Нині неможливо уявити життя без поштового зв’язку. З одного кінця світу в інший, з одного міста, села, присілка в інше летять листи, вітальні листівки, доставляють посилки та бандеролі… А усе це проходить через руки поштових працівників.
Одна з тих, хто з цією професію пов’язала життя є Любов Коберенко. Її трудовий стаж на поштовій ниві – десять років. Пані Люба щодня йде знайомою стежкою до будиночка, у половинці якого вже не один десяток літ знаходиться поштове відділення. Тут вона і начальник, і оператор, і листоноша.
Поштове відділення обслуговує три села – Жужеляни, Перемисловичі та Цеблів. Л. Коберенко каже, що за ці роки поштарська робота не змінилася. Вони надають традиційні й нетрадиційні послуги – приймають посилки, листи, платежі за комунальні послуги, телефон, плату за земельний податок, видають пенсії, ведуть торгівлю продовольчими та господарськими товарами.
У відділення щотижня надходить 50 примірників різних періодичних видань, в тому числі 24 – районної газети «Голос знад Бугу». Обсяг роботи у працівників пошти – великий, це понад тисячу мешканців. До того ж відстань між селами значна: до Перемислович – п’ять кілометрів, Цеблова – два. Але вони добросовісно справляються зі своїми обов’язками.
Пані Люба констатує, що люди стали менше цікавитись періодичними виданнями, бо ті значно подорожчали у зв’язку з дороговизною паперу та друкуванням. Проте є такі, хто традиційно з року в рік передплачують по п’ять і більше газет та журналів. Це Марія Булик, Василь Бесага, Анастасія Гулич, Надія Коваль з Жужелян, Ольга Цолта, Марія Демчук з Цеблова. Однак найбільше видань передплачують Ганна Татарин, Надія Заблоцька з с. Перемисловичі. У штаті поштового відділення дві листоноші: Надія Родь та Ірина Торба. Жителі сіл поважають їх. Адже вони і в мороз, і в негоду, і в спеку доставляють газети, кореспонденцію, пенсії, приймають комунальні платежі, передплачують улюблені видання, торгують цілою групою продуктових товарів.
Уже шість років нелегку поштарську сумку, де крім газет, є і солодощі, олія, побутова хімія, і спеції та багато інших супутніх товарів, везе на велосипеді до Цеблова Надія Родь. Вона говорить, що в цьому невеличкому селі (проживає 340 осіб), передплачує газети майже кожна хатa. Спершу, коли періодичні видання подорожчали, селяни казали, що це для них задорого, але минув місяць, просили передплатити, бо не можуть без улюбленої газети. Більшість мешканців Цеблова – це літні люди, тож вони телефонують до листоноші, щоб принесла ті чи інші продукти, часто замовляють солодощі. У Перемисловичах уже рік працює листоношою Ірина Торба. Жінці ця робота подобається, бо потрібна людям. Зазначає, що головне бути виваженими, відповідальними та ввічливими, адже багато спілкуються, зокрема, з людьми поважного віку, які завжди її чекають. Бо листоноша завжди є добрим і жаданим гостем на порозі сільських осель.
Нашу розмову перервав відвідувач – пенсіонер Ярослав Кунах, який не уявляє життя без пошти. Сюди приходить дізнатися новини, придбати свіжу пресу, отримати пенсію, а також поспілкуватися, при нагоді, розповісти, що відбувається у Жужелянах та сусідніх селах. Для людей старшого віку, констатує п. Ярослав, пошта – улюблене місце. Він стурбований, бо чув, що хочуть стаціонарні поштові відділення та листонош замінити на пересувні мобільні відділення. Адже листоноша у віддалених селах, особливо для пенсіонерів – це просто ще один зв’язок, який так потрібен.
