По­дружжя Галини й Андрія Баландю­ків: КОЖЕН ДОНАТ – ЦЕ ЧИЄСЬ ВРЯТОВАНЕ ЖИТТЯ

Повномасштабне вторгнення ро­сії в Україну кардинально змінило життя всіх українців, зокрема, й по­дружжя Галини й Андрія Баландю­ків зі Сокаля. Оговтавшись у перші дні від шокуючих подій, п. Галина, вгамувавши свою тривожність та страх, вирішила віднести банку ме­ду до сусідки Іванни, в якої двоє синів військові, і з перших днів війни «на нулі». Сусідка, схлипуючи, їй розповіла, що в бригаді, де слу­жать сини, вороги розбили техніку і вони не мають з чим йти у бій.

– У цю хвилину чітко відчула, що треба щось робити, бо якщо не ми, то ніхто їм не допоможе, – згадує п. Галина. – Сказала Іванці обдзво­нювати родину, я – знайомих і ко­лег по роботі. Будемо збирати гроші на техніку, щоб допомогти хлоп­цям. До нас активно долучився мій чоловік. За декілька годин теле­фонних розмов, зібрали гроші для придбання за кордоном машини й тепловізора. Поки чекали, коли їх привезуть та перевірять стан авто, шукали спальники та інші речі, які замовили військові. Так доля нас звела з волонтеркою з Червоногра­да Надією Липчук. Ми привезли їй тушонки, а вона нам дала спальни­ки. Відтоді й допомагаємо і підтри­муємо один одного. За два тижні відправили машину на фронт. Дякуємо господиням, які передали продукти нашим захисникам.

Потім зателефонував сокальча­нин Петро, який служив на Куп’ян­ському напрямку, попросив купити авто, бо через важкі бої він та його побратими залишилися без нього. Ми оголосили новий волонтерсь­кий збір. І люди знову нас підтри­мали.

Відтоді волонтерство стало для Андрія та Галини Ба­ландюків частиною їхнього життя. Вдень стараються виконати за­мовлення військових, а ввечері п. Галина, як може, старається мо­рально підтри­мати їх в соцмережі, бо якими би міцними не були нерви і загартова­ним не був би воїн, від побаченого та пережитого, вони здають. Жінка думає, що певно доведеться пере­кваліфіковуватися з економіста на психолога, і щас­лива, коли отримує листи від бійців з подякою.

Два бойові та розвідувальний дрони, шолом, автошини, авто, за­рядна станція, генератор, запчас­тини до автомобілів – неповний перелік того, що вдалося придбати подружжю для бійців вже цього 2024 року. Але найбільше запам’я­тався їм перший дрон, який прид­бали для 103 бригади.

– Спершу розгубились, бо не знали, де можна придбати «Mavic», – ділиться спогадами п. Галина. – Звернулися до волонтерки Христи­ни Прокопчук, в якої вже був такий досвід. Вона охоче допомогла за­мовити бойову «пташку», й надалі підтримує з придбанням дронів. Ігор Бедрик придбав прилад ніч­ного бачення для військових, бо в цей час у них був інший збір. Ми допомагаємо один одному, коли терміново потрібно закрити волон­терський збір чи відправити гумані­тарний вантаж для військових. Завжди нас підтримують господині з мого рідного села Стоянів, які щоразу стараються підготувати передачу домашніх смаколиків для українських захисників, як і швеї з волонтерського швейного цеху, який функціонує з перших днів вій­ни у приміщенні колишньої Стоя­нівської сільської ради… Оленка Дак робить грілки для хлопців. Вона організувала благодійний аукціон, де продала розмальовані тубуси, а кошти передала ЗСУ. Керуюча крамниці «Рукавичка» Олеся Біль разом з колективом збирає продукти. Фермери Василь Шамборовський і Степан Галущак заправляють машини, які їдуть на передову… Працівники «Нової пош­ти» допомагають пакувати короб­ки… Кожен старається як може, щоб наші хлопці отримали частин­ку домашнього затишку й тепла. Це наче вулик, де кожен як «бджіл­ка» робить свій вклад, бо нас об’єднує бажання допомогти ЗСУ. Ми працюємо задля нашої спільної перемоги.

