До Дня захисника України 12 жовтня ми відвідали могили воїнів, які загинули на Сході України. Ініціатором цього заходу був військовий комісар Сокальського РВК, підполковник Любомир Бродюк, який організував поминання загиблих воїнів, похованих на Сокальщині. За кермом військової машини був Юрій Мочульський.
Перша наша зупинка була на сокальському кладовищі. Комісар РВК Любомир Бродюк, військовослужбовець Олександр Бриль, учасник бойових дій на Сході України Іван Кухарський, Сокальський міський голова Вадим Кондратюк, вклонилися могилам воїнів, які загинули в АТО і тут поховані. А це Віктор Сивак, Роман Галас, Роман Лагно, Антон Козачук, Дмитро Рудик, Олексій Щудло. Військові поклали вінки до могил та запалили лампадки, а протоієрей Володимир Жарський з парафії церкви Вознесіння Господнього ПЦУ та диякон Михайло Салига відслужили панахиди. Військові віддали честь та вклонилися захисникам України.
Опісля наш шлях проліг до Перв’ятич, де на сільському кладовищі похований Ігор Білик, який загинув, захищаючи територіальну цілісність нашої держави на сході України. На жаль, на могилі Героя вітер дещо понищив синьо-жовтий стяг. Після поминальної відправи, військові замінили прапор і високо його підняли, щоб нагадати усім, що тут похований захисник України.
Далі на нашому шляху були села Свитазів та Сілець, де знайшли свій спочинок молоді захисники України Андрій Костенецький та Василь Мельник. Ми також вшанували їхню пам’ять та помолилися за їхні душі.
Дорогою до Острова, учасник бойових дій Іван Кухарський, не хотячи, поділився спогадами про перебування на сході України. Уві сні він часто бачить своїх побратимів, які загинули. Пригадав, як російські найманці обстріляли позиції українських військових. Один з ворожих снарядів поцілив в палатку, де відпочивали наші захисники. Чоловік з небагатьох, кому пощастило залишитись живим після цього вибуху. Він показав світлини, на яких закарбовані ці події: від палатки не залишилося майже нічого. Колишній воїн з сумом згадав побратимів, які були з ним, і яких вже немає, і зі сльозами на очах подякував Богу за врятоване життя.
За розмовою швидко минув час. Ми не помітили як приїхали в Острів. На могилі загиблого в АТО Василя Соляка запалили лампадки, поклали вінок та відслужили панахиду. Тут же похований військовослужбовець Віктор Телегій, який пройшов пекло російсько-української війни, мужньо та хоробро захищав наше мирне небо та спокій, але смерть, яка не раз дивилася йому в очі під час бойових операцій, наздогнала його в мирний час.
Не можна без суму згадувати й про нашого краянина Юрія Білика, чиє молоде життя також обірвала війна. Ми відслужили панахиду та вклонились його пам’яті.
Далі наш маршрут проліг в Завишень, де цього дня на вічний спочинок рідні, побратими, друзі, громада села провели учасника бойових дій Сергія Мельника. На жаль, війна, втрата побратимів, усе пережите не відпускають, а переслідують військових у мирному житті. Вони залишають по собі рубці на серці, які кровоточать. До них додаються хвороби, які виснажують та забирають життя… Коли під’їхали до цвинтаря вже майже нікого не було, крім рідних, які дивилися на свіжовикопану могилу, де поховали воїна Сергія. З очей старенької матері котилися сльози… Ми підійшли до могили та відслужили панахиду, пояснили, що здійснювали об’їзд могил воїнів, які поховані на Сокальщині, тому й запізнилися на похорон. Приїхали, щоб віддати належну шану Сергію Мельнику як захиснику України та висловити співчуття рідним та родині й низько вклонились Сергієвій матері за сина, якого виховала патріотом України.
На завишнянському цвинтарі також вічним сном спочивають учасники бойових дій на Сході України – це Олег Галатюк, Віктор Леонтій. Ми також віддали їм шану. Їхні могили скороплені сльозами матерів та дітей та всіх, хто приходить вшанувати їх пам’ять. Останнім місцем поминання воїнів було забузьке кладовище, де поховані Валентин Прихід, Ярослав Слободюк. Тут до нас підійшла старша жінка, яка неподалік доглядала за своїми могилами. Вона дивилася на портрет односельчанина Валентина, якого забрала війна у такому юному віці. Йому б ще жити та жити… Кохати… Радіти Божим світом… Вона плакала, здавалось її очі з докором запитували нас, коли ж закінчиться війна на сході України, яка обриває життя молодих юнаків, забирає у дружин чоловіків, у дітей – батьків, і покриває голови матерів назавжди чорною хустиною… Та ніхто з нас, на жаль, не може дати відповіді на це болюче запитання…
Ми висловлюємо співчуття та низько схиляємо голови перед матерями, дружинами та дітьми, які втратили найближчих і найдорожчих. Проте вони мають бути гордими з того, що виховали справжніх патріотів, які не втекли за кордон, не сховалися за жіночі спини, а пішли в АТО, щоб, як належить чоловікам, захистити свою сім’ю, свій край і нашу неньку Україну. Слава Героя, які віддали життя за Україну.
Володимр ЖАРСЬКИЙ,
митрофорний протоієрей парафії Вознесіння Господнього ПЦУ.