Добре відкликаються про роботу працівників місцевого поштового відділення жителі Домашева, Воронова, Острівка, яке уже 18 років очолює Катерина Багрій. Вона ніколи не думала про пошту, бо працювала в сільському відділенні Ощадбанку. Але філію в Домашеві закрили, а їй запропонували очолити місцеве поштове відділення, де не було керівника. Тепер не шкодує, бо поштарська справа невдовзі припала до душі. Уже багато років Домашівське відділення – одне з кращих у районі, виконує план по передплаті та по реалізації періодичних видань в роздріб. Сюди щотижня надходить 120 примірників періодичних видань. Найбільше газет «Експрес» (45) та «Голос•знад Бугу» (41). Користуються у мешканців Домашева попитом й інші видання, зокрема, «Високий замок», «Добре здоров’я», «Добрий господар», «Добра кухня», «Добрий лікар», «Життя», «Рецепти господині». Передплачують журнали та газети для дітей – «Барвінок», «Зайчик», «Вечірня казка», «Левчик».
Нині домашівцям складно уявити своє життя без поштового відділення, яке знаходиться у центрі села. У нове приміщення воно переїхало в 2008ому. Місцеві жителі часто користуються звичними послугами: відправляють посилки та бандеролі, оплачують квитанції за газ, електроенергію, телефон, Інтернет, отримують пенсії. Прибігають й школярі, заходять дорослі, щоб поповнити мобільний зв’язок. Значно спростили роботу поштарів електронна вага та касовий апарат, що дозволяє швидко оформити посилку чи бандероль, взяти оплату за комунальні послуги, держмито чи інші платежі. Користуються попитом й електронні повідомлення та перекази. Тут же можна купити товари: ціни на які іноді нижчі, ніж у крамниці. «Час вносить свої корективи, тому робимо все, чого потребують люди», – наголосила•К. Багрій.
Пані Катерина за сумісництвом працює листоношею, розносить пошту в Острівок, Воронів та хутір Дубина. Між селами чимала віддаль, у жінки, на жаль, нема велосипеда. Тож дружині допомагає чоловік Петро, який підвозить її на власному авто, щоб люди вчасно отримали пенсії та кореспонденцію.
Кожну стежечку в Домашеві знає листоноша Марія Петрашкевич. Ще зі школи вона допомагала мамі, яка працювала також листоношею, розносити листівки та газети до осель у вільний від навчання час. Робота припала дівчині до душі. Тож коли її попросили замінити на час декретної відпустки начальника Домашівського поштового відділення К. Багрій, погодилась. Згодом мама – Ольга Пляцко, вийшла на пенсію і донька замінила її. А поштарська справа зацікавила її тим, що це робота безпосередньо з людьми, є постійне спілкування з односельцями. Серед них багато самотніх, яким просто необхідне «живе» спілкування. Вони скаржаться на здоров’я, розповідають про своє життя, дітей, внуків, душею вболівають за них, радіють успіхам. І після розмови з ними, відчуваєш, як їм на душі стає легше. За сім років п. Марія вивчила уподобання кожного, знає, хто цікавиться політикою, хто любить прочитати життєві історії чи зрадіє новому смачному рецепту пирога, а хто чекає вісточки від доньки чи сина заробітчанина…
– Листоноша у селі для багатьох, мов член сім’ї, – переконана начальник Центрального відділення поштового зв’язку Сокаля Зоряна Янюк. – І добрим прикладом цього є всі листоноші відділень поштового зв’язку Сокальського району. Вони – обличчя пошти, яка виконує завдання державного значення щодо забезпечення громадян соціальнозначимими послугами. По суті, пошта – є містком взаємодії держави і населення. І працівники поштового зв’язку Сокальщини гідно з цим справляються. Адже старше покоління звикло сплачувати все через пошту. Добре це видно у поштових відділеннях у найвіддаленіших селах Сокальщини.
