Українська вишивка зачаровує і привертає до себе увагу в усьому світі. Через просту й водночас геніальну систему знаків – точка, коло, ромб, трикутник, квадрат, восьмираменна зірка, меандр українці передавали своє світобачення. Тому що кожен геометричний символ мав сакральне значення. Мистецтво прикрашання одягу вишивкою передавалось з покоління в покоління. Мали місце періоди в історії нашого народу, коли національна вишита сорочка була заборонена або висміювалася, як архаїчна і недоречна. Під час національного піднесення вишита сорочка виходить на перший план як елемент самоідентифікації. Сьогодні з певністю можна сказати, що вишита сорочка є поза часом і модою, хоча змінюються крої та кольорова гама. Українці продовжують вишивати, створюючи нові орнаменти та примножуючи традиції української вишивки. В чому її особливість та магія, походження та секрети майстерності, – про це наша розмова з експертом художньої та народної вишивки, колекціонеркою давніх автентичних українських строїв Вірою ЧИПУРКО, яка мешкає у селі Спасів.
– Пані Віро, що для Вас значить вишивка?
– Для мене українська вишиванка – це цілий світ, наповнений прадавньою мовою символів. Різноманітна орнаментика – заворожує своєю красою, у ній можна потонути. Коли заглиблюєшся в створення орнаменту, наче перебуваєш поза часом і простором. Процес вишивання дозволяє втихомирити зовнішні бурі, поринути у медитацію…
– Хто привив любов до вишивки і навчив вишивати?
– Мама гарно вишивала і свою майстерність рукоділля передала нам з сестрою. Ми багато вишивали, бо були роки коли вишивкою прикрашали інтер’єр будинку. Вишиті рушники були у кожній кімнаті над іконами, портретом Шевченка. Згодом навчалася у Львівському коледжі декоративного і ужиткового мистецтва ім. Івана Труша на відділенні художньої вишивки.
– Які орнаменти любите вишивати?
– Так якось повелося по всій Україні, що кожна жінка хотіла бути неповторною, і відшиваючи певний орнамент, додавала свої елементи, які були співзвучні з вібраціями її душі.
Вишивання – це творчість, політ душі, чим воно переповнене, те й «виливається» на полотні. Через що й така різноманітність вишивок по Україні. Вивчаючи різні техніки вишивання, колись захоплювалася гаптуванням, зокрема, золотошиттям. Мене надихали зразки монастирської вишивки XVI-XVIII століття, подобалися первинні ризи і деякі елементи, я пробувала відшивати. Захоплювалася також вишивкою «білим по білому», елементами мережки. Зараз більше тяжіє душа до класичних сокальських орнаментів.
– Пані Віро, розкажіть про свою колекцію вишиванок?
– Я її збираю понад тридцять років. Вона налічує 15 сорочок з різних куточків України – Сокальщини, Гуцульщини, Київщини, Тернопільщини, Волині і Буковини. Також у колекцію входять плахти, запаски, спідниці, крайки, намиста. За студентських років у Львові, брала участь у перших гаївках Студентського братства і Товариства Лева. Тоді почала збирати свою колекцію народного автентичного одягу.
– Над чим нині працюєте?
– Над відтворенням сокальських орнаментів кінця ХІХ початку ХХ століття. Готую до друку книгу «Орнаменти сорочок Сокальського повіту». Це буде моя перша книжка по сокальській вишивці. Уже вийшла у світ книжка «Вишивання долі» у співавторстві з Марією Чумарною, по символіці та техніці вишивання. Вона розкриває можливості впливу людини на долю, на здоров’я власного тіла, благополуччя сім’ї і роду, через повернення до джерел духовного знання наших предків. Особливістю книжки є те, що техніки вишивання подані як для праворуких, так і для ліворуких. Також розробила дизайн книжки Марії Чумарної «Тайнопис вишивки». Зараз працюю над впорядкуванням колекції відмальованих і сфотографованих орнаментів з краєзнавчих експедицій. Фактично роблю повний паспорт сокальської сорочки (крій, орнамент, техніка вишивання), що в майбутньому допоможе молодим майстриням легко і просто створити унікальні речі в стилі нашого регіону. Характерною особливістю сокальських сорочок є те, що орнамент на комірі, рукаві та манжетах є різним, може бути 5-7 різних зразків, які не повторюються. А це викликає складність для її вишивання.
– Які орнаменти чи квіти недоречно вишивати на одязі?
