Прийшла зима, принесла нам передріздвяний настрій. На гілки дерев нанизала білосніжне намисто, дороги, трави встелила білими килимами. Земля в очікуванні величної події – Різдва Христового, коли в убогій стаєнці поміж ягнятами та пастушками прийшов на світ Син Божий. До нас приходить низка свят передріздвяних, новорічних, різдвяних. З давніхдавен ми святкуємо всі свята, дотримуємось звичаїв, колядуємо старовинні колядки і сучасні. На другий день Різдва святкуємо Собор Пресвятої Богородиці, віддаємо пошану Святій Родині. І як важливо – вчитися нам від Святої Родини доброти, побожності, смирення, відданості БоговіОтцеві. Так хочеться, щоб наші діти створили взірцеві християнські родини, щоб виростали добрі внуки. З родинного дому, від батьківського коріння дитина засвоює всі навички, вподобання, правила поведінки. Стараємось жити і поводитися так, щоб бути взірцем для дітей і внуків, щоб вони виростали у достойних християнських родинах. Жодні вищі навчальні заклади не навчать дитину тієї життєвої мудрості, якої вона повинна осягнути в родинному домі.
Вже вчуваються колядки і ялинки виросли для прикраси осель, незабаром ми почуємо запах різдвяних страв з грибів та кутю. Та, на жаль, уже четверте Різдво святкуємо з тягарем на душі. Дуже шкода покривджених людей, покалічених, полонених українців, СинівГероїв, що полягли за Україну. Образливо, що недругиможновладці не дають розвиватися державі, не цінують праці молодих спеціалістів, зневажили спрацьованих пенсіонерів, які літами підтримували економіку, вирощували хліб, берегли українську культуру під пильним поглядом ворожого ока. Та кожному буде по заслузі. А ми, прості українці, завжди сподіваємось на краще, щоб на українському небі засіяла веселка.
Ми, старше покоління, у різдвяний час в спогадах вертаємось у дитинство. Якою веселою була коляда, яким радісним і таємничим був Святвечір, Водохрещенські свята. Дуже змінилося життя від тих днів. Могутні дуби виросли від часу дитинства, скільки плодів зродила земля свята, скільки квітів відцвіло… А ми колядуємо від діда-прадіда й віншуємо. Не забуваймо, що основна ціль свята – духовна радість, молитва, милосердя, а не переповнені дарами столи. Кажуть мудреці, що все нам можна – веселитись, спілкуватись, вином почастуватись, та все повинно бути в розумних межах, всюди треба ставитись взірцево до інших. Вслухайтесь у віншування дітей, як вони щиро бажають, щоб, нас, хрещених, голова не боліла, щоб на нашому полі хліба вродили доволі… За благословенням Дитятка Божого, віримо, все збудеться.
Незабаром заколядуємо в церквах:
«Вже приходить Святий вечір з дитятком в яскині.
Спом’янімо у молитві СинівДочок України».
Ми пам’ятаємо їх, споминаємо розстріляний «Вертеп», засланих в Сибір колядників, дбайливих господарів і господинь, поетів, священиків, пам`ятаємо загиблих українців у Другій світовій війні, схиляємо свої голови перед борцями за волю України у всі часи. Особливо болить серце за сучасних героїв, які так віддано стоять на захисті України, оберігають всіх нас, жертвуючи й своїм життям.
Дякуємо вам патріотизахисники і волонтери. Молімося всі за них, особливо діти своїми невинними серцями нехай засилають молитви за мир і благословення України. Нехай щасливо вертаються ж додому наші заробітчани.
День за днем і над світом засіяє Вифлеємська зірка. Готуймося до свят, як християни, як добрі господарі, і виконуймо те, чого вчить народна колядка:
«Христу Дитятку поклонімося:
До Нього в ясла пригорнімося
Й випросімо смиренно, щиро
Україні щастя, миру».
Марія КАЛЮГАКАЩУК,•с. Скоморохи.
