Наталія Грачова: Щирість і відкритість вчителя сприймається дітьми як особлива ступінь довіри

Енергійна, наполеглива, добрий фахівець, у пос­тійно­му творчому пошуку, кожен її урок, захід – неординарний та цікавий, – так характеризують колеги вчителя зарубіжної літератури Сокальської ЗШ І-ІІІ ст. №5 Наталію Миколаївну Грачову. У грудні минулого року пані Наталія стала перемож­цем обласного етапу конкурсу «Учитель року-2020» у номінації «Зарубіжна література», відтак учасни­цею Всеукраїнського. До того ж вона очолює творчу групу вчителів зарубіжної літератури Со­кальського району, є автором публікацій у фаховій пресі, методичних посібників. Її працю відзначено Грамотами відділу освіти Сокальської РДА, депар­таментом освіти і науки Львівської ОДА, подякою МОН України. Вихованці Наталії Миколаївни є при­зерами та переможцями районної олімпіади із зару­біжної літератури, Міжнародної гри із світової літератури «Sunflower».

Пані Наталія охоче розповіла нашим читачам, як їй вдається іти в ногу з часом, постійно задо­вольняти запити допитливих учнів і не зупиняти­ся на досягнутому. Саме про це йтиметься в цьому інтерв’ю.

– Пані Наталіє, розка­жіть про себе…

– Народилася в Польщі, у м. Лешно. Пізніше побувала у різ­них містах бувшого Радянського Союзу, бо мій тато – військовий. Закінчила школу в Бродах, посту­пила і закінчила Львівський дер­жавний університет ім. І. Франка. Потім вийшла заміж. Так доля закинула мене на Сокальщину, яка стала для мене рідною.

– Чому обрали професію вчи­теля?

– Хотіла бути вчителькою з дитинства – це була моя мрія, яку виношувала ще зі школи.

– Чому серед інших спеціаль­ностей обрали зарубіжну літе­ратуру?

– Навчалася в школі, де предме­ти викладалися російською мовою. Після її закінчення, у 1989 році, по­ступила в університет на філоло­гічний факультет за спеціальністю «російська мова і література». У школі дуже любила літературу, тому і обрала таку спеціальність. Вже пізніше всіх вчителів російської мови і літератури перекваліфіку­вали на вчителів зарубіжної літе­ратури. У мене ще була одна мрія: стати режисером драматичного театру або актрисою. Я сподіва­лася, що професія вчителя літера­тури допоможе розвинути мої творчі нахили. Так і сталося: посіла посаду керівника шкільного драм­гуртка. В такий спосіб реалізувала себе як режисер театру і допома­гала дітям розвивати акторські здібності.

– Кого вважаєте своїм куми­ром у професії?

– У мене нема кумирів, скоріше є вчителі – мої наставники. Це вчи­тель зарубіжної літератури Сокаль­ської ЗШ І-ІІІ ст. №2 Олена Євгенів­на Наливайко, у якої перейняла чимало досвіду у роботі. І, звичай­но, мої вчителі, які розвинули у мене любов до літератури. Це Надія Микитівна Мазурук і Люд­мила Володимирівна Гаврилюк.

– За вашими плечима 25 років педагогічного стажу. Як за цей час реформувалася школа? Що з’явилося нового?

– У Сокальській ЗШ №5 працюю вже сімнадцять років. Свій педаго­гічний шлях розпочинала у Бродів­ській спеціалізованій загальноос­вітній школі І-ІІІ ст. №2 з поглибленим вивченням англійської мови. Потім прийшла сюди. За цей час школа дуже змінилася, стала тех­нічно обладнана. У кожному класі тепер є телевізор, який служить проектором під час уроків. Наш директор – Валентина Михайле­вич, докладає багато зусиль, щоб її змінювати, наскільки це можливо.

– Знаю, ви брали участь у де­кількох конкурсах, які прово­дять для вчителів, розкажіть про них?

– Вперше взяла участь у кон­курсі, маючи лише першу кваліфі­каційну категорію. Тобто ще не мала досвіду, напрацювань. Тоді здобула перемогу на обласному турі, і стала учасником ІІІ етапу Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2008». Для мене це був вели­чезний досвід спілкування з вчите­лями-методистами, з заслуженими вчителями України. Ми не просто спілкувалися. Я могла побачити, як вони реалізують свої педагогічні ідеї на практиці. Це додало мені натхнення працювати над собою. Минуло дванадцять років, і знов вирішила взяти участь у конкурсі «Учитель року». Вже маю більше досвіду та знань. Було цікаво знову відчути себе в ролі конкурсанта, перевірити, чи зможу подолати всі випробування. І знов отримала багатий досвід спілкування з пре­красними людьми, педагогами, фахівцями у своїй справі.

– Які переповнювали почут­тя, коли дізналися, що пере­могли у конкурсі?

– Я розуміла, що це не тільки лаври перемоги, але й відповідаль­ність: потрібно гідно представити Львівщину на Всеукраїнському етапі конкурсу.

– Тож ви збираєтесь на Всеук­раїнський конкурс, коли він відбудеться?

– Через коронавірус ІІІ етап кон­курсу скасовано.

