Головна Інтерв'ю Ігор ХОМЯК: «У КОЖНОГО З НАС СВОЄ КОРІННЯ ЗІ СЕЛА…»

Ігор ХОМЯК: «У КОЖНОГО З НАС СВОЄ КОРІННЯ ЗІ СЕЛА…»

Не кожен фермер на Львівщині може похвалитися такими дорідними врожаями, які збирає фермер Ігор Хомяк. Як це йому вдається, чому став фермером, яким бачить розвиток сільського господарства у майбутньому і що для нього значить фермерство. Про це наша розмова з Ігорем ХОМЯКОМ, який уже 28 років успішно провадить сімейний бізнес.

– Ігоре Володимировичу, розка­жіть, будь ласка, як розпочинали свою фермерську діяльність? Як вдалося досягти успіху?

– Коли в Україні прийняли закон про фермерство, мабуть кожен мріяв взяти землю. Селяни не могли повіри­ти, що одержать земельну ділянку (пай) і зможуть на ній господарити самостійно. Перші фермери зіткнули­ся з великим спротивом тодішніх керівників колгоспів та радгоспів. Згодом їх реформували у селянські спілки, а потім в агрофірми та товариства з обмеженою відповідальністю. Пора­дившись з батьком, ми також виріши­ли взяти землю. Фермерувати почали в 1993 році, практично з пари коней та 5 гектарів землі, які взяли для ве­дення власного господарства. Офіцій­но фермером на той час була моя дружина, допомагав їй мій батько. Я тоді ще працював ветлікарем на Чер­воноградському ринку.

У перший рік господарювання, після жнив придбали трактора та сільськогосподарський інвентар. Невдовзі добрали ще декілька десятків гек­тарів, пізніше – ще. Потім вже я продовжив фермерську справу. Вважаю, що любов до землі, до праці привив батько. Тепер намагаюсь виправдати покладені на мене надії. Освіти агро­нома не мав, проте їздив консульту­ватись у досвідчених керівників та спеціалістів. Взяв на роботу досвідче­ного агронома.

На базі колишньої Свитазівської бригади створив свій господарський двір, який з кожним роком модерні­зую. Своїми вчителями вважав Зас­лужених працівників сільського гос­подарства Володимира Шмигельського та св. п. Володимира Сеніва, то­дішнього начальника управління АПК Сокальської РДА, а нині фер­мера Ігоря Шайногу. Вчився, читав. І шляхом проб і помилок розвивався. І нині дітям говорю: «Чужого навчайте­ся, і свого не цурайтеся», як казав ук­раїнський геній, поет Тарас Шевченко. Нині фермерське господарство об­робляє 1800 гектарів землі, яку орен­дуємо у селян, які проживають у Сви­тазеві, Ільковичах, Суховолі, Равщині, Теля­жі, Трудолюбівці, Ульвівку, Опіль­сько­му, Старгороді.

– Чи чинили Вам, як фермеру, перешкоди?

– На початку чиновники середньої ланки, які ще жили мірками колишньої колгоспної системи, не давали розви­ватись фермерським господарства. Називали фермерів куркулями, встав­ляли палки у колеса. Згодом наше суспільство змінилося і прийшло ус­відомлення, що має бути приватна власність, яка формує почуття госпо­даря, дає поштовх до розвитку госпо­дарств, вчить шанобливого ставлення до землі. Гляньте нині важко знайти шматок землі, який не обробляють.

– Хто допомагає вести госпо­дарку?

– Наше фермерство стало сімей­ним бізнесом. Дружина – Світлана – є бухгалтером, сини Олег та Володи­мир – мої надійні помічники. Радію, що вони працюють пліч-о-пліч зі мною. Ми міцно стоїмо на землі, і три­маємось її. Адже вона здавна була для українців годувальницею.

– З якими показниками закінчили господарський рік?

– Господарство є рентабельним. Зібрали високий врожай пшениці, ячменю, ріпаку, кукурудзи. Ще й закла­ли міцний фундамент під майбутній врожай: засіяли 1000 гектарів озими­ми культурами.

– Ви – один з небагатьох ферме­рів Червоноградського району, який використовує технологію нульового обробітку землі (No-Till). Яких досягли успіхів у цьому напрямку?

– Нині землеробство увійшло в пе­ріод кардинальних змін. Найперекон­ливішими і найпомітніши­ми серед них є освоєн­ня технологій «прямої» сівби («нульовий» обро­біток, NO-TILL сис­теми). Наше фер­мерське господар­ство завжди нама­гається розвиватися: інвестуємо у техніку, зокрема, су­часні трактори і сівалки, впроваджує­мо нові технології, зокрема, No-Till, які пробуємо на окремих площах. І одразу побачили її плюси. При NO-TILL обро­бітку грунту в про­цесі ком­байнування на полі рівномірно за­лишаються подрібнені пожнивні залишки, ґрунт є недо­торканим до сівби наступної культури, що дає можливість зберегти природню родючість землі у порів­нянні з іншою мінімальною обробкою. Цим методом можна засівати будь-які площі, навіть гори і горби, при тому не завдаючи шкоди ґрунту, з рока­ми накопи­чується гумус. У цілому світі нині стараються бережно ставитись до екології, надають перевагу зеленій енергетиці, від­мовляються від шкід­ливого сільськогоспо­дарського ви­робництва. Майбутнє за еколо­гічним та сучасним сільським господарством.

