ЕКЗАМЕН НА ПАТРІОТИЗМ, СИЛУ ДУХУ ТА ЛЮБОВ ДО БАТЬКІВЩИНИ
З давніх давен люди були готові захищати Батьківщину вогнем і мечем, не шкодуючи власного життя, бо лише це гарантувало їм та їхнім нащадкам можливість бути господарями на своїй землі та жити вільно. Сьогодні українці складають нелегкий екзамен на патріотизм, мужність, силу волі й духу, хоробрість та любов до України, захищаючи кожен метр рідної землі від російських окупантів. Як сказав Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний: «На нашій землі триває боротьба, масштабів якої світ не бачив із часів Другої світової. Ми не маємо права перекласти цю війну на наших дітей. Ворога потрібно знищити тут і зараз. І ми це можемо зробити».
Низький уклін українським захисникам і захисницям, які наполегливо і самовіддано визволяють рідну землю від окупантів… Їхніх облич не видно, імен, позивних і завдань озвучувати не можна. Але ці хлопці й дівчата, військовослужбовці ЗСУ, щодня ризикуючи своїм життям, відвойовують незалежну Україну як державу, так і право називатись українцями, мати свою мову та культуру. Вони справжні захисники рідної держави.
Серед них є чимало наших краян – жителів сіл та міст нашого краю. Одним з них, депутатом Сокальської міської ради Андрієм ГНІДЦЕМ, вдалося поспілкуватися через соціальні мережі.
– Пане Андрію, Ви – один з тих, хто з перших днів повномасштабного вторгнення, разом з колегами депутатами Сокальської міської ради пішли у військкомат і взяли в руки зброю, щоб захищати Україну. Що спонукало піти добровольцем на фронт?
– З початку повномасштабної збройної агресії я разом із колегами – Миколою Паськом, Володимиром Пограничним, Віталієм Наконечним, Тарасом Бубелою, Романом Шевчуком, Євгеном Матвієвим добровільно стали у лави сил Територіально оборони Збройних сил України. На початку березня нас вишикували командири та спитали, хто готовий їхати у Київ. Сумніву не було, і ми з Миколою Паськом та іншими Сокальським добровольцями зробили крок в перед і вже наступного дня прибули в Сумську область, пізніше була Харківська область і з червня по даний час Донецька. І так уже майже вісім місяців.
Вісім місяців як я не читаю своїм донечкам казки на ніч, не обнімаю своєї дружини, не бачу батьків. Але вважаю, що це ніщо в порівнянні з тим, що для України зробили Сокальські герої, які віддали найважливіше – життя за нашу з вами можливість жити у вільній Україні. Вічна шана та повага таким воїнам!
– Чи на воєнних дорогах зустрічали земляків?
– Так, насправді на Сокальщині живе дуже багато патріотів і справжніх воїнів, зокрема, я ніс службу із Євгеном Федуном, Василем Войтюком, Романом Колядою, Максимом Харкавенком, Миколою Гансом, Володимиром Нагорнюком, Миколою Лялькою та багатьма іншими. Хочу також відзначити Юрія Ковалика, Юрія Матрипулу, Богдана Орєхова, які вже мали певний досвід у 2014 році, тому є справжніми професіоналами. Звісно тих, хто відважно захищає нашу Україну із Сокальщини є набагато більше. На жаль, їх я не знаю особисто але вважаю, що кожен, хто взяв у руки зброю, є достойними синами та дочками своєї країни.
– Як на війні змінюється людина, її погляди, переконання, життєві цінності?
– Очевидно, що загарбницька війна яку розпочала росія проти України змінила цілий світ. Багато українців пішли на фронт, оскільки розуміли що не можуть стояти осторонь коли рідну землю роздирає ворог та вбивають наших дітей.
Війна загострює усі почуття, легше визначати пріоритети, в такі моменти ти розумієш, що для тебе найголовніше в цьому житті. Я пообіцяв собі, що після перемоги час присвячу дружині і дітям, оскільки власне моя дружина на час війни стала моєю опорою та підтримкою. Роль жінки у суспільстві не оцінена належним чином, а роль дружини солдата має вирішальне значення, в тому числі й для перемоги, яка самостійно виховує дітей і кожного разу знаходить слова, щоб пояснити дітям чому їх батько не з ними, а також, приховуючи свої внутрішні переживання, вона завжди підтримує чоловіка, як би їй важко не було.
– Звідки солдат бере сили для боротьби?
– Війна страшна річ, вона забирає без дозволу все найцінніше, що є у людей – життя та здоров’я побратимів. Такі моменти дуже сильно травмують військовослужбовців та залишають у серці гнів та бажання помститись за тих, хто вже не з нами, з ким ділив шматок хліба, будували плани на майбутнє. Тому бойовий друг має дуже важливе значення.
Для мене таким стали Микола Пасько та Віталій Наконечний, які вміють знайти потрібні слова та завжди мудро оцінюють ситуацію. Також досить сильну підтримку отримую від рідних, знайомих. Хочу відзначити Світлану Дейнеку, яка досить креативно вирішила мене підтримувати, оскільки кожного дня мене вітає з новим днем та запитує як в мене справи. Такі речі надихають та дають сили рухатись вперед.
Але особливі слова подяки заслужили наші земляки, які під час найтяжчої пори, на початку вторгнення, збирали для наших воїнів все необхідне. Часом віддавали останні кошти на закупівлю амуніції та спорядження, відправляли продукти харчування. Наш добровольчий підрозділ територіальної оборони завжди відчував підтримку волонтерів – це була не лише матеріальна, але й моральна підтримка. Ми знаємо, що за нами стоять наші рідні, які люблять і чекають. Тому Перемога буде за нами! Слава Україні!
– Дякую за розмову. Низький уклін усім нашим українським захисникам, які боронять рідну землю та захищають кожного з нас. Слава Україні!
Розмову вела Любов ПУЗИЧ.
