальської районної ради:
– Голова обласної ради цього скликання Олександр Ганущин традиційно з групою депутатів обласної ради, головами адміністрацій та районних рад їдуть на схід у зону АТО. Цього року це була друга поїздка. І як говорив голова ради Олександр Олександрович, він уже четвертий рік День Незалежності України відзначає на сході держави. Туди уже возив допомогу понад тридцять разів. Склалася певна традиція, що ми зустрічаємо День Незалежності спільно з луганчанами. Між двома областями підписана угода про співпрацю: між Львівськими обласною радою і облдержадміністрацією та головою військовоцивільної адміністрації Луганської області, оскільки там обласна рада не функціонує, а введена військовоцивільна адміністрація. Ця угода передбачає не тільки обмін дітьми чи представниками органів управління, але й реальну допомогу від Львівської обласної ради. Як і торік, ми привезли чотири тренажерних майданчики в населені пункти, прилеглі до окупованої території. Це допомога для наших бійців, які проходять службу у цих районах. А це 80та аеромобільна львівська бригада, виведена на поновлення боєздатності до Львова. Там залишилося лише декілька підрозділів.
Нашим основним завданням було відвідання 66го мобільного госпіталю, який виконує бойові завдання. Депутат обласної ради Сергій Касян передав їм допомогу від сокальських лікарів, які зібрали кошти. Я ж, як голова районної ради, звернувся до депутатів районної ради, які зібрали кошти, щоб ми придбали пральну машинку для цього госпіталю. Її купили у Севєродонецьку.
Приємно, що продавці, коли дізналися, що хочемо придбати пральну машинку для військового госпіталю, зробили суттєву знижку. На ці кошти придбали засоби для прання. Вдячний і сокальчанам, які зібрали необхідні речі та продукти для наших воїнів. Частину їх ми забрали зі собою і передали в госпіталь хворим та лікарям. Там проходять медичну службу лікарі Сокальської ЦРЛ Юліан Макачка і Євген Морфюк.
До Слов’янська приїхали 22 серпня. Цього дня на горі Карачун, де загинули два екіпажі наших вертолітників, встановили пам’ятний знак у формі Хреста на місці одного з загиблих екіпажів. Його освятив священик грекокатолицької громади м. Слов’янськ. Це мужній патріот, який підтримував наших воїнів з початку війни. У другий день, я був у групі, яка поїхала у Попаснянський район. Там був минулого року і вже нав’язав дружні контакти з тамтешніми органами місцевого самоврядування. З ними зустрічався, коли вони приїжджали до Львова.
Місто Попасне – прифронтовий район. Час від часу сюди ще залітають снаряди.
Побували ми у селищі Новотошківське. Це крайній населений пункт перед сірою зоною – триста метрів від цього містечка знаходиться наш блокпост. Відкривали там теж пам’ятний знак полеглим воїнам, зокрема, які є родом з Львівщини, вони захищали східні кордони України в 2015ому. Серед них наш земляк Юрій Михайлович Білик з с. Муроване, який героїчно там загинув, підірвавшись на розтяжці. У нього залишилося троє діточок. Мені випала честь побувати на освяченні цього пам’ятного знака. Був вражений побаченим, оскільки за рік, відколи ми тут були, відбулися колосальні зміни. Держава багато чого зробила для цих районів. Наприклад, у населеному пункті Новотошківське, де зараз проживає сімсот жителів, а за кращих часів було вісім тисяч, поміняли понад 2000 вікон, відремонтували дахи, зробили реконструкцію опалення школи. Освітній заклад повертається до життя. За словами директора, у школі колись навчалося 1200 учнів, минулого року – тільки 15, а цьогоріч уже 65. Люди помаленьку повертаються додому. Звичайно, проблем ще багато. Органи місцевого самоврядування не працюють, оскільки останні вибори до місцевих рад відбулися ще в 2010 році, вони були сформовані з представників опозиційних сил – партії регіонів, яка тоді була при владі. У 2015 р. перевиборів там не відбулося.
Органи місцевого самоврядування під час проведення АТО розбіглися і перестали виконувати функції, які на них покладені. Через що там працює військова цивільна адміністрація. Військові приймають одноосібні рішення щодо життєдіяльності цих населених пунктів. Дуже тішить, що у це невеличке селище, як повідомив голова ВЦА, цього року надійшло соціальних інвестицій на 11 мільйонів гривень. Після закриття у 2002ому шахти воно в дуже поганому стані.
Інфраструктура була вся знищена, люди ще до війни багатоповерхові будинки опалювали вугіллям. Відповідно ситуація досить непроста. Для нас це речі дивні і дикі, а для них – нормальний стан, уже звикли.
