На жаль, ім’я письменника отця Осипа Лещука безпідставно призабуто в українській літературі. І хоч в роки незалежності нашої держави його окремі твори перевидали, з’явилися дослідження про письменника, все ж він залишається маловідомим для широкого загалу. Не всі про нього знають навіть у колах грекокатолицького духовенства, парафіян…
У житті о. Осипа Лещука були надзвичайно важливі події, які вирішальним чином свідчать про духовну атмосферу його життя, починаючи ще з дитинства. Це позначилося і на творчості літератора. Всі його твори пройняті глибоким християнським і високим українським патріотичним духом. Проза письменника – це й дослідження психології і мотивації вчинків. У ній відобразилися виключно реальні події аж до конкретних географічних назв та деталей, хіба що змінено імена героїв. Складається враження, що вона наскрізь документальна, але написана високим художнім словом. І як письменник, і як священик, о. Осип Лещук умів заглянути в душу кожної людини, розкрити почуття, переживання тих, про кого писав. Останнє особливо стосується дітей (а про них писати – найважче!), приміром, повість «Ганя».
Народився Осип Лещук 6 січня (у переддень Різдва Христового) 1894 року у с. Стаях Сокальського повіту. І перші слова, перші пісні над колискою новонародженого – це набожні слова, релігійнодуховні розмови, колядки, щедрівки. А помер у день Успіння Пресвятої Богородиці – 28 серпня 1949 року у сталінських таборах біля Полтави.
До ув’язнення (восени 1945 року) не погодився підписати відречення від своєї віри і дати згоду перейти з рангу грекокатолицького священика у російське православ’я. Щоденно вранці відправляв Службу Божу перед престолом Пречистої Діви Марії в церкві Святого Спаса у РавіРуській.
Отець Осип Лещук вільно володів десятьма мовами, зібрав величезну бібліотеку, яка після війни була частково знищена, а частково розкрадена.
У своїх працях, у педагогічній діяльності як катехит школи та гімназії у РавіРуській, як громадський діяч, як духовний проповідник завжди спирався на основи християнських догм, на досягнення світової науки та української історії. Основи знань отримав у Белзькій школі. Далі навчався у Перемиській гімназії, студіював науку у Віденському університеті, у Перемиській духовній семінарії та на теологічному факультеті Львівського університету. Вже у студентські роки виступав з дописами в українській пресі.
З біографії о. Осипа Лещука дізнаємося: одружився 28 лютого 1921 року, а 28 березня цього ж року отримав священичі свячення; канонічне повновладдя катехита здійснював у РавіРуській, де прослужив до 1945 року. Навчав і виховував молодь, хвилювався за її долю, сіяв зерна доброти, пробуджував до національної свідомості, патріотичних почуттів. У 1933 році став професором, а вже через рік отримав право носити крилошанські відзнаки – пелярину і нарукавники. Йому запропонували виїхати до США. Але о. Осип Лещук категорично відмовився, бо розумів, що він потрібний Україні, її народу, молоді.
Втрата дружини стала великою трагедією для письменника, так само, як і поразка січових стрільців. Але, починаючи з 1918 року, стрілецтво і Велика Україна залишаються для його письменницької творчості головним сюжетним джерелом, що відобразилося у прозових творах міжвоєнного періоду – «Ждала, ждала козака…», «Криваві сліди», «Олекса Коцур», «Зрадник», «Танець смерті», «На квартирі», «В церкві», «Американська військова місія». Він написав зворушливу повість для дітей «Ганя».
Особливе місце в творчій спадщині о. Осипа Лещука займає релігійна (богословська) література. В останні роки життя на волі він працював над написанням книг «Катехиз», «Етика», «Догматика», над підручником з вивчення Біблії, був сповнений багатьох інших задумів. До початку Другої світової війни вийшли друком дві його книжки з богословської сфери – «Християнське виховання молоді» та «Вишкіл кандидатів Марійських дружин».
Отець Осип Лещук був надзвичайно працьовитою людиною. Привчав до праці й інших.
Тарас ЛЕХМАН, журналіст.
