ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» добре відома на Сокальщині та за її межами. Її керівник, Заслужений працівник сільського господарства Володимир Шмигельський, належить до плеяди працелюбних, відданих своїй професії людей, який все свідоме життя присвятив сільському господарству. Він – добрий господар, який на власному досвіді багаторічної наполегливої праці демонструє, як необхідно господарити. Доля Володимира Івановича цілком звичайна для того покоління: хлопчик із селянської родини, де діти завжди спішили допомагати батькам, тому й знали, як заробляти на хліб. Мабуть, від тата і мами й перейняв любов до землі, любов до людей. Весь його трудовий шлях – це школа життя від спеціаліста (а доводилось бути і завфермою, і головним зоотехніком) до керівника агрофірми ім. Б. Хмельницького, яку успішно очолює уже більше тридцять років.
Господарство функціонує на 1675 га землі, з них – 1126 га рілля, які орендує в мешканців Тудоркович, Старгорода, Пісочного, присілка Шихтори. Жодний гектар не пустує, всі землі оброблені. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових, зернобобових та олійних культурах: пшениці, ячменю, вівса, сої, ріпаку, соняшника… Відновило й свинарство, яке через певні об’єктивні обставини довелося скасувати. Нині налічується 279 голів свиней.
Сільгосппідприємство успішно завершило поточний рік, сплатило податки до місцевого бюджету у повному обсязі, здійснює виплату орендної плати за землю, вчасно виплачує заробітну плату працівникам. Підготовлено й добрий фундамент на наступний рік – посіяно 700 гектарів озимих зернових культур. У цьому заслуга усіх працівників агрофірми, а їх працює 27 осіб, зокрема, головного агронома Володимира Гайового, заступника директора Віталія Шмигельського, бригадира тракторної бригади Віктора Хоми, механізаторів Тараса Колодія, Віктора Франца, Василя Штокала, Андрія Мушки, Віталія Франца, водіїв Михайла Юзви, Михайла Лози, Богдана Кашуби, завідуючого током Романа Савчина, працівників свиноферми Галини Ярмоли, Люби Калинівської, Володимира Козярського, Богдана Соколовського, а також працівників бухгалтерії: головного бухгалтера Марії Гнатюк, Надії Кравчук, Олесі Чепіль, кухаря Людмили Кашуби, яка завжди смачно готувала обіди.
До того ж з кожним роком вдосконалюються технології обробітку землі. «І якщо ти хочеш бути добрим господарем, мусиш дбати не тільки про належний обробіток ґрунту, але й впроваджувати щось нове, поновлювати техніку», – говорить Володимир Іванович Шмигельський. За два останніх роки придбано техніки на суму більше десять мільйонів гривень. Адже без потужної сучасної техніки якісно не обробиш стільки землі. А тут збирають понад 50 центнерів з гектара. Врожай цьогоріч був щедрим, тож склади заповненні зерном. А для того щоб так сталося, потрібно було дати поживу (міндобриво), але цьогоріч ціна на нього не відповідає його собівартості, бо значно подорожчали міндобрива, засоби захисту, без яких не виростиш якісного врожаю. Щоб купити одну тонну міндобрива господарство мусило продати 3 тонни пшениці 2-3 класу.
Селяни розповідають, що їх директор, хоч і вимогливий, але справедливий, з великою повагою ставиться до них. Завжди допоможе в складних життєвих ситуаціях. Не словом, а конкретними справами допомагає одиноким, уважний до людей похилого віку. ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» не стоїть осторонь громадських справ, надає спонсорську допомогу місцевій громаді, церквам, прикордонній заставі «Павловичі».
І як у кожної людини, були у В. Шмигельського свої злети і падіння, як і не все вдавалося одразу, проте завжди в усіх життєвих ситуаціях відчуває підтримку дружини Софії, яка є надійним тилом вдома, однодумця сина, котрий став справжнім помічником та послідовником. Цьому неабияк радий п. Володимир, бо росте надійна зміна, а в українців здавна була традиція передавати ази хліборобської премудрості дітям та внукам. Недарма кажуть, що хліборобському роду нема переводу.
Володимир Шмигельський ніколи не пошкодував, що присвятив своє життя сільському господарству, вважає цю справу потрібною суспільству, яка забезпечує громадян продуктами харчування: хлібом, молоком та м’ясом.
«Сьогодні мені прикро за село. У ЗМІ ведуть розмови про covid-19, банки, енергетику, новинки комп’ютерної техніки та великі статки депутатів, але ніхто не згадує про селянина, село і сільське господарство, яке давно потребує реанімації. Я не думав, що так нехтуватимуть вітчизняним сільгоспвиробником. Не може селянин жити лише надією, не відчувати підтримки влади і своєї значущості для економіки держави. Вважаю, що селяни мають триматися землі, передавати дітям і внукам вміння вирощувати хліб, виховувати шанобливе ставлення до землі-годувальниці, виховувати у них почуття господаря… Навіщо українцям їхати на заробітки, коли у нас такі родючі землі. Бо хто ж тоді залишиться у наших селах, хто вирощуватиме хліб?!», – констатує керівник агрофірми. І додає: «З давніх часів хліб для нашого народу був святинею. З ним пов’язані радість, надія на майбутнє, добробут як окремої родини, так і всього народу. Він – мірило нашого багатства, найважливіший винахід людського розуму. Адже жодна коштовність не замінить людині хліба, якщо вона голодна. Він – наше життя. Василь Симоненко писав: «Хлібом геній живився кожен,//щоби розум його не погас.//Та нехай над землею година//чи негода лютує і рве, – //вічна мудрість простої людини// в паляниці звичайній живе».
Любов ПУЗИЧ.
Фото Василя Сорочука.
