Верховна Рада України прийняла закон «Про обіг сільськогосподарських земель». Відтак ринок землі розпочнеться з липня 2021 року
А що думають про це аграрії Сокальщини? Своїми думками поділились:
Олег ІВАНЧИНА, директор ПАФ «Білий Стік»:
– В Україні дуже довго підходили до впровадження ринку землі. Після різних перипетій Верховна Рада цей закон все-таки прийняла. Тож вже нічого не вернеш назад. Але в продажу землі не бачу великого страху, бо у всіх країнах вона перебуває у приватній власності. Колись в Україні вона також була в приватних руках. Господарі передавали її дітям у спадок. Вважаю, що слушними були внесенні поправки до цього закону. Тож нині не можна продавати в одні руки понад десять тисяч гектарів землі. До того ж іноземці не можуть її придбати. І це великий плюс.
На мою думку, закон заставить селянина задуматися, що значить земля для нього? Чи хоче він мати її в своїх руках чи позбутися й продати, отримавши декілька тисяч гривень. Це питання дуже індивідуальне та болюче. Тепер селяни, розуміючи, що володіють таким скарбом, як земля, відчують себе господарями. На жаль, це почуття в селян за роки радянської влади пропало. Все це приведе до того, що зміниться ставлення до землі. Ніхто не дасть їй заростати бур’янами та лежати облогом. Хто вже не має сили працювати на ній, шукатиме доброго орендаря, який даватиме їм високі дивіденди. А це створить конкуренцію між сільгоспвиробниками. Думаю, що лише одиниці задумались над тим, щоб продати землю. Зокрема, це ті, кому вона дісталась задарма, хто не працював на ній до мозолів на руках, не жив в трепетному очікуванні доброго врожаю… Уже декілька десятків років обробляю земельні наділи своїх пайовиків, багато вклав, щоб підтримувати її родючість. До того ж зацікавлений її придбати, бо агрофірма утримує 1200 голів ВРХ, для яких потрібно виробляти корми. У господарстві працює майже 90 робітників, це жителі сіл Волиця і Комарів.
Переконаний, що ніхто спонтанних рішень не прийматиме, бо українці – помірковані, боязкі, але розумні. Вони спершу сім разів подумають, а раз відріжуть… До того ж, юридичні фірми зможуть її купувати в селян лише з 2024 року. А час внесе свої корективи і розставить всі крапки над «і».
Ігор ШАЙНОГА, голова фермерського господарства «Агрооснова»:
– Закон є на часі. Депутати Верховної Ради і влада вже висловили свою точку зору з цього приводу. Закон прийнятий, тож ніхто його не допрацьовуватиме. А як будуть думати з цього питання їхні депутати-наступники – невідомо.
Закон «Про ринок землі» логічний і правильний, тому що в Конституції написано, що не можна обмежувати право людини розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Адже тільки власник землі може вирішувати, що йому робити з наділом. Ще були б добрі закони, які б сприяли розвитку сільського господарства, власного сільгоспвиробника. Все залежить від того, яка вартість землі сформується на ринку, якщо буде несприятлива економічна ситуація, то фермери не зможуть заробити достатньо коштів, щоб її купити. Єдине, що концентрація землі в одних руках не сприяє ні розвитку фермерського господарства, ні розвитку села, ні створенню робочих місць. Якщо б закон передбачав обмеження не більше 500 га в одні руки, тоді законним шляхом можна було б знищити монополію великих лафундистських підприємств. Не думаю, що селяни одразу кинуться продавати землю, яка для нас годувальниця.
Наталія ШАМБОРОВСЬКА, голова фермерського господарства «Шанс»:
– Щодо державної землі – це недобре, бо її мають здавати в оренду і платити належну орендну плату. Я за те, щоб продаж землі був дозволений лише українцям, щоб ніхто не міг придбати більше ніж тисячу гектарів, максимум десять тисяч. Хоча спочатку хотіли дозволити аж 200 тисяч гектарів в одні руки. Вважаю, що це дуже багато. За таких умов олігархи могли б скупити всю землю.
Щодо земельних паїв, то добре. Тепер селяни отримали законне право розпоряджатися своїми паями. Селянин стане її повноправним власником і вже на свій розсуд вирішить, що далі робити. Вже зараз 15-20 відсотків людей хочуть її продати. Зокрема ті, хто має п’ять паїв, які йому дісталися від родичів (тата, мами, діда, баби), можуть декілька їх продати і ще щось собі залишити. Проте охочих купити, переконана, буде не так багато. В основному, землю купуватимуть фермери, які її обробляють. Ніхто з великих землевласників не поїде у село купувати гектар-два-три, як і не буде шати свою техніку ці шматочки обробляти, їм потрібні тисячі гектарів. Ще продаватимуть ті, кому потрібні гроші або хочуть виїжджати за кордон чи в місто, або для навчання дітей, чи рятуючи здоров’я рідних.
Земля для мене – зміст життя. Я фермер і мій син є фермером. У мене працює 15 людей, яким з року в рік ми покращуємо умови праці. За останні сім літ, а маємо фермерське господарство з 2004-ого, все пішло вперед. Раніше ми не мали такої техніки, не знали сучасних технологій обробітку ґрунту. Згадайте, як колись вручну сапали буряки. Тепер такого немає, бо прогрес пішов вперед. Думаю, що за п’ять років люди зрозуміють, що їм земля потрібна, вони тут працюватимуть, і нам не потрібно ніде їхати, і нікому її продавати. Я ж купуватиму землю по мірі можливості. Звичайно, буде погано якщо хтось купить ті земельні ділянки, де вклала чимало грошей у збереження родючості фунтів. Однак таке життя…
Добре було б, коли би десять років землю дозволили купувати тільки українцям. Нам, на жаль, потрібний час, щоб зрозуміти, що таке земля, що при належному обробітку ґрунту вона може приносити прибуток, як це є за кордоном. Треба лише працювати на ній та любити її.
Записала Любов ПУЗИЧ.