– Сьогодні справжній виклик для вчителя – відтягти дити­ну від смартфона й зацікавити її. Це складно, але вам це вдаєть­ся. Поділіться своїм сек­ретом…

– Найголовніший – це любити свій предмет, тоді ти розповідати­меш тему цікаво, вишукуєш щось нове, знаходиш спосіб, як передати цю любов своїм учням. На уроках вирішила застосовувати міжпред­метні зв’язки з дисциплінами гума­нітарного та естетичного циклу: українською літературою, історією, іноземними мовами, мистецтвом. Це заохочувало учнів до творчості, до розкриття їхнього потенціалу. Таким чином почала досліджувати і реалізовувати педагогічну ідею «Міжпредметна інтеграція як важ­ливий чинник реалізації новітніх технологій на уроках зарубіжної літератури».

– А не про цей досвід роботи надруковано в журналі «Все­світня література в школах України? Розкажіть деталь­ніше про цю педагогічну ідею…

– Урок зарубіжної літератури сьогодні – це і урок філософії, і мистецтвознавства, і країнознав­ства (де поєднуються знання з географії, історії, мистецтва країни, літератури, яка вивчається), це – інтегрований урок. Особливе місце серед міжпредметних зв’язків при викладанні зарубіжної літератури посідають різноманітні міжмистець­кі аналогії – з живописом, музикою, скульптурою, архітектурою, теат­ром, кіно, танцем. Крім величезного емоційно-естетичного впливу, такі уроки стають джерелом справ­жнього мистецького відкриття світу, стимулом до реалізації творчого потенціалу дітей, засобом форму­вання справжнього мистецького смаку. Наприклад, вивчаючи траге­дію «Ромео і Джульєтта», учні не лише читають і обговорюють відо­мий усім твір В. Шекспіра. Під час уроку вони розвивають уміння аналізувати літературний твір у культурному контексті, у зв’язках з іншими видами мистецтва. Знайомлячи дітей з трагедією «Ромео і Джульєтта», використо­вую ілюстрації відомих художників, пропоную учням подивитися урив­ки балету С. Прокоф’єва «Ромео і Джульєтта», а також фрагменти кінофільмів, створених за мотива­ми твору. Під час перегляду, про­слуховування і обговорення творів мистецтва учні навчаються порів­нювати літературний твір у зв’язках з іншими видами мистецтва, врахо­вуючи особливості кожного виду мистецтва. Здійснюється перехід від поверхового стереотипного чи­тання і сприйняття твору до ціле­спрямованого та опосередковано­го, в учнів формується аналітичний підхід до прочитаного та побачено­го. Тому свої уроки будую на основі взаємодії мистецтв, що дає можли­вість здійснювати синтез наукового і художнього типів пізнання дій­сності.

– Чи багато ваших учнів ста­ли в майбутньому вчителями?

– Є серед випускників нашої шко­ли студенти педагогічних універси­тетів, й такі, що вже закінчили «виші» і стали вчителями. Споді­ваюсь, що обираючи свій майбут­ній фах, вони згадували і уроки зарубіжної літератури.

– Коронавірусна інфекція внесла зміни у наше життя, зокрема, заставила освітян освоїти нову форму навчання – дистанційну. Чи готові були до цього?

– Мабуть, не відкрию нічого нового, якщо скажу, що перехід на дистанційне навчання застав нас зненацька. Нам, як і всім освітянам, довелося опановувати нові нав­чальні платформи, працювати на різноманітних сайтах, організову­вати зворотний зв’язок з батьками і дітьми. Дистанційне навчання виявилось для нас своєрідним квестом. В ньому кожен може знайти як плюси, так і мінуси. Мож­ливо, нам, вчителям, ще не все вдається, проте ми докладаємо зусиль, щоб організувати таке нав­чання: зацікавити дітей, зрозуміло і лаконічно подати новий матеріал, обрати зручну платформу для поточного і підсумкового оцінюван­ня знань і навичок учнів тощо. Натомість ми навчилися цінувати те, що мали. І дуже раді, що зараз навчаємося на очній формі нав­чання. Ми звикли до живого спілку­вання, хочемо відчувати зоровий контакт з учнями, виявляти свої емоції. На дистанційному дуже важко без усього цього.

– Щоб порадили молодим вчителям, які роблять перші кроки на педагогічній стежині? Як їм самовдосконалюватися?

– Треба усвідомити, що професія вчителя – не є проста і легко не буде. Сучасні діти вимагають іншо­го підходу, ніж двадцять років тому. І якщо не любити свою роботу і ді­тей, то нічого не вийде. Необхідно весь час працювати над своїм професійним зростанням. Сучасні школярі дуже цінують та комфорт­ніше почувають себе в оточенні молодих педагогів, які володіють іноземними мовами, обізнані в сучасній музиці, модних тенден­ціях, молодіжних течіях, вільно почувають себе в лабіринтах Інтернету. Тому треба багато пра­цювати над собою, зростати інте­лектуально, поглиблювати свої знання з предмета, цікавитись новинками професійної сфери. Учні поважають тих педагогів, які виходять за рамки офіційної нав­чальної програми, не розгублюють­ся через незручні запитання, з гумором реагують на нестандартні ситуації та можуть стати чудовим взірцем для них самих.

– Як завоювати повагу та любов учнів?

– Насамперед, бути з ними щи­рим, чесним, а не лицемірним. Тоді вони йдуть на контакт, будуть з тобою спілкуватися. Щирість і від­критість вчителя сприймається дітьми як особлива ступінь довіри. І відповідають вони, як правило, тим же. Головна ж порада, як заво­ювати і зберегти довіру учнів, поля­гає в щирій любові та повазі до дітей, у бажанні подарувати своїм вихованцям найкраще з того, що в ваших силах!

– Дякую за розмову!

Інтерв’ю взяла
Любов ЗАБЛОЦЬКА.