Нам вдалося побувати м. Золоте, яке фігурувало у Мінських угодах щодо відкриття пункту пропуску, але сепаратисти досі роблять все для того, щоб цього не відбулося. Зараз жителям Луганської області потрібно об’їжджати через пункт пропуску у Донецькій області і робити великий об’їзд. Золоте знаходиться частково під сепаратистами. Це шахтарське місто, яке влаштоване з п’яти поселень, які обслуговували шахти (Золоте – 1, Золоте – 2, Золоте – 3, Золоте – 4, Золоте – 5). У ці прифронтові поселення попадають снаряди, чути постріли вдень і вночі. Однак люди навчилися виживати у таких умовах. Діти ходять до школи, налагоджується життя. І, порівняно з тим, що відбувається за лінією розмежування, то там ситуація краща, ніж у населених пунктах, які знаходяться по той бік розмежування, які зараз захоплені сепаратистами. Жителі з цих територій розповідають жахливі речі: жодна шахта на окупованій території не працює. Копальні затоплюють, а гірники залишаються фактично без роботи.
Але українська сторона, попри те, що бізнес згорнутий або втрачений, а соціальна сфера працює, забезпечує у повному обсязі необхідні соціальні виплати, робить у необхідній кількості вкладення у соціальну сферу. Відновлюються мости через Сіверський Донець, налагоджується життя.
У день нашого приїзду Президент Петро Порошенко відкрив нову телевізійну вежу, яка має 130 метрів висоти, що теж плюс. Їхали по території Луганської і частково Донецької областей і слухали радіо «Галичина». Два передавачі працюють (FM хвилях) на цій території і є можливість отримувати відповідну інформацію на окупованій території.
З Попаснянською військовоцивільною адміністрацією я підписав угоду про співпрацю, яка дозволятиме втілювати різні проекти. Перший проект, який зараз дуже актуальний, за ініціативи голови обласної ради, міністерства освіти і міністерства інфраструктури щодо створення українського класу і класу української історії і літератури на територіях Сокальського і Попаснянського районів. Звичайно, якщо зможемо перемогти у цьому конкурсі. Подаватимемо на це відповідні документи. Тоді матимемо можливість відремонтувати і наповнити необхідною матеріальнотехнічною базою наш клас української історії і української літератури. Відповідно це буде робити і Попаснянський район у себе. Голова військовоцивільної адміністрації Попаснянського району Сергій Шакун запропонував аби ми обмінювалися делегаціями освітян і просив, щоб на Сокальщині прийняли делегацію вчителів Попаснянського району, аби ті побачили як живе Західна Україна, щоб могли перейняти не тільки наші традиції, але й почули українську мову. Він запросив наших вчителів на роботу, щоб вони викладали в освітніх закладах Попаснянського району. Їм це дуже потрібно, адже бракує вчителів і лікарів. Пообіцяв створити всі умови для праці на декілька місяців. Думаю, що ми це питання обговоримо, щоб зробити юридично правильно. 1011 вересня чекаємо представника Попаснянського відділу освіти у себе, щоб це детально обговорити. У свою чергу запросив дітей з Попаснянського району відвідати Сокальщину. Однак це далека дорога – 1400 км. Маємо подумати як їх прийняти. При наявності необхідних документів зможемо їх відвезти на декілька днів у Польщу, про що маємо домовленість з нашими польськими сусідами – гмінами, з якими укладені угоди, щоб показати дітям як живуть люди у Євросоюзі. Бо сьогодні йде війна не тільки на фронті, а ще триває інформаційна за свідомість людей.
І завдяки тому голова обласної ради О. Ганущин прийняв правильне рішення і запросив Перший Західний телевізійний канал. І там на території Луганської області було проведено зйомки двох передач «Карооке на селі». Знімальна група їхала з нами•в одному автобусі. Вони зняли ці програми. Я був присутній під час зйомок у м. Попасне, було цікаво. Дуже багато хвилюючих моментів залишилось «за кадром». Люди підходили і хоч їм було важко говорити українською, однак завзято і цікаво співали українських пісень, запалювали власним прикладом усіх присутніх. Наприкінці програми співали гімн, у деяких людей котилися сльози з очей. Вважаю, що навіть звернення українською мовою, звернення зі щирим словом до людей важать не менше, ніж якісь матеріальні речі.
У перший день ми провели святкування Дня прапора України у Севєродонецьку, після чого нас поділили на групи. Я потрапив у Попасне. Ми мали зустріч на День прапора з начальником військового ліцею, який був виведений з Луганська, котрий розповів, що значно збільшилася кількість курсантів, які хочуть вчитися у військовому ліцеї. 90 відсотків ліцеїстів вступають у вищі навчальні заклади і стають професійними військовими. Це говорить про високий національний і бойовий дух тих дітей. Таким насиченим був наш перший день.
