Головна Інтерв'ю Надія Лащівська з Белзької лікарні: Допомога людям – це її покликання

Надія Лащівська з Белзької лікарні: Допомога людям – це її покликання

ДОПОМАГАТИ ЛЮДЯМ – ЦЕ ЇЇ ПОКЛИКАННЯ

Чомусь так склалося, що ще донедавна праця медика не вважалася чимось особливим – звичайна собі робота, як сотні інших. Та під час пандемії, ми поглянули на наших медичних працівників зовсім іншими очима. Люди в білих халатах стали для нас справжніми ангелами-охоронцями, які допомагають рятувати життя, дарувати важкохворим надію та віру. Чимало лікарів та медсестер показали свою жертовність та відданість медицині, бо як сказав Гіппократ: «Любов до медицини йде пліч-о-пліч з любов’ю до людини». До їх когорти сміливо можна віднести й головну медсестру Белзької лікарні Надію ЛАЩІВСЬКУ.

Непомітно минає час. Здається, зов­сім недавно після закінчення медично­го училища прийшла Надія Лащівська працювати медсестрою в Белзьку ра­йонну лікарню, проте вже за її плечима 33 роки роботи у сфері охорони здоро­в’я, двадцять п’ять з них обіймає поса­ду головної медсестри цього медичного закладу. Працювати з людьми і допо­магати їм – це її покликання. «У цю професію я прийшла, можна сказати, випадково. Ніколи не мріяла бути ліка­рем, ані медсестрою. Однак мама пе­реконувала, що в родині обов’язково має бути медик, й наполягла, щоб після закінчення школи йшла в медицину. Тому поїхала в Київ вступати у медич­ний інститут, однак не добрала декілька балів. Опісля, подала документи в При­луцьке медичне училище. У перший рік роботи для мене, великою втіхою було бачити пацієнтів, які ставали здо­ровими після лікування. Так зрозуміла, що медична сестра є основною ланкою між пацієнтом, лікарем та навколишнім світом. Відтоді жодного разу не пошко­дувала про свій вибір. Щаслива з того, що працюю тут, і моя робота приносить користь людям», – розповідає п. Надія.

Жінка користується повагою та авто­ритетом колег. «Колектив – як друга родина, – стверджує головна медсес­тра. – Адже, щоб у лікарні пра­цювати, треба любити свою професію, любити людей, відчувати чужий біль. У мед­сестер фактично ненормована робота. Вони та санітарки, за хворими нагляда­ють цілодобово.

«Разом, щодня робимо все для того, щоб люди одужу­вали і раділи життю», – говорить моя співрозмовниця.

У лікарні є свої сестринські династії: у маніпуляційній працюють мама з донькою – Іванна Ільчишин й Марта Роть. Донька медсестри Галини Петрів­ської теж пішла по маминих стопах і нині набирається досвіду в медичній справі в Червоноградській лікарні. Доб­рим словом пані Надія згадує когорту старших працівників, які все своє життя присвятили медичній справі, виховали не одне покоління медсестер. Це – Ірина Макух, Марія Коваль, Марія Іваночко, Ганна Байда та багато інших.

п. Надія не мислить себе без неспокійних буд­нів обраного фаху. Вважає, що в їхній професії найголовніше – людяність, відповідальність, чесність, ввічливість та милосердя. «Медсестра – це скоріше покликання ніж професія, це – перший помічник лікаря, який виконує всі необхідні процедури на прийомі, та призначення на дому. Від їх праці, душевної доброти, справ­жнього гуманізму, професіоналізму багато в чому залежить якість надання медичної допомоги та збереження здоров’я пацієнтів».

Вона добре знає як добрати слова до пацієнта – водночас не сказати нічого зайвого, не зашко­дити словом, та в той же час зуміти все правиль­но пояснити. От і доводиться їй інколи бути в ролі психолога. (Можливо, це її спонукало отри­мати вищу освіту за спеціальністю «Практична психологія»). Надія Лащівська переконана, що коли людина налаштована на одужання, не опус­кає рук, тоді можна подолати навіть найстраш­нішу недугу.

У головної медсестри ве­личезний обсяг обов’язків, які потребують відповідаль­ності, досвіду, зібраності, знань. Усім їм вона дає лад. По-іншому, просто не вміє.

У пані Надії 64 підопічних медсестер, 23 молодших ме­дичних сестер та 30 осіб ін­шого персоналу. Вона має проконтролювати та прослід­кувати за виконанням лікар­ських призначень та за на­лежним дотриманням сані-тарно-гігієнічних норм у лі­карні.