– Скільки у вашому господар­стві працює людей? Яку заро­бітну плату вони отримують?

– У фермерстві працюють 30 пра­цівників. У нас нема плинності кадрів. А це, на мою думку, свідчить про те, що робітники задово­лені своєю зарплатою, а я їхньою роботою.

– Як ставитись до Закону Укра­їни «Про ринок землі»?

– Час диктує свої вимоги. Ринок землі по­трібний, бо в житті все йде, все змінюється. Колись старше поко­ління трималось землі, тепер воно відходить, а молодше хоче жити в місті. Тому гроші, отримані від прода­жу землі, можуть стати стартовим капіталом, аби розпочати там своє життя. Або ж комусь потрібні гроші на операцію, навчання дітей… Люди з відчаю, щоб не брати кредити, продають свою земельну ділянку… Адже у кожного своя життєва історія… У цілому світі є така практика.

– Чи місцева влада цікавиться ферме­рами, допома­гає їм?

– Вважаю, що фермерам, які функціону­ють на території Сокальської об’єднаної територіальної громади, нічого на­рікати на її керівників. Бо є розуміння та співпраця. Вони прислуховуються до пропозицій, які подає Асоціація ферме­рів та землевласників району. Чимало фермерів є депутата­ми Сокаль­ської міської ради. До того ж вони сплачують податки в казну. Тільки фермерське господарство «Хомяк Світлана Миколаївна» сплатило 4344,8 тисяч гривень платежів в бюджет за 10 місяців 2021 р. Крім того, сприяють розвитку громад, є спонсорами бага­тьох культурно-освітніх заходів, допомагають малозабезпеченим людям.

– А чим Ви допомогли своїй громаді?

– Ми працюємо на цій землі, тут живемо. Тут же живуть і наші працівники. Тому природно, що маємо і розвивати ці села, сприяти розвитку нашої громади. Вважаю, що кожен з нас має у житті керуватися хрис­тиянськими запові­дями, зокрема, десятину віддати на благодійність. Хотів, щоб це ро­зуміли усі. Тоді б наші села та міста мали значно привабливіший вигляд. Нині мені приємно їхати по дорозі Сокаль – Ільковичі – Свитазів, бо знаю, що такий вигляд вона має і завдяки мені. Радий, що допоміг Свитазівській громаді придбати розбірну сцену для аматорів художньої самодіяльності, щоб селяни мали змогу проводити різнома­нітні культурно-просвітницькі заходи й не відчували себе обмеженими через ковідну пандемію. Сцена розбірна, тож її можуть використовувати й жителі сіл Ільковичі та Теляж.

– Пане Ігоре, Ви – зайнята й самодос­татня людина, ведете сімейний бізнес, чому вирішили йти в депу­тати?

– Хтось мусить дбати про громаду, пред­ставляти її інтере­си. Депутатство не дає якісь можливості для розвитку біз­несу, як дехто думає. Дякую своїм виборцям за до­віру, бо вже не одну каденцію як депутат міг лобіювати їхні інтереси у радах різних рівнів. Просто, я така людина, яка прагне справедливості, має багато ідей, і хоче їх реалізувати та донести до влади. Вважаю, що для Сокальської громади буде корисніше здавати землі, які має ОТГ, в оренду, а не продавати підприємцям. Це дозволить мати постійні надход­ження у міську казну. На її території немає потужних підпри­ємств чи заводів, тож звідки будуть надходження до бюджету?

– Чому сьогодні молодь не хоче залишатися у селі?

– Думаю, що у цьому винні самі батьки. Раніше як було: батьки змушували дітей до роботи, вони й на городі працю­вали, і разом з мамою сапали буряки, пасли худобу… Так дітям прививали любов до праці, землі. А зараз від малого до великого бавляться гаджетами. Колись усі бігли і проси­ли, щоб дали їм город, а тепер більшість поздавали їх в оренду. На жаль, втрачається зв’язок між поколіннями, молодь прагне виїхати у місто, думаючи, що там є високі зарплати. Щастить не всім, але ніхто не хоче повертатися і працювати на полі.

– Що для Вас значить фермерство?

– Фермерство для мене це все: це робота, хобі й відпочи­нок, бо ним живу.

– Що є кредом Вашого життя?

– Живи за Божими заповідями і у тебе все буде добре.

– Що потрібно, щоб стати фермером?

– Багато хто сказав би – працьовитість, а я б додав – впертість, бажання йти вперед, вчитися чогось нового. Коли з’явилася техно­логія нульового обробітку ґрунту, мої спеціа­лісти говорили, що це шлях в нікуди. Мовляв, ніхто ще не бачив такого, щоб не пере­кидати землю плугом. А я все-таки спробу­вав, і довів, що за таким методом – майбутнє та можливість розвитку господарства. Ко­лись у нас врожайність становила 24 центнери з гектара, а зараз 67. Це зекономить господарству кошти, які б мали піти на об­ро­біток ґрунту: зарплату працівникам, дизпаль­не, дасть можливість розвиватися та зміцнювати матеріальну базу.

– Яким бачите розвиток села в май­бутньому?

– Село було і буде. Адже кожен з нас бере своє коріння з села. Тільки хотілося б, щоб держава дбала про свого вітчизняного сіль­госпвиробника, якщо не може допомогти, то хоча б не ставила перешкод.

– Дякую за розмову. Бажаю розвитку та процвітан­ня фермерському господарству.

 Інтерв’ю взяла Любов ЗАБЛОЦЬКА.