Одне з них – Дібровське, яке «сховалося» від людського ока у лісі. Село Діброва – унікальне: воно складається з 15 присілків, яких розділяє 47 км лісу. За словами місцевого жителя Василя Савуляка, від краю до краю села 17 км, тож для людей старшого покоління, які вже не в силі подолати таку віддаль, листоноша – рятівна соломинка, бо і продукти принесе, і пенсію, і газету, і розповість, що робиться у селі. Пан Василь прийшов на пошту за газетами. Любить читати «Голос знад Бугу», щоб знати про новини у районі. Та сьогодні пошту не привезли – машина зламалася, дорога сюди неблизька, не всі авто витримують такі дороги. Його розраджує завідуюча поштового відділення Марія Ваврух, яка вміє знайти у всьому якийсь позитив, вкладаючи душу у роботу. А працює в кількох іпостасях: й начальник, і оператор, і листоноша. Для когось було б заважко, а п. Марія відчуває себе потрібною односельцям і від того радісно в неї на душі. Простота і щирість у спілкуванні, прагнення допомогти людям – за ці риси характеру її люблять і поважають. Для неї важливий кожен клієнт, враховує всі побажання. Обов’язково щось тепле і лагідне скаже і дорослому, і малому, і літній людині, порадує листом чи пенсією. До життєрадісної п. Марії тягнуться односельчани, які мало не щодня йдуть на пошту, довіряють їй таємниці, діляться радощами і горем. А ще обрали депутатом сільської ради. Хтось платить за телефон чи електроенергію, хтось отримує пенсію або ж бандероль, поповнює рахунок мобільного зв’язку. Словом, на пошті завше людно. «Тут працювати цікаво, ти завше у вирі подій. Коли йдеш селом, люди вже виглядають. Буває, затримаєшся, то бабусі непокояться, чи чогось не сталося», – усміхається Марія Ваврух.
Вона знає всіх у селі, буває в кожній оселі, а тут мешкає 115 пенсіонерів. Вивчила смаки та уподобання односельців, має їхні мобільні, щоб перепитати, коли можна до них заїхати. Вони їй замовляють, що хочуть купити, або просять розповісти, що пишуть у газетах, що відбувається у селі. Свої «володіння», як сміючись каже жінка, об’їжджає на роверку.
У начальника поштового відділення за графіком три вихідні: середа, п’ятниця і неділя. Та це для односельчан не стає на заваді, коли хочуть прочитати періодику чи оплатити комунальні послуги, поповнити мобільний. Вона живе неподалік відділення, тож коли односельчани йдуть у крамницю, просять відкрити пошту, йде їм назустріч.
Дібровці охоче заходять у поштове відділення поговорити з п. Марією. Сядуть у зручні крісла, як каже пані Марії, у кінозал, і розповідають, що прочитали, або що смачного спекли з «Рецептів господині», «Добра кухня», які тут купили, або ж просто погомонять про життябуття. І їм легше. Вони бідкаються, щоб не закрили школу та пошту, бо тоді село пропаде. Вона їх розраджує, бо впевнена, якщо молоді люди будують будинки, то бачать тут якусь перспективу.
Пані Марія, зокрема, наголосила що робота листонош не з легких і, навіть, небезпечна. Раз собака з ланцюга увірвався і за нею. Поки дідок з палкою вийшов з хати, вона лише перестрибнула через пліт, як п’ятнадцятирічна. Буває всяке…
Серед видань, які передплачують мешканці Діброви, а сюди надходить 50 різних газет і журналів, перевагу віддають районній газеті «Голос знад Бугу». Селяни із задоволенням передплачують районку, адже це видання доносить їм новини Сокальщини, публікує й іншу цікаву інформацію про місцеве життя. У «Голосі знад Бугу» люди знаходять те, що їх цікавить.
Марія Ваврух все робить для того, щоб на її дільниці було якомога більше шанувальників періодики, вміє дати пораду кожному, оскільки сама передплачує чимало видань, які для неї цікаві й потрібні. За це їй щиро дякували під час зустріч у Діброві начальник Центрального відділення поштового зв’язку м. Сокаль Зоряна Янюк та заступник голови Сокальської районної ради Василь Бойко. На його думку, у найвіддаленіших селах листоноша як представник влади. Вона – головна з’єднювальна ланка між нечисленними мешканцями, яка за будьякої погоди, по бездоріжжю йде до людей, щоб принести їм добру вістку, періодику чи пенсію, розповісти що відбувається в районі чи в державі. За жертовність та сумлінну працю люди довіряють та поважають листонош, бо ті, незважаючи на всю рутинну роботу, сумлінно працюють саме для них.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
