У Сокальській міськраді 27 вересня відбулося громадське слухання про надання висновку про вплив на довкілля КП «Сокальводоканалу». Людей прийшло чимало, переважно молодь, що особливо тішить. Жвава дискусія розпочалася ще до офіційного виступу посадовців. Житель Сокаля Борис Кусий мав багато запитань до представника «Водоканалу» Олени Наконечної. Вони стосувались не тільки питної води, але й загальної екології, зокрема ріки Західний Буг. Адже всі каналізаційні стоки, після очистки, направляються саме в нашу ріку.
Слухання відкрив головуючий представник департаменту екології та природних ресурсів Львівської ОДА. Коротко охарактеризувавши діяльність «Сокальводоканалу», він запросив громадськість подати їм свої заяви, зауваження та пропозиції до 9 жовтня для того, щоб надати висновок про вплив на дозвілля, який потрібно КП «Сокальводоканалу» для отримання спецдозволу на користування надрами (видобуток води).
Керівник «Сокальводоканалу» п. Ігор Лащук, звітуючи відзначив, що підприємство, крім подачі питної води, виконує важку роботу по підтримці 76 км водопровідної мережі та понад 25 км каналізаційних трубопроводів та велику систему очисних споруд, результати роботи якої задовільні, хоч очисні споруди потребують реконструкції. Питна вода – одна з кращих в області і відповідає державному стандарту якості, а ціна на воду – на середньому рівні.
Виконавець звіту для громадських слухань п. Ігор Скольський детально розповів про стан на водозборах і підстави для надання дозволу, про який йдеться.
Під час запитань і пропозицій виступив і я, як представник церковної громади, якій не байдуже до екологічних проблем. При ознайомленні зі звітом та в натурі, був вражений величиною і складністю сокальської очисної системи відпрацьованих вод і тим, скільки молоді тут працює. На відміну від тих легкодухих, що думають про дозвілля і прикрашають своє тіло дурницями, щоб вивищитися над ближніми. У «Водоканалі» молоді хлопці та красунідівчата добрими справами очищають та прикрашають свою батьківщину, середовище, у якому проживають. І це вселяє надію на краще майбутнє. Я подякував їм за їхні старання. Християни моляться за Божу ласку для таких людей. Вони заслуговують на пошану суспільства і гідну винагороду. Серед питань привернуло увагу те, що свердловини на південному водозаборі знаходяться усього чотириста метрів від дуже забрудненої ріки Західний Буг.
Практично Буг входить в охоронну зону цього водозабору. Вода в ріці дуже забруднена, оскільки в ній збираються забрудненні стоки зі Львова, Червонограда та інших міст, з Добротвірської ТЕС, збагачувальної фабрики, шахт та інших виробництв, а також хімікати із сільського господарства усього басейну ріки.
Під час посухи, концентрація отрути в ріці зростає у десятки разів, а рівень води змінюється мало, бо постійно надходять відпрацьовані стоки з верхів’їв. А ось рівень ґрунтових вод в околицях опускається на багато метрів, водозабір зростає, бо населення поливає городи. Виникає загроза затягування отруйної води з ріки у водозабір, вода з якого подається у смт. Жвирка. Тому необхідно посилити контроль за якістю води на Південному водозаборі. Тому добре було б хоча б раз на рік (якщо важко частіше) опублікувати в «Голосі знад Бугу» дані аналізу якості води Південного водозабору у порівнянні з Державним стандартом якості. Така публікація дала б можливість людям грамотно користуватись мінеральним складом води. Наприклад, був здивований, що у нашій воді в кілька разів менше норми йоду і фтору, що може спричинити захворювання у людей.
Виникає запитання, чому так близько від Бугу був закладений південний водозабір? Логічно вважати, що це зроблено для високої продуктивності за рахунок затягування води з Бугу. Бо тоді, у 1953ому геологічної розвідки та водозаборів ще було мало. Тож при великій потребі води у посуху, чотириста метрів вважалося достатнім, щоб бузька вода відфільтрувалась від механічних домішок та шкідливих мікроорганізмів. А про небезпечність хімії тоді мало хто знав.
КП «Сокальводоканал» щодоби помпує близько трьох тисяч кубометрів (300 тисяч відер) води. А має дозвіл і потужності для видобутку 8 тис. м кубічних. Є великий запас і можливості для маневру. Тож при потребі і бажанні на Жвирку і під час посухи можна подати добру воду.
Можна здивуватись, звідки ж там, на глибині 90 метрів, набираються такі маси чистої питної води? Тож головне джерело їх поповнення – це води дощові, так звані «інфільтраційні», що прихопивши з поверхні всілякі, перш за все, хімічні, забруднення, профільтровуються у товщі землі, просуваючись туди, де рівень ґрунтових вод нижчий. Тобто в сторону річок, та на великій території в бік водозабору. Але фільтраційні можливості землі не є безмежні. Усякий фільтр потребує очищення, а фільтри землі очистити неможливо, і, наситившись отрутою, вони самі стають джерелом забруднення.
Тож моральний обов’язок кожного громадянина і суспільства – економно витрачати питну воду, а для поливу – накопичувати дощову та снігову. Вода – надзвичайно важлива для нашого здоров’я. Тож добре було б, щоб фахівці з водоканалу та лікарі висловили свої думки на цю тему на сторінках газети.
Василь ХАВУНКА, катехит, колишній гірничий інженер.