– Наші предки вишивали на одязі знаки, які символізували довголіття і родючість. Це, в першу чергу, ромб, восьмигранна зірка, безконечник і квіти. Трикутник – чоловічий символ, який символізує гору і стійкість, якщо він упирається на два кути. Ромб – символ родючого поля. Важливо, щоб у ньому була точка, яка символізує насінину – родючість. Безконечник – символ води і здоров’я, він захищає від лихого ока. Щодо квітів, то кожна має своє значення.
Не вишивалися квіти, які були шкідливі для людини, мали в собі отруту або дурман. Мене дуже насторожувало захоплення у минулому десятилітті вишивкою маками, тому що здавна мама застерігала, що мак – це є квітка розлуки і її не можна нести до хати. Проте зрілий плід – маківки символізує єдність роду. Цвіт маку є символом пам’яті за полеглими у цілому світі. Напрошується запитання: чи не накликали ми на себе біду з вишивками з маками?! Ще одні квіти, які остерігались вишивати, були фіалка або братики. Це також поминальні квіти, які недаремно садять на цвинтарях. Вишивали їх лише ті, хто носив траур. Інші квіти менш фатальні і їх можна було вишивати. Найчастіше зустрічалися геометрична основа з ромбів, яку заповнювали або квітами або розетками з інших символів.
– Знаю, що Ви досліджуєте походження сокальської вишивки, звідки ж вона бере початок? Адже навколо цього за питання є багато риторики.
– Територія Сокальського повіту не мала сталих географічних кордонів. Перебуваючи під пануванням Речі Посполитої, а потім Австро-Угорщини, місцеві жителі зазнавали впливу пануючих імперій. Це мало великий вплив на мистецтво, в тому числі й народне. Довоєнний період був характерний тісним сусідством з общинами єврейськими, німецькими, польськими. Відтак зразки орнаментики і крою споріднені з Холмщиною та краєм Волинської області. Також певні зразки орнаментів, видані азбукою ДМС – фірми, яка виробляла нитки для вишивання. Найдавнішим виданим першоджерелом орнаментів, які зустрічаємо на зразках вишиванок Сокальщини, є німецькі видання орнаментів 1529 року авторства Йоганна Шонспергера та 1608-ого Сигізмунда Латомуса. Також на сокальську вишивку мали вплив французькі видання модних журналів з орнаментами для в’язання гачком – так звана «філейна вишивка». На мою думку, видання були завезені торговцями разом з нитками. Найдавніші сокальські орнаменти надзвичайно скромні й вишиті не хрестиком, а гладдю. Це меандри і восьмигранна зірка. Спостерігається вкраплення й турецьких мотивів, хоча вони є кольоровими.
– Чим відрізняється сучасна вишиванка від класичної?
– Майстрині намагаються осучаснити вишивку. Вони змінили розміщення орнаменту, крій, вишивають більшим хрестиком. Це у людській природі. Адже час диктує свою моду, з’являються нові тканини. Спостерігаючи за сорочками, які є у кожній хаті, можна побачити тенденцію, на який крій була мода у певні роки, того чи іншого століття. Зокрема, на початку минулого століття були монохромні вишивки з відкладеним великим коміром. Його ще називають «богородичним». Саме на комірах зустрічаємо абсолютно унікальні орнаменти, які ніде більше не повторювались і можна з впевненістю сказати, що це і є характерним для нашого регіону. В тридцятих роках почали додавати вкраплення різних кольорів, в 40-і роки вже бачимо повне використання спектру кольорів на сокальських сорочках.
– Чому сокальські орнаменти є нині такі популярні?
– Тому що вони елегантні й класичні водночас. Адже чорно-білий орнамент пасує до всього. Вишивка потребує, в першу чергу, терпіння та майстерності. Вишивати рослинні орнаменти чорними нитками не так уже й легко. Коли навчалася в коледжі імені Івана Труша у нас була кваліфікація складності вишивки різних регіонів, які найважче вишивати – це космацька й сокальська.
День вишиванки – це свято, яке допомагає зберегти споконвічні народні традиції створення й носіння етнічного вишитого одягу та сприяє їх популяризації серед молоді та населення держави загалом. Одягнувши вишиванку виражаємо свою національну та громадянську позицію, заявляючи, що гордимося тим, що ми – українці.
– Дякую за розмову. Творчих Вам успіхів!
Інтерв’ю взяла Любов ПУЗИЧ.