Сорок років тому невідомий композитор і диригент Петро Грева згуртував навколо себе молодих ентузіастів, талановитих виконавців з народу і створив на базі заводу «Хімволокно» самобутній колектив «Надбужжя», який розвивав і поширював найкращі пісенні традиції, які сягають корінням глибоких народних джерел. Хор поєднав у собі своєрідний стиль і манеру народного співу із сучасною виконавською культурою і професійною майстерністю. До новоствореного хору вступали люди різних професій, студенти, навіть учні середніх шкіл. Приймали всіх, хто мав гарний голос і хотів співати. Працювати доводилось багато, репетиції проводились двічі, а деколи й більше на тиждень. Невдовзі хор «Надбужжя» посів перше місце на обласному конкурсі, перемігши знамениті на той час хорові колективи Львова. У 1987 році за успіхи по пропаганді музичного хорового народного мистецтва та високу виконавську майстерність колективу присвоєно звання «Народний». Петро Грева перший в районі використав записи народних пісень Сокальщини, зібрав понад 100 пісень, зробив багато обробок для хору і дав народним перлинам друге життя. Це пісні «Ой, виїхав козак», «Пожену я сиві воли», «Три літа тому» та інші. Він часто з великим успіхом виступав на культурнопросвітницьких заходах, які проводились у районі, а незабаром влаштовував власні концерти на певну тематику, до репертуару яких входили, крім українських, твори західноєвропейських композиторів. З концертами хор об’їздив всю Україну.
І уже 40 років цей колектив зачаровує серця чисельних шанувальників пісні своєю самобутністю і високохудожнім виконанням, дивовижним розмаїттям голосів. І де б не виступав хор «Надбужжя» – на рідних теренах чи за кордоном – світ визнав великі заслуги його як творця надзвичайно оригінальних, самобутніх і водночас загальнолюдських пісенномузичних скарбів, цілющої української пісні. Про це переконливо свідчать схвальні статті і рецензії у пресі, навіть тієї ж Луганщини. У 1991 році народні колективи не дуже хотіли їхати на Схід, а надбужанці погодилися… Скільки було перешкоджань, перекопували дороги, вимикали світло, не робили оголошень… та вони витримали і стали першими співочими ластівками, які несли на Схід українську культуру…
40 років в житті колективу – це ціла епоха: це люди і долі, радість і смуток, розрада й велика робота. Пісня згуртувала всіх воєдино – і людей, і долі, і цілі покоління. Кожна людина у цьому колективі – особистість. З початку створення колективу співають у ньому Христина Костюк, Людмила Федунь, Ольга Косевич, Любов Ковальчук. Невдовзі до них прийшли Анна Перев’язко, Марія Рибак, Олеся Когут, Ольга Футиш, Наталія Телегіна, Оксана Костюк, Галина Штикало, Ольга Золотоверхова, Людмила Бурчин, Ольга Підкіпняк, Віта Рудик, Богдана Мікало. Неперевершені, чарівні вродою і віддані мистецтву хористки. Вони щирі і самобутні на сцені, які дарують радість, гармонію життя і віру в те, що ми, галичани – справді особливі. Саме це шанують у них глядачі та зі замилуванням слухають пісні в їх виконанні. Душею колективу була багатолітня староста Олеся Загайська, яку згодом замінила Анна Перев’язко. В житті ці люди служать медицині, педагогіці, працюють фахівцями в різних галузях виробництва, перебувають на заслуженому відпочинку. Проте кожен з них, має важливу духовну місію – несе до людей пісню. В хорі 15 чудових чоловічих голосів: зачаровує своїм тембром Степан Турішин, Роман Царук, Михайло Яворський, які в хорі, до речі, з першого дня. Варто також згадати про Богдана Коханчука, Богдана Касянчука, Йосипа Дмитрука, Богдана Кравчука, Михайла Смулку, Євгена Федуна, Юрія Мисака, Василя Штикала, Івана Мельника – це голоси, які творять незабутню гармонію хорового звучання. У колективі панує особлива атмосфера, вони наче одна велика родина: підтримують та допомагають один одному у біді, ділять радість навпіл, і глибоко сумують за тими, хто відійшов у вічність. Це Федір Наконечний, Іван Швайківський, Степан Швайківський, Ольга Сeреденко, Євген Міщук, Володимир Стемковський, Роман Ковалюк, Володимир Хомин, Галина Грева…
