Сокальщину відвідала громадська діячка та політв’язень Іванна ПшепюрськаМащак
Її дитинство пройшло у селі Хоробрів. Тут її батько, капелан в УГА, учасник українських визвольних змагань Осип Пшепюрський був парохом майже два десятки років (19271946 рр.). В Хороброві він став активним організатором громадського і культурного життя, сприяв розвитку кооперативного руху. Мати Іванни – Ірена (з дому Маренін) організувала в селі Союз українок, гуртувала навколо себе молодь в читальні «Просвіта».
Після закінчення початкової школи у Хороброві Іванна (або як її лагідно називали вдома, і тепер кличуть друзі, – Ася) продовжила навчання в школі сестер Уршулянок в Сокалі, а в 19421943 рр. – у Державній торговельній школі. В цей час вона вступила до Юнацтва ОУН, пройшла медичні курси у Вербіжі та Войславичах, і виконувала різноманітні завдання у підпіллі: була зв’язковою, доглядала поранених повстанців у криївці в Хороброві.
Саме тоді для родини Пшепюрських розпочались важкі випробування: у 1943 р., потрапивши у засідку польської боївки, загинув рідний брат Іванни – Мирослав (похований на цвинтарі у Хороброві). У липні 1944 р. в боях під Бродами в лавах дивізії «Галичина» загинув ще один брат Юрій. З третім братом – Всеволодом, який також воював в дивізії, потім брав участь у боротьбі національного підпілля і був засуджений в 1947 р. на 25 років таборів, Іванна зустрінеться аж в 1954 р. у таборах Магадану.
Під час горезвісної операції «Вісла» в 1947 р. українці західної Сокальщини, які перед тим, в 1946 р., не виїхали до СРСР, тепер були примусово депортовані на «креси» (північнозахідні території, що до 1945 р. належали Німеччині). Родина Пшепюрських опинилася у Срокові Ольштинського воєводства. Вже там Іванна була заарештована польською владою за зв’язки з українським підпіллям, далі були допити і тортури в тюрмах Ольштина і Варшави, Бреста і Києва. Її засудили на 10 років таборів ГУЛАГу. Покарання – каторжні роботи в екстремальних умовах крайньої півночі на Колимі, у Магаданській області.
Після звільнення у 1955 р. Іванна повернулася в Польщу, до матері, батько помер, не дочекавшись дітей. Вона працювала у бібліотеці, згодом познайомившись з майбутнім чоловіком, колишнім дивізійником Іваном Мащаком, активним членом Союзу українців Британії і редакції газети «Українська думка», переїхала до Лондона. Тут вона мешкає досі. Як і її чоловік, Іванна присвятила себе українській справі у Британії: нині продовжує працювати на громадських засадах в українській бібліотеці, впорядковує діаспорний архів, як волонтер допомагає українській армії.
Крім того, Івана Пшепюрська – талановита художниця, її картини не раз експонувались на виставках у Лондоні та Києві, вийшло друком два каталоги її творів. У 2010 р. вона видала книгу споминів «Дорогами минулого», зараз готує її доповнене перевидання.
Вперше пані Іванна змогла повернутися на рідну Сокальщину лише в 1991 р., коли тоді ще в СРСР відбувався Перший всесвітній конгрес політв’язнів. Згодом приїздила ще двічі, відвідуючи родину і приятелів. Востаннє вона була в Україні 23 роки тому, згодом тривалий час не могла покинути Лондона – доглядала хворого чоловіка, потім навіть мешкала з ним у госпісі, де опікувалася й іншими пацієнтами.
Тепер, попри поважний вік – 93 роки, ця тендітна жінка все ж наважилася приїхати ще раз на дорогу її серцю українську землю. Вона відвідала могили рідних, помолилась у церкві св. Кузьми і Дем’яна, де її щиро вітав о. Роман Ткачик з парафіянами. Зворушливими до сліз були зустрічі з односельчанками Анастасією
Кусевич та Євгенією Рекса, з якими пройшли дитинство і юність.
Зайшовши до батьківської хати, де тепер знаходиться Народний дім, пані Ася до найменших деталей пригадувала – як там, на горищі плебанії, під час облави польського війська переховувалися українські повстанці разом з її братом; як в 1945 р. тут вперше її з друзями заарештували енкаведисти; як моторошно виглядало обезлюднене село після депортації мешканців.
З великою приємністю відбулися зустрічі з друзями та приятелями у Сокалі, де вона відвідала музей «Людина. Земля. Всесвіт» та історикокраєзнавчий музей «Сокальщина».
Юрій ПУКІВСЬКИЙ,•науковий співробітник проекту «Локальна історія», ГО «Українська Галицька Асамблея», м. Львів.