– Сьогодні важлива підтримка людей, – наголошує п. Галина. – Якщо продукти вони ще принесуть з дому, одяг і взуття знайдуть волонтери, то на техніку, яка лама­ється, і виходить з ладу майже щодня, треба збирати гроші. Коли її купують волонтери, вона не чекає на складі у військовій частині, а одразу попадає до хлопців і вже працює на нашу перемогу. Вкрай потрібні дрони, тепловізори, шоло­ми, бронежилети, медикаменти – кровоспинні, турнікети, противірус­ні препарати, протизапальні мазі… Потрібні й засоби гігієни та особис­тий захист, зокрема, устилки, які в морози рятують хлопців від обмо­роження ніг.

Напередодні Різдвяних свят по­дружжя спакувало й відправило військовим 600 кілограмів гумані­тарного вантажу з «Нової пошти» в Стоянові, а наступного дня 900 кг з Сокаля. Проте вони ніколи не нарікають, а кажуть, що хлопцям на фронті значно складніше… Це їхній скромний вклад у перемогу. Чоло­вік Андрій з перших місяців виго­товляв окопні свічки. Невдовзі до нього долучилися й три родини переселенців зі Скадовська, які мешкають в їхньому під’їзді. Зараз виготовленням свічок займаються вчителі та учні Сокальських ЗШ №№4 і 5. Волонтери забезпечують їх парафіном, які купують за донати людей. На думку жінки, волонтери могли б зробити значно більше, коли б об’єдналися у спілку та ма­ли підтримку міської влади.

«Чому сокальцям не запозичити досвід у Радехівської громади, яка при міській раді створила волон­терський фонд, виділила примі­щення, де є чергові, котрі приймають допомогу, яку зносять люди? Там ніхто вдома чи в гаражі не пакує. А коли треба відправляти машину, усі сходяться й пакують. Було б добре, щоб міська рада працювала з волонтерами. А то телефонуєш до голови громади чи старости, що військовому, жителю села чи міста, потрібний дрон, до­поможіть організувати громаду, у відповідь повний ігнор. А мали б допомогти своїм краянам. А якби там у них був син, брат чи чоловік, щоб вони тоді казали? Просто не можна бути байдужими», – дорікає п. Галина.

У неї рідний брат воює в 15 бри­гаді на Куп’янському напрямку, шестеро двоюрідних братів слу­жать у 14 бригаді. Назагал з її родини воюють 24 чоловіків. «Вважаю, що зараз на першому місці має бути допомога бійцям на передовій і боротьба з рашистами. Військові кажуть, що вони трима­ються на волонтерах донатах. Як­би не люди, вони давно не мали б чим воювати, – продовжує розмо­ву співрозмовниця. І додає: «По­вірте, нічого більш хвилюючого немає ніж подяка військових, які при­ходять до нас, коли у відпустці, обіймають і кажуть, що завдяки купленому нами Mavic 3T, уникли засідки чи відбили атаку».

На думку волонтерки, краще бу­ло б коли краянин-військовий звер­тався у міську раду і говорив, що йому потрібно. Чого батьки військо­вих чи дружини мають вишукувати волонтерів аби когось хто би їм допоміг?

«Хочу подякувати всім людям за довіру, за репост, та кожну копійку, – говорить волонтерка. – Без них ми нічого не зможемо зробити. Кожна лотерея, яка розігрується, без людей би не відбулася… Із цих невеликих донатів виходить щось сильне, потужне, бо разом ми – сила. Немає малих внесків у пере­могу. Не соромтеся будь-яких до­натів, відгукуйтеся на прохання волонтерів, допомагайте закривати запити від військових. Ваш донат – може врятувати чиєсь життя».

Любов ПУЗИЧ.