11 лютого 100-річний ювілей відзначила мешканка с. Карів Меланія Іванівна Ванько. Аби привітати найріднішу людину з такою датою з’їхалась уся велика родина: дочки Марія та Юлія, внуки, правнуки, праправнуки. З привітаннями завітали до ювілярки голова Сокальської РДА Олег Пелих, начальник управління соціального захисту населення Сокальської РДА Володимир Огінський, радник з питань зв’язків з територіальними громадами та ЗМІ районної ради Мар’яна Годованська, Карівський сільський голова Мирослав Кінас. Вони побажали пані Меланії міцного здоров’я, сімейного благополуччя, поваги та пошани, любові та уваги рідних, вручили їй квіти, подяку від районної ради та райдержадміністрації з нагоди ювілею та 1000 гривень, які отримують столітні Сокальщини у рамках районної програми. Меланія Іванівна подякувала їм за увагу до її скромної персони, бо не сподівалася, що до неї приїдуть такі поважні гості та побажала їм прожити стільки ж. Невеличка на зріст, худенька, її сині очі поматеринськи дивилися на нас. Здавалось, що вона своєю любов’ю зігріває всіх присутніх.
Меланія Іванівна щаслива, бо дочекалася 5 внуків, 7 правнуків, 3 праправнуки. Має восьмеро похресників.
Ювілярка охоче розповіла про своє життя. Народилася в Карові в родині Івана та Марії Потятинських. У дев’ять місяців втратила матір. Батько привів у хату мачуху, та була доброю, і ніколи не робила різниці між своїми дітьми та нею. Родина жила бідно. Але, як кажуть, біда не приходить одна. За декілька років не стало й батька. Щоб заробити собі на сорочку, дівчина була змушена працювати: доглядала за дітьми священика Ореста Сиротинського, з якими їздила по цілому світі. Проте доля була прихильною до бідної сироти і послала їй в чоловіки побожного Нестора Ванька. Вони жили в любові та злагоді. Господь подарував подружжю три доньки, які виховали та вивели в люди. Дочка Юлія згадує, що в дитинстві мама тримала дисципліну з ними, завжди наголошувала, що вона кличе один раз і маємо її чути. У дисципліні вона виховувала й внуків, які дуже люблять справедливу та мудру бабусю. Жінка все своє життя трудилася, щоб прогодувати себе і родину. Працювала в Угнівській лікарні, а потім до пенсії в колгоспній ланці.
Бабуся Меланія каже, що не помітила, коли й сто літ минуло. Доньки виросли й залишили батьківську хату. У кожної з них своя родина: Марія живе в Червонограді, а Юлія – у Львові (третя донька померла). Проте вони почергово щотижня приїжджають до мами, щоб їй не було самотньо. Тата не стало у 1989 році. Влітку в бабуні гостюють онуки та правнуки, тоді в її оселі чути дитячий щебіт та сміх. Вона пережила різні режими: австроугорський, польський, фашистський, радянський… І таки дочекала, коли Україна стала незалежною. На її життєвому полотні були, наче на вишитих рушниках, якими любить уквітчувати власну оселю, різні кольори: чорні і кольорові, сумні та веселі. Їй не раз доводилось переховуватись і тікати, бо у день і в ночі у хату могли вдертися озброєні люди. Вони забирали все що хотіли та знущалися над мешканцями. Це були страшні часи… Все минуло…
У свої 100 років ця доброзичлива жінка живе і обслуговує себе сама, порається по хаті. Доньки розповіли, що мама торік садила та копала картоплю з ними. Сама може нарубати дров, щоб розпалити у кухні. Прибирає та варить їсти. Ще має сили замісити тісто. Старша донька Марія Иваник розповіла, що в їхній родині не було довгожителів. Вона вважає, що маму тримає на світі молитва, бо скільки себе пам’ятає у них в родині день розпочинався і закінчувався спільною молитвою батьків. Меланія Іванівна додала, що це чоловік Нестор привчив її молитись вголос зранку і ввечері. Адже не завжди мали змогу йти до церкви. І зараз бабуся багато молиться, читає Біблію. Старенька каже, що просить у Бога, щоб до смерті бути при добрій пам’яті та бачити читати молитви. До лікарів жінка зверталась рідко: лише коли зламала руку та через око, щоб поміняти кристалик. У їжі старенька не відмовляє собі ні в чому, любить і м’ясне, і молоко. Тридцять років тому разом з сестрою Ганною постановили собі, що не вживатимуть алкоголь. І жодного разу вона не порушила обітниці. З сусідами ніколи не сварилася, тож у селі ніхто злого слова не скаже про неї.
Бабуся Меланія ще енергійна, ніхто б їй не дав її літа. Старенька ще восени ходила до церкви. А на її день народження, яке випало у суботу, діти замовили для неньки Службу Божу, на якій були присутні дочки, внуки, правнуки, праправнуки, родина та односельчани. Святу Літургію відслужив о. Богдан Гринда, який наголосив, що саме ця парафіянка є добрим прикладом для карівчан, бо прожила життя в любові до Бога, зберегла віру і навчила дітей, внуків, правнуків жити у серці з Богом. Бабуся є найстаршою у братстві Апостольства Молитви не тільки місцевої парафії, але й Сокальського району. Отець Богдан подарував ювілярці Святе письмо, яке просив передати у спадок наймолодшому з її роду. Від громади УГКЦ привітали столітню діти, а церковний хор співав їй багаторазово «Многая літа». Представник від ПП «Західний Буг» М. Галенда вручив листівку й гроші.
Меланія Ванько вважає, що секрет її довголіття – це щира праця й віра в Бога. Вона ніколи не сиділа, склавши руки, і нині залишається такою ж моторною та доброзичливою. Тож вона радить усім працювати щиро й чесно, не втрачати силу духу, бо тільки Богу відомо скільки літ призначено кожному. Адже сто років для світу – маленька крихта у просторі часу, а от для людського життя – багато. Тому Господь дарує його не всім. Лише вибраним…
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