Наступного дня відвідали 66й військовий госпіталь і підрозділ «Дрогобицькі смерчі». Депутат обласної ради Сергій Касян на кошти, зібрані сокальчанами, придбав пральну машинку і порошок. Разом з ним завезли це у госпіталь та передали медикам.
Далі відвідали підрозділ «Дрогобицькі смерчі». Смерч – це найбільш потужна артилерійська реактивна установка. Ми привітали воїнів з Днем Незалежності і вручили відзнаки обласної ради і облдержадміністрації, а також цінні подарунки, воду, необхідні запчастини до техніки. Побачили військовослужбовців, які готові до виконання бойових завдань. Не було ніякої розгубленості, скарг на те, що бракує харчів чи якихось речей.
Українське військо насправді перетворилося у боєздатний підрозділ, який готовий воювати як у моральному, так і у матеріальному плані. Особисто поїздка надихнула мене на те, що скоро будемо переможцями у цій війні. Українська держава, як ніколи, готова до того, щоб проводити бойові дії зі зброєю у руках, боронити і наступати. І, звичайно, все пізнається у порівнянні. Ми побачили як живуть люди там, з якими проблемами зіштовхуються, як вони заробляють на хліб насущний, живуть і борються з проблемами, і які завдання стоять на Сокальщині. Це нас спонукає до ще більших результатів у роботі. Є там, звичайно, люди різні. Спілкувалися ми з тими, які збиралися на різні заходи. Люди там, повірте, абсолютно не бояться висловлювати власних думок. Були свідками коли мешканці у Новотошківському досить агресивно говорили з головою військовоцивільної адміністрації з приводу того, що недостатньо щось виконується або щось робиться. Як завжди були підозри, що вони з тих речей мали якийсь матеріальний зиск. З головою бюджетної комісії Львівської обласної ради Олегом Домчаком поспілкувалися з ними без місцевих керманичів. Це, в основному, були колишні представники органів місцевого самоврядування, яких обрали в 2010 році і під час воєнних дій вони самоусунулися від обов’язків. Корінь проблеми, на думку людей з якими говорили, може їхні претензії і мають якесь підгрунття, але основний камінь заритий в особистих питаннях. Вони навіть вимагали заробітну плату за період, коли були відсутні на роботі… Для них не важливо, що вирішення питань за них на себе тоді взяли українські військові, волонтери, військова цивільна адміністрація. Але були й такі, і їх багато, які дякували нам за те, що в Україну прийдуть «освободітелі». У мене є інформація, що 25 серпня, коли верталися з Луганської області, пам’ятник на горі Карачун був повалений. Але про що говорити, коли на Львівщині деякі патріотичні пам’ятники обливають фарбою. Проблема в тому, що місцеві жителі не мають де працевлаштуватися, але військова цивільна адміністрація за рахунок тих бюджетних коштів фактично створює робочі місця. Треба ремонтувати школи чи встановлювати вікна, вони шукають майстрів серед місцевих. Крім того кожен житель отримує гуманітарну допомогу. Але він має бути зареєстрований на місці. Тож не можна сказати, що там люди голодують. Але не можу сказати за всі нюанси. Очевидно там є такі населені пункти, які знаходяться у «сірій» зоні, куди важко щось доставити. Там є проблеми. Однак, коли проаналізували кошти, які скеровують на території, які знаходяться на лінії розмежування з нашого боку, то зробили висновок, що туди їх надходить значно більше, ніж на Західну Україну. Тут краще розвинена соціальна інфраструктура, яка має забезпечувати життєдіяльність населених пунктів. Там більша кількість працівників, які їх обслуговують. Ми побачили, що українська держава робить дуже серйозні фінансові і матеріальні «вливання» в ці території.
Сергій КАСЯН, депутат обласної ради:
– У День незалежності ми приїхали о 13 годині у м. Покровськ, де розташований 66й військовий мобільний госпіталь. Свого часу мені довелося займатися його організацією. Він базується на базі залізничної вузлової лікарні. Зараз йде мова про створення на його базі гарнізонного госпіталю на постійній основі. Два роки тому я залишив цей госпіталь. Був дуже здивований тим, що побачив. Це, наче, небо і земля. Відбулися кардинальні зміни. Видно, що держава приділяє велику увагу обороноздатності нашої держави. Ми побачили новітнє медичне устаткування, добре поставлену організацію роботи медичних підрозділів. На території лікарні є церква, збудована до приїзду Президента України, який напередодні Дня медичного працівника приїжджав сюди, вручав нагороди медикам 66го військового госпіталю. Співпало, що коли ми з головою Сокальської районної ради Миколою Паськом прийшли в госпіталь, привезли з шахти «Бутівка» (неподалік Авдіївки) важкопораненого військовослужбовця. Стан його був важким. Знаменно, що супроводжував його наш земляк Юліан Макачка. Час від фактичного поранення до операційного столу зайняв 1,5 години. Такого ми не досягали ніколи. Це було дуже оперативно, що дає можливість рятувати життя військовослужбовцям і не допускати прикрих втрат від крововтрати і больового шоку, які були на початку військових дій на сході України. Командир госпіталю показав як працюють госпітальне, хірургічне і анестезіологічне відділення. Останнє для нас було дуже цікавим, бо там є наші земляки. Євген Морфюк попросив, щоб ми привезли в госпіталь пральну машинку. Вчора з ним розмовляв, задоволений, бо пралка працює. В цей день у госпіталі був голова військової цивільної адміністрації Донецької області Павло Жебрівський, який подарував холодильне обладнання для анестезіологічного відділення.
