Однією із пропозицій висвітлених в Концепції удосконалення законодавства про судоустрій та статус суддів робочої групи Комісії по правовій реформі при президенті є запровадження в Україні мирових судів.
Насправді: все нове, це добре забуте старе. Адже мирові суди вже існували в Україні. Згідно з проєктом даної Концепції, який ще, до речі, не є остаточним, мировим суддею може стати громадянин України, який досяг 30 років (але не старше 65), який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності в сфері права не менше 5 років. До речі, майже такі ж вимоги, як до кандидатів на посаду судді.
Основними цілями створення вказаного інституту є:
Доступність правосуддя громадянам, формування стабільної судової практики, розвантаження судів.
Обрання кандидатів на посаду пропонується або жителями громади, або їх можуть призначати органи місцевого самоврядування.
Місце праці пропонується за місцем знаходження органу місцевого самоврядування або в самому суді.
Фінансування шляхом бюджетних субвенцій (місцевий бюджет) або через суди (ДСА). Зарплата має бути на рівні суддівської.
Строк повноважень судді три роки.
Проте суддю можна відкликати.
Будуть наділені повноваженнями слухати як і кримінальні, так і цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення.
На даний час така модель суду існує у зарубіжних правових системах. В одних країнах до кандидатів у мирові судді вимагається юридична освіта (Ізраїль), у інших ні (Італія, Англія) Одні суди розглядають лише цивільні справи, інші – кримінальні. Порядок їхнього обрання і звільнення також різний. Є країни, де обирає народ шляхом голосування, а є й такі, де їх призначає виконавча влада. В деяких країнах такі судді працюють на громадських засадах (Англія), в інших отримують заробітну плату. У Франції цей інститут проіснував впродовж 1790 р. 1958 р. на даний час його скасовано.
Родоначальницею мирових судів є Англія. Щодо мене, ця країна найбільш грунтовно та мудро підійшла щодо механізму їх створення та функціонування.
У Сполученому Королівстві нині мирові судді працюють у місцевих судах, які мають назву «магістратські суди», що діють на підставі закону про них від 1980 р. У Великій Британії функціонує понад 500 таких судів, у яких працюють 24 тис. мирових суддів, що не завжди навіть мають юридичну освіту, з яких третина – жінки. Мирові судді призначаються, як і колись, з місцевих жителів, що поважають закон та мають моральний авторитет у громаді. Водночас посада мирового судді Великої Британії має почесний статус, а тому не оплачується, окрім відшкодувань за відрядження та добових коштів, що було розраховано на залучення до судової діяльності достатньо заможних осіб.
Перш ніж почати виконувати свої безпосередні функції, суддя магістратського суду повинен пройти курс навчання, протягом якого він відвідує суд як спостерігач, ознайомлюється із базовою прецедентною практикою, протягом 12 місяців вивчає засади роботи судових органів, відвідує заклади виконання покарань тощо. На цьому підготовчому етапі навчання мирових суддівпочатківців контролюють більш досвідчені професійні магістрати з великих британських міст, до яких належать баристери чи соліситори (адвокати) з професійним стажем не менше семи років. Рішення мирових судів можуть бути оскаржені шляхом подання апеляції.
Слід зазначити, що сьогодні на магістратські суди припадає серйозне навантаження. Вони розглядають до 97% всіх кримінальних справ у першій інстанції, здійснюють попередній розгляд справ у злочинах, що переслідуються за обвинувальним актом, мають цивільну юрисдикцію, а також виносять рішення в адміністративних справах. Загалом мирові суди Англії протягом історії свого функціонування користувалися серед населення великою повагою, а мирові судді отримали значну довіру народу.
Цікаво, чи готова Україна перейняти досвід Англії, обирати з місцевих жителів, що поважають закон та мають моральний авторитет у громаді та працюють на громадських засадах?
Неодноразово в попередніх публікаціях наголошувалося про надмірне навантаження на суди. Йшла мова про те, що запровадження вказаного інституту допоможе вирішити цю проблему.
Та мені здається, що перед тим як переймати досвід зарубіжних країн у тих чи інших питаннях, слід, в першу чергу, врахувати менталітет, особливості та специфіку нашої нації. Не обходити осторонь історію та рівень розвитку нашої країни.
На мою думку, якщо вже й дослухатися до порад наших зарубіжних колег, то насамперед тих, що стосуються медіації – це буде набагато ефективніше. Адже примирення сторін, досягнення компромісу – це завжди краще ніж наявність рішення суду, де є «переможець» та «переможений», коли конфлікт продовжує існувати. Економія коштів громадян, часу на збір документів, зменшення рівня корупції тощо. При цьому медіатор – це незалежна та неупереджена особа. Оплата праці медіатора за проведення процедури медіації у цивільних та господарських справах здійснюється у формі гонорару на підставі договору між сторонами.
Також як передбачено проєктом Концепції мировим суддям потрібно платити зарплату з державних коштів.
Безумовно їх необхідно забезпечити приміщенням, апаратом, підключити до єдиної інформаційної системи тощо, а це потребує значних грошових затрат.
І останнє, оскільки мирових суддів має обирати громада, то, як правило, кандидатам, слід шукати підтримки…. А тому очікувано, що мировий законник має виправдати відповідні сподівання. Тому одразу ж виникає питання чи за таких умов можна бути незалежним? Коли суддя від народу прийме рішення, яке не буде популярним, то тоді його слід відкликати?
На мою думку, створення в Україні мирових судів є передчасним та наразі «дорогим задоволенням».
Оскільки так і незавершеними до цього часу залишаються не менш важливі процеси: децентралізація, довгоочікувана судова реформа тощо.
Хто-зна чи зменшиться навантаження на районні суди, якщо вони будуть переглядати в апеляційному порядку рішення мирового суду? Думаю що ні.
Не доцільніше було б розширити штат суддів, заповнити вакантні посади, запровадити спеціалізацію на районному рівні.
До слова, з власного досвіду знаю наскільки це не проста професія, що потребує самовдосконалення та навчання впродовж усієї кар’єри, тому без професійного досвіду та без спеціальної підготовки працювати мировим законникам буде досить складно.
Лідія ФАРИНА, суддя-спікерка Сокальського районного суду.
