НАЙКРАЩИЙ АНТИСТРЕС – ЦЕ ШИТТЯ ТА ВІРШІ
Світлану Дейнеку в селі Войславичі та навколишніх селах знає кожен, і не через те, що вона довгий час працювала у сільській раді, а останні роки навіть очолювала її, а скоріше за добру вдачу та доброзичливе ставлення до усіх, хто її оточує. Вона за жодних обставин та негараздів, не падає у відчай, а шукає вихід. «Так сталося, що вже півтора року через проблеми з ногою, часто перебуваю в лікарнях. А ще залишилася без роботи. От в мене знайшовся час на творчість. Хотілося чимось зайняти себе. Стала шити костюми на виступ діткам, які здаю на прокат. Пізніше пошила одіяло з дрібненьких клаптиків – це був мій антистрес. А коли попала в лікарню, то захопилася вишиванням. Спробувала зробити вишиті бантики на коси дівчаткам й метелики – хлопчикам до сорочок. Ці вироби знайшли своїх господарів, а ще обручі з тасьми, гердани, вишиті ялинкові кульки, а зараз займаюся вишитими писанками… Цікавих задумів у мене ще багато».
Пані Світлана каже, що коли розпочалася війна з російським окупантом, задумалася чим може бути корисною для ЗСУ. Мимоволі, у голові з’явилася думка шити необхідні речі для військових.
Розпочала з пошиття чунь, а згодом дізналася з соціальних мереж, що захисники потребують балаклав, вирішила спробувати їх зробити.
– Подивилася викрійки в Інтернеті. Спробувала, – продовжує майстриня. – Спершу пошила один-другий, потім ще і ще. Робила в міру власних можливостей. Для мене це була не робота, а більше психологічне розвантаження: руки зайняті й голова відпочиває. Дізнавшись про моє заняття, до мене долучилася сусідка Світлана Шостак, яка також горіла бажанням допомогти українським військовим», – продовжує майстриня. Їм одразу було важко, бо не мали досвіду пошиття речей для військових. Спершу їх шили з власних теплих кофт, шерстяних пальт, які знайшли у власних шафах. Згодом перешивали з речей та тканин, які приносили знайомі та односельчани, дехто ще й спонсорував гроші на тканини. З них пошили необхідні речі, які передали військовим. Пані Світлана кинула в групу Тудорковицької громади клич, щоб допомогли придбати тканину. Односельчани й мешканці навколишніх сіл, Сокаля задонатили на тканину, з якої пошили бандани та балаклави. «Уже майже рік шиємо речі для наших воїнів. Ми не професіонали, проте військові задоволені. З радістю приймаємо їхні зауваження й побажання щодо вдосконалення наших виробів, бо ж ми ніде не вчилися кравецької майстерності», – розповіла С. Дейнека.
З початку повномасштабного вторгнення жінки пошили 126 чунь, 523 балаклави, 231 бандан, 130 піддупників, 48 підсумок для розгрузки, 9 аптечок.
Дописи-звіти з фото готових виробів волонтерка виставляла в Фейсбуці. Невдовзі знайшлися однодумці, які теж шиють вироби для ЗСУ. Волонтери підтримують один одного, діляться кравецькими премудростями. Так Іра з Ходорова, яка в своєму ательє теж шиє для ЗСУ, відкрила «секрети» якісного шиття, Валентина з Києва поділилася покроковим пошиттям муфт, а Таня з Хмельницька – відео із замірами гамаш.
Зараз і тканина, і комплектуючі до шиття досить недешеві, тож знову звернулася у Фейсбуці з проханням допомогти. Їх добру справу підтримали люди з різних міст України та надіслали свої донати.
– Пам’ятаю, як прийшли перші кошти на тканину від незнайомих мені людей, – згадує п. Світлана. – Тішилася, що українці – щедрі, добрі люди. Водночас відчула їхню велику довіру та відповідальність перед ними… Це заохочує до роботи та не дозволяє розслаблятися. Вельми вдячна Тані з Києва, Вікторії з окупованого Бердянська, дівчатам зі Запорізької області (на жаль, їх імен не знаю) за підтримку. Свою вагому лепту внесли й працівники ТОВ «Угринів ЕКО ФЕРМ» (керівник Богдан Бандрівський), за що щиро дякую. На ці кошти закупила водонепроникну тканину, замки, фастекси для рюкзаків, тасьму-липучку, резинку, флісову тканину, каремат… Тож знову на деякий час буде робота… Переконана, що кожен з нас зараз робить маленьку, але важливу справу, яка наближає нас до перемоги. Якщо хтось із читачів хоче приєднатися до цієї справи телефонуйте: 0636171593. Буду вдячна усім.
Нещодавно дві Світлани опанували техніку пошиття гамаш та муфт, процес їх виготовлення більш операційний і трудомісткий. І уже мають результат: десять гамаш і дві муфти.
Світлана дуже тонка натура, яка завжди в творчому пошуку. Війна та події, які відбуваються в Україні, зачепили найпотаємніші струни її душі, стали поштовхом для написання віршів: «Навіть не знаю як це сталося, що я почала писати вірші… Гляну на якесь фото чи кадр, чи прочитаю якусь хвилюючу історію – і зачепить, буквально за п’ять-десять хвилин щось створюється. Я їх навіть не записую в блокнот, бо може пропасти думка. Пишу одразу в Фейсбук, через що мої рукописи
«не згорять», – каже вона.
Обидва захоплення п. Світлани гармонійно поєднуються й допомагають реалізуватися у цей нелегкий час та бути корисною іншим. Вона щаслива, що допомагає українським військовим та робить солдатське життя трошки комфортнішим, дарує їм тепло. Й готова робити все, аби наблизити нашу перемогу й підтримати захисників та захисниць, щоб ті повернулися живими і здоровими, щоб настав мир на усій планеті. Тоді зможе пошити обновку й собі, і навіть для маленьких… собачок. Каже, що одягати пухнастих друзів їй цікаво. Тож охоче цим займеться вже після перемоги.
Любов ПУЗИЧ.