Мені приємно до сліз, бо зустрів небагатьох своїх військовослужбовців, з якими починав служити. Був командирований попередній начальник анестезіологічної служби п. Остапюк, заступник по тилу Рівненського госпіталю Іван Бортнічук, заступник по тилу Медвідь. Це ті, що починали.
За два роки відбулися кардинальні зміни. Я побачив сучасне рентген, діагностичне обладнання, реамобілі. Президент України подарував сучасну, на базі автомобіля «Краз» перев’язочну, в якій зараз оперують в Авдіївці. Ми ж виїжджали на фронт – це було обладнання 80их років, яке знаходилося на складах з часів Радянського Союзу. У 2008 р. комплектували мобільний госпіталь. По Україні було їх чотири. Це Харківський, Одеський, Львівський, Вінницький. Зараз три з них є в зоні проведення АТО: Вінницький у Сватово, Одеський – у Маріуполі, Львівський – у Покровську. Час показав, що це були ефективні медичні підрозділи. Спочатку вони не мали бойової згуртованості, з часом все налагодилося.
Мене дуже вразило перебування у дрогобицькому підрозділі реактивної артилерії «Смерч». Разом з депутатом обласної ради Андрієм Ковчем нагородили їх грамотами та іменними подарунками. Коли запитав у керівництва чи готові дати відсіч, запевнили, що відсіч буде дана ефективно. Адже вони надійний ракетний щит українських військ.
Після урочистого підняття українського прапора у Севєродонецьку, я поїхав у числі другої делегації в Новоайдар. Тут відкрили пам’ятний знак на місці полеглих українських бійців та цивільних осіб. Це були одні з перших зіткнень. Голова військової цивільної адміністрації Новоайдару розповідав, що звідси приїхали сепари, а на місці, де відкривали пам’ятник, була «Чебуречна», там домовлялися про зустріч українські військові. В той момент під’їхали сепаратисти, розв’язався бій. Це був один з перших боїв. Тут загинули як військові, так і цивільні. На цьому місці і встановили пам’ятний знак загиблим героям України. Запитав у голови військової цивільної адміністрації: «Чи всі хлопці знайдені?». Мені прикро, що досі багато наших загиблих героїв неідентифіковані. Зокрема, на Сокальщині є два герої, які безвісти пропали. Він відповів, що багато українських хлопців залишилися за рікою Айдар, де проходили основні бої, і поховані серед полів. Їхні могили потрібно ще розшукати. Це наш обов’язок.
Опісля цього ми поїхали в інтернат, де лікуються діти з дихальною патологією з усієї Донецької області і навіть окупованих територій. На сьогодні там знаходиться 330 дітей. Є санаторні групи. Нас дуже вразила зустріч. Львівська обласна рада і депутати подарували їм спортивний майданчик. Плануємо запросити цих дітей до нас у гості.
Згодом зустрівся з начальником відділу служби дітей Луганської області. Це повний кавалер ордену княгині Ольги, жінкагероїня, яка зробила все для того, щоб привезти сюди дітейінвалідів та сиріт з окупованих територій. Сепаратисти тримали у заручниках її чоловіка сто днів, щоб вона віддала електронну базу дітей. Але жінка не віддала їм нічого. Нам важко уявити в яких умовах їм доводиться працювати. І хоча вона розмовляє російською, але в душі українка і вчинок її геройський… Я їй розповів про долю багатодітної родини Василя Бузівки з Луганщини, які нині живуть у Стремені, і я ними опікуюся. Вони дуже зраділи, що у них все гаразд.
Під час поїздки побачив, що Україна змінюється, і що на східних теренах буде Україна. Надіюся, що й наступного року на День Незалежності ми організуємо таку поїздку. Маємо помагати нашим громадянам відбудовувати їхні населені пункти, щоб вони знали і відчували, що про них пам’ятаємо. Адже схід і захід – разом, бо ми єдина Україна.
Щиро вдячний медичним працівникам Сокальської центральної районної лікарні та керівнику ПП «Козацький курінь» Петру Пилипчуку за надану матеріальну допомогу Захисникам України.
Записав Василь СОРОЧУК.
