В Сокальській центральній районній бібліотеці оформлена книжкова виставка – знайомство «Обрані часом», де представлена література про видатні постаті нашої історії, річниці яких виповнюються цього року. Серед них: «Мужнього покоління високий лет: Олег Ольжич», присвячена 110тій річниці від дня народження відомого українського поета, вченого і політичного діяча Олега КандибиОльжича – учасника українського визвольного руху, визначного громадськополітичного діяча, вченого, поета і публіциста.
Однак немає сумніву, що 110річчя від дня народження поета – ще одна нагода пізнати людину, без якої неможливо уявити культурне та політичне життя української нації у 2040х роках минулого сторіччя.
Олег Ольжич (Олег Олександрович Кандиба) – один з найшляхетніших патріотів України. Поет і вчений, воїн і національнополітичний діяч. Він серед тих, хто стояв біля джерел української національної ідеї й самовіддано боровся за неї. Народився Олег Ольжич 8 липня 1907 року в Житомирі, в сім’ї поета Олександра Кандиби, відомого в літературі під псевдонімом Олександр Олесь. Сам Олег мав кілька псевдонімів: О. Невідомий, О. Світанок, О. Лелека, та відомим є, як Олег Ольжич. В 191723 рр. навчався в середній школі (Пуща Водиця) поблизу Києва. У 1923 році емігрував разом з батьками до Чехословаччини. В 192429 роках навчався в Карловому університеті у Празі, на літературноісторичному факультеті Українського Педагогічного Інституту, вивчав археологію в Українському Вільному Університеті. Перед Олегом Ольжичем відкривалась блискуча наукова кар’єра. Восени 1930 р. захистив докторську дисертацію на тему «Неолітична кераміка Галичини». В 19301931 рр. – асистент кафедри археології УВУ. Працюючи в археологічному відділі Національного музею, здійснив наукові експедиції по західноукраїнських землях, Німеччині, США і Балканських країнах, брав участь у міжнародних археологічних конференціях. У 1938 читав лекції у Гарвардському університеті. Опублікував ряд праць з антропології та археології. В історичній науці – послідовник школи Л. Нідерле. Проте його більше вабила літературнопубліцистична та політична діяльність, бо поривався прислужитися своїй країні, своєму народові. З початку 1930х рр. О. Кандиба заявив про себе як самобутній і оригінальний поет. Співпрацював у львівських періодичних виданнях: «ЛітературноНауковий Вістник», «Вістник», «Обрії», «Напередодні» празьких «Студентський вістник», «Пробоєм». З молодих літ О. Кандиба став учасником українського націоналістичного руху. В 1929 p. – член Організації Українських Націоналістів. Виконував ряд відповідальних завдань Проводу Українських Націоналістів, особисто Є. Коновальця. В 1937ому очолив культурноосвітню референтуру Проводу Українських Націоналістів. В кінці 1930х рр. редагував часопис «Самостійна думка», перетворивши його на орган ПУН. В 19381939 рр. О. Кандиба брав активну участь у становленні державності Карпатської України та в збройній боротьбі проти угорських загарбників. Протягом 19391941 pp. очолював Революційний Трибунал ОУН, член Проводу Українських Націоналістів. На початку радянськонімецької війни 19411945 рр. переїхав до України разом з Буковинським куренем, прийняв участь у формуванні місцевої адміністрації та поліції. В 19411942 pp. О. Кандиба жив у Києві, налагоджував підпільну мережу ОУН (М) в Україні. В жовтні 1941 p. О. Кандиба став одним з організаторів політичногромадського центру – Української Національної Ради у Києві. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів Ольжич переїздить до Львова. У травні 1942 р. Почаївська конференція ОУН (М) обрала О. Кандибу заступником голови ПУН та головою Проводу на українських землях. У січні 1944 p. після арешту А. Мельника перебрав посаду Голови ПУН. 25.05.1944 р. заарештований гестапо у Львові. Був ув’язнений у концентраційному таборі Заксенгаузен. Загинув під час чергового допиту в ніч з 9 на 10.06.1944 р., закатований гестапівською трійкою (Вольф, Вірзінг, Шульц). За свій короткий вік: неповних 37 років, Олег Ольжич багато встиг зробити. Він – автор поетичних збірок «Рінь» (1935), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946), перевиданих у збірках «Поезії» (1956) та «Величність» (1969).
Поета завжди цікавили горді й нескорені постаті, яких він показував у своїх творах. Його лірика – це сповідь воїна, відкритого й чесного в бою, який чітко усвідомлює, що тільки ціною власного життя прокладається шлях до свободи, до виборення права бути органічним складником генетичної пам’яті народу… В одному з своїх гарячих віршів Олег Ольжич писав: «Держава не твориться в будучині, держава будується нині». І ми маємо це пам’ятати і робити все для того, щоб наша Україна була незалежною та демократичною.
Катерина ПАНЧИШИН, бібліограф І кат. Сокальської ЦРБ ім. В. Бобинського.
