У Шпиколосах згідно з переписом 2001 року мешкало 380 чоловік. В селі є чудовий храм, збудованого у середині ХІХ століття ще за часів російської імперії. Збудовано на місці згорілої церкви. В храмі є багато ікон, що мають цікаву історію. На одній з них навіть зображені чотки, що є молитовним атрибутом грекокатоликів. Так пояснила мені добровільний екскурсовод, що з радістю погодилась розповісти про історію церкви. Зрозуміло, що і в ті часи і в часи радянської влади цей храм належав парафії Московського патріархату. Але тоді не було незалежної України!!!
Позаминулої неділі кільком побратимам Самооборони Червонограда, що навідалися до села на запрошення прихильників Українського патріархату, довелося бути свідком конфлікту на міжконфесійному ґрунті сусідів з 80 хат. Всі україномовні! Всі українці.
Довелося почути жахливі історії взаємних звинувачень І навіть двічі впіймати на відвертій і безсоромній брехні «християн» Московського патріархату. Чому пишу в лапках? Бо свідчення брехливі не в традиціях наук християнських і суперечать 9й Заповіді Божій. Спочатку кремлівські активістки переконували що мої побратими попа побили – потім самі категорично відмовились від своїх слів. Очевидно, лапки стосуються не всіх християн московської церкви, а тільки адептів попа, що показав свій чудовий вишкіл, достойний фахового провокатора.
Початок почутої історії такий. Спочатку за запитом влади 190 мешканців підписалися за Українську церкву. Терміново була проведена робота патріархатом країниагресора. Подейкують про немаленьку винагороду, якою вихвалялися у приватних розмовах окремі активісти. Піддалися московській спокусі не лише в Шпиколисах, навіть переможці виборів, працівники державних закладів, установ і підприємств, і приватні підприємці, в діяльності яких, напевно, є порушення. Забули, що за гріхи доведеться платити. І кожна копійка з рук представника агресора, навіть якщо він земляк і українець – це інструмент, щоб завтра бути втягнутим в орбіту спецслужб, інструмент для маніпуляції ними та членами їх родин на гріхах учорашніх і сьогоднішніх. Певно, надаремне надіються, що ті немаленькі підстави вартують тих ризиків.
Чому пишу так різко? Не в силах ставитися з повагою до жіночок, які скандалять при неділі перед храмом Божим. Ну ще б в шинку, напідпитку, після Служби. То ще якось.
Не можу поважати людей, котрі звинувачують: «Ви зірвали Службу Божу». Неначе хтось їм чи їх московському попу, котрий мешкає у чималенькому будинку навпроти храму, стояв поперек дороги на молитву до храму, викликали поліцію зі Сокаля на червоноградців. Поліція поцікавилась: «Які протиправні дії чинять проти вас гості?» Відповіді предметної так і не почули. Щоправда, приємно було дізнатися, що в цьому селі ще не моляться на ікону Путіна і навіть за здоров’я патріарха Кіріла не моляться. Ось такі дивні християни, що не моляться за свого головного ієрарха.
Вони навіть не розуміють, що піп, котрий придумав собі підставу не служити недільну Службу Божу навіть в присутності поліції, їх самих і зневажив. І віру їхню.
То які ж підстави є у нього, щоб так боятися людей у формі, навіть дівчиниполіціянтки? Ті підстави давно мусять бути сферою інтересів поліції і установ державної безпеки.
В другій половині дня приїхав священик Київського патріархату. Жодна християнка з московського табору не пішла до храму Богу молитися. Всі вони потребували лише молитви попу московському. Ось така сумна історія.
Допоки люд мого народу буде послуговуватись науками чужинськими, що назвали себе «канонічними», своєю владою окупанта у давні часи послуговуючись. То до скону ті представники народу у рабстві чужинському ходитимуть. Канонічно.
А реліквії християнські є надбанням народу теренів своїх і не можуть бути предметом чвар конфесійних. Бо чвари є поклонінням антихристу.
Кожен повинен розуміти. Час пройде. Чвари сьогодення залишаться в минулому. Не буде патріархату московського на землі українській. Навіть такого, що зраджує своєму ієрарху і молиться тут за військо українське, що проти московського стоїть (а там за московське). Бо це лицемірство. Раніше чи пізніше. Не буде. Храм залишиться. І сусіди, які є. Інших немає. Просто – немає.
Анатолій ТРОЦЮК.
