Щодень на адресу редакції приходять листи, за які ми щиро вдячні читачам. Проте лист-анонімка, яку отримали 26 січня, чесно кажучи, дуже здивував та викликав сум. «Голос з-над Бугу» не друкує анонімок, але цього разу вирішили написати наступне. Ваш лист, пане(і) анонім, на жаль, лише підтверджує, що заздрості немає меж. Склалося враження, що ви маєте якусь неприязнь до родини Плетінки з села Княже, всіляко стараєтесь виставити її з поганої сторони, в іншому випадку, підписалися, або ж не побоялися прийти в редакцію і все розповісти. Прикро, що вважаєте цю родину «найгіршими людьми в селі з діда-прадіда», пишете, що це… До речі, не має бажання цитувати рядків з листа.
Не дивно, що княжівська громада має іншу думку, і обрала Сергія Плетінку сільським головою, а п. Євгенію – депутатом районної ради. Адже громаді краще знати, хто достойний представляти їхні інтереси та керувати селом. Дивним є й те, що стаття про Водохреще у Княжому була надрукована в газеті 26 січня (штемпель на конверті пошти м. Сокаль датований тим же днем). Анонім звинувачує автора, мовляв, написав, що свято організували Плетінки, які до нього не причетні. Ще б пак, сільський голова навіть не привітав мешканців зі святом Водохреща. Цього дня відбувалися йорданські купання в інших селах району (про це можна пересвідчитися як з «Голосу знад Бугу», так і з Інтернету). Тож можемо вас заспокоїти, що присутніх на ставках людей, котрі пірнали у крижану воду, вітали священики. Зате ви не побачили (а може не хотіли), що Княжівський сільський голова також стрибнув у воду (а може вас там і не було?). Повірте, це може зробити не кожен.
Як і не кожен може взяти на себе відповідальність за долю чотирьох дітей. Чому ви, чи хтось інший з мешканців села, не взяли до себе дітей? Чотири роки тому, мабуть, кожен житель Сокальщини знав, які поневіряння довелось пережити цим дітям. І хто-зна, де б вони були зараз, коли б не пані Євгенія. Маючи чотирьох своїх дітей, а кожна багатодітна мама знає, що то таке, стала опікуном чотирьом дівчаткам. Найменшій з них було лише два роки. Вона замінила їм матір. На щастя, дівчатка відчули що таке родина, сім’я… Не нам розповідати як почувалися вони з рідними батьками, і що привело їх до інтернату. Мабуть, ви краще за це знаєте. Журналісти спілкувалися і з пані Лесею та її чоловіком, їздили в Княже разом з працівниками соціальних служб, щоб перевірити, як себе почувають діти в родині опікуна. Все це уже було… І не раз. Пані Євгенії не позаздриш, бо довелось приймати не одну комісію і пережити не одну перевірку… І завжди виглядала гідно, як це належить українській жінці – добрій господині та матері. Однак як на нас, найкращим підтвердженням добрих намірів сім’ї Плетінки була поведінка дітей під час програми «Говорить Україна», які радісні та щасливі зайшли в студію і підійшли не до біологічних батьків, а до п. Євгенії. До того ж діти весь час живуть неподалік рідної матері, проте не ходять до неї. Якщо їм так погано в опікуна, то поясніть чому не йдуть туди? Ви вміло приплели до цього й корисні мотиви, мовляв родина наживається на сирітських грошах. А ви хоч знаєте скільки їх отримують діти, і що за них можна купити? А дітей потрібно одягнути та нагодувати. Та чи хіба тоді родина тримала б таку господарку, бо на землі та біля худоби потрібно добре напрацюватися. Ще здавна на Україні у селах називали господарями тих, хто тримав худобу, свиней, мав землю. Батькам допомагали працювати на полі діти, яких до праці привчали змалку. Хіба в цьому щось є погане. А може княжівські діти не працюють на городах чи не пасуть корів? Родина Плетінки тримає свиней, куріпок, гусей, курей, корів. Мабуть, на пальцях руки можна перелічити такі родини не тільки у Княжому, але й у Сокальському районі. І жителі села мали б гордитись ними, а виходить, що дехто вставляє їм палки у колеса (звичайно, це поодинокі особи). Думаєте, що пані Євгенії так легко, а ще чути такі «ядовиті» звинувачення на свою адресу, бо певні, що їх ви не тільки надіслали до нас, а поширюєте серед односельчан. Якщо чесно, то все це нагадує донесення за совєцьких часів… А яку мету переслідуєте ви? Хотілося нагадати, що наклеп на людину це гріх… Впевнений, що вам стане легше, коли пробачите родині Плетінки за всі ваші образи. Не шукайте скалку в чиємусь оці, не помічаючи, що у вашому – колода. Повірте, у світі багато добрих, щирих людей, які безкорисно здатні допомагати іншим та робити добрі справи. І будьте відважні: напишіть своє прізвище та ім’я. Не бійтеся! Ви ж пишете «правду». Пам’ятайте: з наклепниками жити важко…
А щодо газети «Голос знад Бугу», скажу таке: висвітлюємо чесно і справедливо, опираючись на факти. Хоча були й такі випадки, коли на редакцію подавали в суд за надруковані критичні статті. Ми відстоювали свою правоту аж у Вищому Спеціалізованому Суді з розгляду цивільних і кримінальних справ. Справедливість була за нами. І не лякайте нас рейтингами…
З повагою, Василь СОРОЧУК,головний редактор газети «Голос з-над Бугу».