Вона констатує, що за ос­танні роки значно покращи­лася матеріально-технічна база Белзької лікарні: у те­рапевтичному відділенні та в хоспісі є кисневі концентра­тори та відсмоктувачі. Лікар­ня постійно забезпечена кис­нем. У поліклініці є сучасний апарат УЗД. Белзька лікарня взяла участь у тендері й при­дбала біоаналізатори крові та сечі. Зараз тут можна зро­бити майже всі аналізи, які роблять у приватних лабора­торіях. Невдовзі відкриють кабінет щеплень від сovid-19. Все це вдалося зробити при сприянні теперішнього керів­ництва Сокальської ЦРЛ. Однак хотілося, щоб було більше спеціалістів та нового медобладнання. Зокрема, потрібні нові рентген-апарат та кольпоскоп. З цим клопо­танням депутатка звертала­ся до народного депутата Юрія Камельчука. На жаль, відповіді не отримала й досі.

Працювати медикам у не­великих містечках, таких як Белз, значно важче, ніж їхнім колегам у Червонограді чи в Сокалі. Практично примі­щення амбулаторії сімейної медицини загальної практи­ки, поліклініки, лабораторії, терапевтичного відділення та стоматології більше нага­дують лікарню радянських часів, ніж сучасний медичний заклад. Медичні працівники як можуть і вміють старають­ся підтримувати його у належному стані, зокрема, що­року роблять косметичний ремонт у відділеннях. І мрі­ють, коли «реанімують» їхню медустанову. Проте розумі­ють, що нині го­ловне, щоб Белзьку районну лікарню, яка вкрай необхідна людям, не закрили. В такому випад­ку куди звертатися за ме­дичною допомогою понад 15 тисячам осіб, які мешка­ють у селах, що об’єдналися в Белзьку ОТГ?! Найближчий медичний заклад в Червоно­граді, а туди дорога неблизь­ка, до того ж вона в аварій­ному стані.

Аби зберегти Белзьку лі­карню, яку хотіли оптимізува­ти у рамках реформування закладів охорони здоров’я, Надія Степанівна вирішила балотуватися в депутати Червоноградської районної ради. І була приємно здиво­вана, бо 790 мешканців ра­йону їй довірили представля­ти їхні інтереси в органі місцевого самоврядування. Пані Надія відкрита для лю­дей, старається доводити до кінця справи, за які береться, прагне допомогти громаді та людям вирішувати будь-які питання.

«Зазвичай, звертаються виборці з матеріально-побу­товими проблемами: знайти роботу, допомогти написати звернення до обласної ради щодо ремонту доріг на Белзщині та інше»,– каже депу­татка. Однією з її передви­борчих обіцянок було збереження Белзької лікарні. І во­на щаслива, що зуміла її ви­конати хоча б частково. При сприянні головного лікаря Сокальської ЦРЛ Романа Шведа, в. о. головного лікаря Белзької лікарні Наталії Со­ляк, голів ОТГ – Оксани Бе­рези та Сергія Касяна, вда­лося укласти угоду про співпрацю Белзької районної лікарні з Сокальською ЦРЛ.

Covid-19 для медичних працівників став екзаменом на любов до професії. Бага­то хто просто пішов з меди­цини аби не наражатися на небезпеку. Пані Надія з розу­мінням поставилася до тако­го рішення своїх колег, проте сама добровільно зголоси­лася брати аналізи крові та мазки у людей з підозрою на вірус. І вже рік робить ПЛР та експрес-тести хворим з підозрою на коронавірусну інфекцію. Щодня до неї скеровують пацієнтів з Белза та навколишніх сіл з підви­ще­ною температурою та ін­шими симптомами інфекції. На жаль, небезпечна недуга не обминула і її. Перехворів також на ковід її чоловік, брат та батько. Медпраців­ник каже, що важко пере­несла хворобу: недуга дуже підступна, й радить вакцину­ватись аби убезпечити себе та своїх рідних від цього за­хворювання. Прикладом для нас має стати Ізраїль, де піс­ля вакцинації населення ця недуга відступила. Зауважує, що у нас хвороба поширю­ється швидко через те, що люди не свідомі, не дотри­муються правил карантину, з позитивним тестом ходять по вулицях, в крамниці, їз­дять в громадському тран­спорті, не одягаючи маски. «Вони не усвідомлюють що роблять. Як не хочуть подба­ти про інших, що їх оточують, то хоч би подумали про дітей та внуків. Вірус їх також може «атакувати». Скільки є вже прикладів. Ніхто не усвідом­лює, що здоров’я рідних, на­самперед, залежить від нас та нашого ставлення до ото­чуючого світу», – каже вона.

Надія Лащівська вірить, що настане час, коли покла­дені медичними сестрами сили на боротьбу за людські життя, особливо в нинішній період важкої коронавірусної пандемії, сповна оцінять у суспільстві. Професіоналом у цій нелегкій сестринській справі може стати лише фа­хівець, для котрого медици­на – покликання, вияв людя­ності, самопожертви, зрештою, зміст життя. Саме це і штовхає їх рятувати пацієн­тів, навіть ризикуючи влас­ним життям.

Любов ПУЗИЧ.

Фото Світлани Баран.