Червоноград відсвяткував 26ту річницю Дня Незалежності України. Серед розмаїття спортивних та музичнорозважальних заходів чи не найголовнішою подією стало святкове віче та відкриття меморіалу Небесній Сотні та Героям російськоукраїнської війни. Глибоко філософське у своїй задумі, це архітектурне творіння червоноградських майстрів, без сумніву, стане одним із найвеличніших українських комплексів такого масштабу та осмислення кривавих подій, пов’язаних з російською агресією.
Нині з гордістю можна стверджувати, що саме Сокальщина і Червоноград першими зробили рішучі кроки на шляху до незалежності України від «червоної чуми». Події, датовані першим серпнем 1990им, у шахтарському містечку Надбужанщини, приголомшили ледь не всю тоді ще Радянську Україну. У моєму газетному архіві збереглась вирізка, якій років і років. Промовистий заголовок статті начебто запитує небайдужого читача: «ЧЕРВОНОГРАД. ПРОСПЕКТ Т. ШЕВЧЕНКА. ДЕМОНТАЖ ПАМ’ЯТНИКА ЛЕНІНУ. ПЕРЕМОГА ДЕМОКРАТІЇ?» Звісно, перемога! Червоноград в історії незалежної України став першим містом в СРСР, де було демонтовано бронзовий пам’ятник Леніну! Опісля «ленінський» метал використали для виготовлення постаменту Тарасові Шевченку, який спорудили на тому самому місці у 1996 р.
Аналізуючи події останніх років неоголошеної російсько-української війни, дуже символічним поруч із Великим Кобзарем є розташування цього новозбудованого меморіального комплексу з пам’ятником «Борцям за волю України та жертвам політичних репресій». Викарбувана з каменю постать юнака, наче міфічний геройатлант, підпирає руками небо. В ореолі над фігурою закарбовані 12 апостолів, а її силует нагадує розіп’ятого Христа і здається, осьось мученицьким зойком заллє усю округу. Грандіозний за масштабом спорудження, не простий в інтерпретації меморіал у кожного викличе свої особливі асоціації і розуміння того, якою ціною здобувалась незалежність України. І чи не тому, кожного року урочистості з цієї нагоди відбуваються з особливим розмахом, а в останні роки зі сльозами на очах. Запрошені на віче учасники Революції Гідності, родини загиблих та учасники АТО – тому підтвердження. Відкрили пам’ятник, за традицією, духовні отці, які провели Богослужіння та освятили монумент, а в урочистій промові один з них наголосив, що «на 26ому році незалежності ми всі зрозуміли, що незалежність полягає в єдності українського народу, …коли вільно володієш думками і своїми вчинками, і тебе не садять за політичними мотивами на 25 років. Російська агресія з’єднала нас в єдину могутню державу».
Право урочисто відкрити меморіал надали голові Львівської ОДА Олегові Синютці та міському голові Червонограда Андрієві Залівському, учаснику АТО Василеві Куреньовському та дітям загиблих бійців – Валерії Заяць і Тарасові Бірюкову.
Німа тиша немов заполонила всю площу, і величезний натовп застиг у молитві: старенькі вояки УПА, молодь з організацій «Пласт» і «Сокіл», солдати у військових камуфляжах та простий люд у вишиванках. Гігантська споруда у цю мить, здавалось би, промовляла до кожного пережитим болем. Зліва – мармурові плити під синьожовтим стягом, де викарбувані імена полеглих на Майдані, а справа під червоночорним прапором стенди з іменами вояків, які загинули на сході України.
У своїй промові мер Червонограда пан Залівський нагадав слова одного з учасників АТО, «що було б краще, якби таких пам’ятників не було взагалі». «Я згідний з ним, але, на жаль, на 26ому році незалежності український народ вкотре відстоює свою незалежність», – наголосив він і згадав «про холодну зиму 201314 років, коли на цій площі збиралися тисячі людей, і щовечора від’їжджали автобуси на Київ, бо люди хотіли довести, що вони не раби… Нині ми вшановуємо наших земляків, які ходили цими вулицями. Це пам’ять про їхню доблесть, які не зрадили, не побоялись та стали на захист своєї Батьківщини. Цей пам’ятник наша маленька подяка Героям».