Понад тридцять років керував колективом Петро Грева, він також робив оранжування до творів, зокрема, колядок. Надбужанці щороку організовували творчий вечір на Старий Новий рік у районному Народному домі. Петро Грева любив наголошувати, що найбільшу користь країні може принести кожен, якщо якісно виконуватиме свою роботу: «Хтось якісно, рівними стрічками шиє одяг, який приємно носити; хтось професійно кладе цеглу, і в цьому будинку приємно і затишно жити; хтось добре лікує і тим самим зберігає здоров’я та життя людей. І ми маємо відповідально ставитись до своєї справи, бо вона утримує націю на культурному рівні. Це наш обов’язок і почесна місія. Цього вимагаю від себе і від співаків». І це йому вдавалось. Підтвердженням цього стало 10 концертів у Львівській філармонії, аншлаг під час виступів у Польщі та різних містах та селах Сокальщини. Невдовзі у «Надбужжя» була своя афіша. А це немало значило на той час…
На жаль, через поганий стан здоров’я Петро Грева змушений був залишити хор. Це стало нелегким випробуванням для колективу, багато хто уже й не вірив, що він зможе відродитися. Однак в 2013 році, завдяки прихильникам хорового мистецтва, той відновив свою діяльність. Естафету від Петра Греви перейняли Богдан Кійко та Роман Козярський, які одразу виявили себе не тільки як гідні продовжувачі справи видатного попередника, а й як талановиті, вдумливі митціінтерпретатори. Репертуар хору сягає від автентичного фольклору до класичних обробок аcaреlla, творів сучасних композиторів. Колективові стало доступним і підвладним те, що раніше в народному хорі здавалось неможливим. В ньому поєднуються талант, глибока душа і патріотизм, який вкладається в кожну пісню. Їх творчість – найяскравіший приклад того, як можна й треба створювати, берегти, популяризувати своє національне. Гарним прикладом цього є ювілейний концерт, який вони подарували глядачам. У програму ввійшли кращі твори з їхнього репертуару: «Ми – сокальцінадбужанці», «Виростиш ти сину», «Чом ти коню води не п’єш», «Їхав, їхав козак містом», «Тополина земля», «Чом ти не прийшов», «Ой ти дивна ніченька», «Мав я раз дівчиноньку», «Земля наша мила», «Гей, Ви браття, козаченьки», «Хай живе вільна Україна» та інші.
Сьогодні колектив невпинно шукає шляхи ще глибшого взаємопроникнення народного й академічного хорового мистецтва, вражає високопрофесійною майстерністю виконання. В цьому мали змогу переконатися їхні шанувальники, які прийшли на ювілейний концерт, який відбувся завдяки підтримці спонсорівпідприємців: Лариси Гріх, Ілони Яріш, Марії Шамборовської, Ірини Солоненко, Ігоря Тота, Юрія Гайдаша, Івана Шутовського, Василя Деревецького, Наталії Кокотень, Ольги Підкіпняк.
Учасників хору з нагоди сорокарічного ювілею привітали канцлер СокальськоЖовківської єпархії Роман Синицький, голова Сокальської районної ради Микола Пасько, начальник відділу культури, охорони культурної спадщини та релігій Сокальської РДА Мирослава Михайлюк, директор Сокальського народного дому Ольга Мамуладзе, методист Лілія Конончук, які подякували учасникам хору за любов до пісні, за те, що впродовж років хвилюють найпотаємніші струни душі, бо їх пісня лине від серця. І побажали, щоб усім завжди хотілося співати, і вони збирали повні зали глядачів.
Галина ШТИКАЛО,
Ольга ЗОЛОТОВЕРХОВА,•учасниці хору.
ПІСНЯ, ЩО ЙДЕ ВІД СЕРЦЯ, ЄДНАЄ ПОКОЛІННЯ
