Декілька днів тому повернувся зі сходу та півдня України, куди вчергове з волонтерами доставляли нашим воїнам допомогу. А це: автомобілі, продукти харчування, засоби гігієни та медикаменти.
«Коли живеш серед звичних і улюблених речей, спілкуєшся з рідними і друзями, коли мандруєш, відпочиваєш, ходиш на роботу, в розважальні центри, ресторани – війна далеко і ніби не справжня. Коли потрапляєш на схід України і їдеш по розбитих і скалічених дорогах зони бойових дій тоді лише це стає справжнім і наявним» – так говорив один український воїн, учасник бойових дій.
Той жах і кров повністю стирають відчуття захищеності і спокою з нашого життя. Але ми знаємо, що на цих дорогах війни є ті, хто цей спокій має повернути на нашу землю, ті, хто захищає твоє життя та життя твоїх дітей ціною власного. І впевненість у правильності своїх дій і віра в перемогу Добра і Справедливості спонукає нас не спостерігати з телеекранів, що діється на фронті, а робити те, що можна в цей нелегкий для нашої України час.
Зведення зі зони бойових дій про загиблих, поранених, травмованих воїнів стало для багатьох буденним повідомленням і вже не так хвилює, як на початку війни, коли всім було лячно, коли всіх охопила паніка і неспокій. Війна триває, вона нікуди не пішла. А військові потребують нашої допомоги: і на фронті, і у шпиталях. Адже ніякі гроші не компенсують той жах, втрачені миті життя і здоров’я, тривогу і сльози рідних. А наша допомога – це маленька часточка вдячності і шани, яку висловлюємо тим, хто тримає для нас мирне небо. Серед них багато наших краян.
І на цей раз, за дорученням хлопців з передової, вирішив подякувати людям, особливо дітям, які допомагали нам у цьому. В першу чергу, відзначу учнів Сокальської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №4 (директор Наталія Драган), які своїми силами і власними коштами організували продукти, солодощі, засоби гігієни і медикаменти на два буси. Особливу радість Захисникам принесли їх малюнки та обереги, зроблені власноруч, і, звичайно, листи. Не знаю, що школярі писали в них (воїни читали, коли ми уже повертатися додому), але, зателефонувавши, повідомили, що читаючи листи дітей, навіть загартованим в боях бійцям, на очах з’являлися сльози.
А ми, на жаль, деколи сміємося, що молодь не така, що старше покоління було колись іншим. Просто бачимо їх зі своєї сторони, і хочемо, щоб вони робили те, що, на наш погляд, є правильним. Але ж молодь живе в інший час, бачить і думає на свій розсуд.
А те, що випускники шкіл закінчення навчального року відзначали не помпезно, як колись, не з музикою і танцями, а збором необхідних речей і теплим словом для наших Захисників, доводить, що юнаки і дівчата у нас просто чудові. Так, можливо, хтось може заперечити, що бувають окремі випадки, але будемо думати що це поодинокі.
Один чоловік, котрий багато матеріально допомагає ЗСУ, сказав: «Робимо всі одну роботу і дякуватимемо після війни». А я думаю навпаки, людям, які не стоять осторонь і просто спостерігають за подіями, а всіма способами, у міру сил, допомагають хлопцям, наближуючи нашу Перемогу, треба дякувати.
До прикладу. На території Варязького старостинського округу є село Лешків, де, напевно, тридцять житлових будинків. І живуть в них переважно пенсіонери. Саме вони в перші дня війни зібрали більше тридцяти тисяч гривень і передали на потреби армії. Хіба можна націю з такими чудовими людьми чи з чудовими дітьми перемогти? Ні, і ще раз – ні!
Тому дякую всім про кого знаю, і не знаю:
– Особливо хлопцям і дівчатам з БФ «Карітас»-Сокаль – Мар’яні Яремчук, Оленці Матрипулі, Мар’яні Климців, Юркові Закорчевному, який за кордоном шукає автомобілі для наших Захисників, бо без них дуже тяжко.
– Компанії “Біоальтернатива” за виділення 25 тисяч гривень на тепловізор.
– Колективу Сокальської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 (Валентина Михайлевич), який зібрав 30 тис. грн. на мікропроект, але ці кошти віддали на автомобіль.
– п. Ярославі Худик та п. Христині Чапаріній, які кожного разу, коли волонтери їдуть на передову, передають їм для наших Захисників смачні м’ясні вироби, спечені власноруч.
– Другу Роману Волосу, який перебуваючи в США, систематично передає фінансову допомогу
для Збройних сил України.
– Себастіану Бартеку Біронту з м. Бартошиці Бартошицького повіту Вармінсько-Мазурського воєводства Польщі, коріння якого походить з Варяжа, багато передає гуманітарної допомоги для ЗСУ, так і для жителів прифронтових територій.
– Мешканцям Варяжа, Лешкова, Лубнівки, Русина, які також допомогли дуже фінансово.
– Водіям, котрі по декілька днів сиділи за кермом і доставляли все необхідне на передову.
– п. Василю Лещуку з Варяжа, який пофарбував багато автомобілів.
– І, звичайно, всій Сокальській територіальній громаді. Бо знаю, що ми купуємо прилади нічного бачення, рації, машини і все найнеобхідніше, це тільки ваша заслуга.
Ще раз всім велика подяка, а нашим воїнам земний уклін і повертатися додому з Перемогою!
Слава Україні! Слава ЗСУ!
Ігор ПЛЕЧІНЬ,
волонтер, депутат Сокальської міської ради.
Фото надані автором статті.