«ПРАЦЮЮ НА ЗЕМЛІ З РАДІСТЮ…»
Українці об’єдналися задля спільної перемоги над ворогом з перших днів повномасштабної війни. Незважаючи на обставини, незважаючи на військові дії та ворожу небезпеку, сільгосппідприємства продовжують виконувати свою повсякденну роботу, щоб наш народ, в цей нелегкий час, був з хлібом і мав до хліба.
Тримає свій сільськогосподарський фронт й фермер Михайло Веклин з Хороброва. Попри війну, у фермерському господарстві «Веклин М. Т.» вчасно зібрали врожай і посіяли озимі. Нині вже зеленіють сходи на 260 гектарах пшениці та 135 га ріпаку. Фермер чим може допомагає внутрішньо переміщеним особам, які знайшли свій прихисток в громаді, підтримує ЗСУ та колег-депутатів, які воюють на передовій.
– Сьогодні важко усім, але це не до порівняння з роботою українських Захисників, які кожен день і ніч, ризикуючи власним життям, боронять нашу землю і дозволяють нам вчитися, ходити на роботу. Тож з вдячності за їхній ратній подвиг маємо сумлінно працювати аби бути надійним тилом для них, – каже пан Михайло.
«Фермерам до труднощів не звикати, – продовжує він. – За тридцять років, які присвятив фермерській справі, було по різному: і важка праця, і велике розчарування через неврожай чи негоду. Але я ніколи не пасував через труднощі, бо з діда-прадіда – хлібороб, тому і тримаюся землі й працюю на ній з радістю. Після навчання на факультеті механізації сільського господарства Львівського державного сільськогосподарського інституту повернувся в рідне село. Працював у колгоспі «Україна».
Пан Михайло з першої хвилі фермерів – тих, хто взяв землю, як тільки з’явилась змога. Згадує, коли Верховна Рада прийняла Закон про фермерство, вирішив спробувати – взяти у держави в користування 40 гектарів землі для ведення власного господарства. У душі він був господарем і мріяв працювати сам на себе, бо у колгоспі бачив пережитки кріпосницького ладу, де кожен чекав наряду і робив з-під палки аби день минув.
– Тож вирішив не виконувати чиїсь накази, а спробувати господарити на землі самотужки, – розповідає пан Михайло. – Перші роки було важко, працювали з дружиною від зорі до зорі, допомагали батьки та діти. Вчився, читав. І шляхом проб і помилок розвивався. Однак сорок гектарів кіньми не обробиш, тож вирішив придбати техніку. Грошей не мав, взяв кредит. Батьки відмовляли мене, боялися, щоб не позбувся хати, але дружина Ганна підтримала. Вийшло на добре, бо невдовзі пішла інфляція, тож придбав в кредит, який швидко вдалось погасити, трактор, зерновий комбайн й інше землеробське знаряддя. Згодом розширив власну справу. Щоб ні від кого не залежати, все, що заробляв, вкладав у техніку й землю. З роками придбав все необхідне.
Мій співбесідник в 91-му році не вірив, що сільське господарство за декілька років так розвинеться.
– Зараз техніка набагато продуктивніша, – констатує фермер. – І можна зробити за день те, що колись за тиждень. Покращилася ефективність обробітку ґрунту, зросла врожайність.
Жителі Хороброва й Нинович побачили, що Михайло Тимофійович ефективно господарює на землі, дбає про неї, охоче віддали йому в оренду свої земельні паї. Незабаром фермер до власних 40 гектарів додав 400 орендованих, згодом ще 220 га. Селяни задоволені орендарем, бо хто хоче, може взяти на пай пшеницю, а кому потрібнo й гроші.
Фермерське господарство спеціалізується на вирощуванні пшениці, ріпаку, сої, кукурудзи. Займається й відгодівлею свиней.
Надійним помічником фермера є син Ігор.
«Ігор працює на землі, і займається фінансовою складовою господарства, дружина – бухгалтер, я – керую, а коли треба можу бути і за механізатора, і за водія», – наголошує фермер.
Керівник підкреслює, що ще до війни господарити на землі ефективно заважалa недостатня кількість оборотних коштів, а у воєнний час – поготів. Сільськогосподарське виробництво – сезонне, крім того залежить від погоди та ринку. Нині ціни на сільськогосподарську продукцію не відповідають собівартості затрат: вартість пального, мінеральних добрив, засобів захисту набагато збільшилася проти минулого року, а продукція сільського господарства навпаки зменшилася. Все це економічно «б’є» по господарці. Якщо ж підприємці можуть закрити свій бізнес, то аграрії – ні, бо мають в оренді паї селян, які вони йому довірили. Він не може їх підвести, бо якщо не оброблятиме землю, постраждають, насамперед, власники земельних паїв.
Як тут вижити?! А сіяти попри все треба, бо в Україні не буде хліба на наступний рік. Погляньте, навіть аграрії на території, де йдуть воєнні дії, працюють в екстремальній обстановці, інколи з останніх сил, інколи під обстрілами, інколи по замінованих полях, та все ж вони роблять свою справу. Це наше покликання, наш фронт, наш обов’язок – годувати наш народ», – пояснює керівник.
Фермер всього досягнув важкою працею, завжди покладався лише на власні сили. Михайла Веклина жителі навколишніх сіл не одне скликання обирали депутатом Сокальської районної ради. Адже він не кидає слів на вітер, а завжди виконує обіцянки, дає мудрі поради, допомагає установам соціальної сфери і підтримує місцеві храми. Нині він представляє інтереси громади у Сокальській міській раді. Михайло Тимофійович ніколи не шкодував і не шкодує, що обрав у житті нелегку фермерську стежину, бо робить те, що любить, що приносить йому задоволення. Його душа оживає, коли бачить як на полі сходить озимина, а потім колосяться хліба. Радіє, що підростають внуки, які люблять землю, незважаючи на свій вік, уже хочуть працювати на ній як дідусь та тато. Недарма кажуть, що хліборобському роду нема переводу…
Земля – безцінна, пролита кров’ю та потом тисячів українців. І нині за неї боряться українські Захисники, відвойовуючи кожен її метр у російського агресора. Михайло Веклин мріє, щоб його діти та внуки жили в багатій незалежній Україні, працювали на своїй землі та збирали високі врожаї пшениці під мирним небом. Проте нині найголовніше, щоб закінчилась війна.
Любов ПУЗИЧ.
Фото Василя Сорочука.