Голова Львівської ОДА О. Синютка також наголосив, що «сьогодні святковий день, але сумний привід». «В цей час і на цьому місці є можливість кожному з нас подумати і переосмислити, і не те, що було, а те що буде далі. Тому що ми як нація не народились 26 років тому. Ми є нація, фундамент якої закладали Володимир Великий і Данило Галицький, козаки Хмельницького, січові стрільці та вояки УПА. Нам треба подумати, як далі жити, бо скоро вступає угода про асоціацію між Україною та ЄС, а це вже інший етап в історії України. Що буде далі, залежатиме виключно від нас, бо кожен сам особисто повинен подумати, що саме я маю закласти свою цеглинку в історію України. Герої Небесної Сотні та воїни АТО зробили все, що від них залежить. Нагодована та одягнена українська армія вже не потребує, щоби ми забирали з хати останнє і везли на фронт.
Сьогодні українська армія потребує нашої єдності, віри у власні сили і переконання того, що перемога залежить від нас самих!» – наголосив очільник ОДА і завершив її віршованими рядками: «Україну ми спасем, і вона засяє, жовтим відблиском шабель ще й блакитним сяйвом!»
Серед запрошених промовців були також народний депутат України Олег Мусій, проектувальники Василь Василько та Юрій Дрозд, яким вручили грамотиподяки. Розчулившись, пан Василько, розповів, що непросто «було виконувати реконструкцію і будівництво цієї площі. Це завдання перед ними стояло ще восени, було багато думок, три головні проектні рішення, і всі охочі змогли побачити цей проект, і в ході будівництва вносити корективи». «Ще чотири місяці тому ці гранітні брили були в Житомирі, в кар’єрі. Потім до них долучили бетон, арматуру, які стали основою і фундаментом. А сьогодні ці камені блистять та увіковічнюють пам’ять наших героїв! Цей Меморіал був створений нашими червоноградськими майстрами, їх руками, художниками по каменю. Тому хочу побажати усій громаді, щоб це місце, цей Меморіал, створений за ваші кошти, був святим», – звернувся проектант до люду. А потім Надбужанщиною полилась пісня, що її старанно затягнули старенькі вуста посивілих дідусів колективу «Чоти Нескорених» в повстанській формі. І очі наповнились слізьми…
Молімося за долю України і просімо Бога, щоб допоміг нам у цей важкий час і наблизив свято Перемоги. Щоб усвідомлене розуміння, що без єдності не буде перемоги, з’явилось в кожного українця! І не просто єдності, а небайдужого, тремтливого ставлення до всього, що відбувається в Україні. Через неприємні обставини мені нещодавно довелось побувати в медичному госпіталі. І якесь дивне відчуття гнітючих емоцій з’явилось при вигляді цих чоловіків у лікарняних піжамах зі свіжими червоними слідами ран, перемотаними руками і ногами, хто з трубочками для дихання, хто на милицях. Вони чудово знають, що їм заборонено курити, але все одно курять…
І чомусь запам’ятався мені один боєць: цигарка за цигаркою, потупивши погляд у сіру асфальтну доріжку, хлопчина нервово випускав дим і про щось своє думав… І, знаєте, так захотілось підійти, розрадити, сказати добре слово й запитати: «Юначе, про що думаєш?» Але і рука не насмілилась, і ноги не наважились підійти… От соромно мені, цивільній людині, стало за усіх тих, хто наче живе в паралельному світі і ні на мить не задумується над тим, що для одних це свято зі сльозами на очах, а для когось – розваги, дискотека і салюти. Зрештою, сьогодні проігнорована «енна» повістка з військкомату про призов на строкову службу вважається чи не нормою, як і той момент, що на заробітках в Росії у часі неоголошеної війни з Кремлем перебуває левова частка українців призовного віку… В голові не вкладається!
Біль від пережитої втрати не передати словами! Низько схиляємо голови перед Вами, шановні родини, і віддаємо данину пам’яті Вашим синам, чоловікам, батькам, рідним, усім, хто віддав життя за Незалежність України. Ми пам’ятаємо!
Ірина СЛАВЧАНИК.
Фото автора
