Ця історія бере початок ще в 2012 році. Багатодітна родина Струсь із села Княже стала відомою на всю Україну. Тоді на Сокальщині, мабуть, не було родини, де б не обговорювали сумну долю чотирьох дітей. Ця історія не залишила нікого байдужим: через горе-батьків діти потрапили в інтернат, потім до опікуна в Жовкву, який над ними знущався. На щастя, ця історія закінчилася добре: дітей забрала односельчанка та далека родичка Євгенія Плетінка. Вони залишилися у рідному селі, ростуть з людьми, які про них дбають і люблять.
Відтоді минуло вісім років. Час розставив все на свої місця. Нині дівчатка щасливі, бо Євгенія Плетінка стала для них матір’ю, яку вони ніжно називають матусею, у них є дружня та велика родина. Вчинок жінки багато хто у селі називає геройським: адже хто хотів би, маючи своїх четверо діток, опікуватися ще стількома чужими. А вона взяла на себе нелегкий хрест – стала опікуном одразу для чотирьох, а потім ще для двох знедолених дітей.
Євгенія Ярославівна – щира і відверта, зізнається, що спочатку вирішила їх забрати, аби дати родинне тепло, затишок та батьківську любов, а потім вже подумала, як то всім даватиме раду. Але її підтримали чоловік і старші діти. Вона не шкодує, що взяла дітей до себе, бо в іншому випадку переживала б за них і шкодувала, що могла щось зробити для обездолених дітей і не зробила.
Моя співрозмовниця зізнається, що спочатку було дуже важко, бо сім’я велика, спробуй лише наварити їсти для всіх, подоїти чотири корови, зібрати усіх до школи. Наймолодший син подружжя Сергійко, якому тоді було два роки, трохи ревнував неньку до дівчаток. Старші – Олександр, Ярослав і Михайлик прийняли їх одразу, допомагали, бавити. Діти не могли насититись, мабуть боялися, що завтра не будуть мати що їсти, а потім зрозуміли, що вони у безпеці. «Як приносили печиво, то вони його жадібно хапали. Я дивилася на них і плакала», – розповідає п. Євгенія. Невдовзі страх залишитись голодними у них минув. Були різні моменти. Проте дівчата якось одразу потягнулися до пані Євгенії. Опікун розповідає, що не боронила дітям зустрічатися з батьком та матір’ю, спілкуватися з ними. Через що на початку у дівчаток було дві мами – мама Леся і мама Євгенія. Але минав місяць за місяцем і Леся все рідше навідувалася до них, у неї народився син Сергій, а потім – Софійка. У селі дивувались, як це діти не втікають до рідних батьків з дитячого садочку, який поруч хати Струсів, хоч недавно гірко плакали за мамою, коли їх працівники служби захисту дітей забирали від неї. Боялася цього й опікунша, але діти ніколи не втікали до мами Лесі, бо не хотіли повертатись у минуле життя. А для Лесі та Сергія Струсів, на жаль, це не стало наукою. Вони й далі як слід не пильнували дітей. І в 2018 році їх позбавляють батьківських прав, ще й на тих двох діток. «Так наша чимала сім’я поповнилася ще двома сонечками, тут ми вже не думали, ми розуміли, що не можна розлучати рідних сестричок і братика. Тепер у нас п’ятеро синів і п’ять дочок», – каже п. Євгенія.
Жінка зізналась, що їй довелось пережити чимало, а було різне, іноді навіть боляче до сліз:
– Не раз хтось налаштовував дітей, щоб ті йшли до рідної матері, де їм, мовляв, буде краще, або говорили, що хочу нажитися на них.
В ці моменти у неї опускалися руки. Були різні випадки, навіть у школу викликали… Але поволі материнська ласка та добре ставлення до них допомогло дітям швидко адаптуватися у новій родині. Нині дітки про минуле й згадувати не хочуть. Навіть, якщо провиняться, просять не віддавати до мами Лесі, обіцяють слухатися. Скільки всього довелось пережити і перейти їм усім… Але найбільшим стресом для неї та дітей стала участь у двох телепередачах «Стосується кожного» і «Говорить Україна». Спершу хотіли відмовитись, але потім вирішили поїхати, щоб розповісти правду. Сподівалися, що їх вислухають і може чимось допоможуть. Вони мріяли про мікроавтобус, щоб можна було кудись разом поїхати. Думали, що хтось з добрих людей відгукнеться і їм допоможе. Але не так сталося як гадалось. Телеведучі вважали, що дітей хтось тримає з примусу і насильно забрав від рідних батьків. Але коли ті вийшли доглянуті, наче маленькі сонечка у вишиванках, і попрямували до мами Євгенії, побачили як вони щиро горнулися до неї, зрозуміли, що ця невелика чорнява симпатична жінка з добрим серце, стала для них рідною.
За цей час для багатодітної матері дівчатка стали рідним, здружилися з братиками. Дівчатка попідростали: Вікторія цього року закінчує школу, Анастасії – тринадцять, Ларисі – дванадцять, Віті – десять, Сергійкові – дев’ять і Софійці – вісім. Вони зі страхом згадують про своє минуле життя. З них найбільше його пам’ятає Вікторія, їй тоді було лише вісім років.
Євгенія Плетінка замінила дівчаткам рідну матір. Вони діляться з нею найпотаємнішим, розповідають як минув день, про що мріють. У багатодітної матері чуйне серце, вона добра, розумна та працьовита. Цього навчає й дітей. Вони допомагають їй у хаті та по господарстві, а в Плетінки воно чимале. Тримають і екзотичних фазанів, обробляють власні паї. За цим доглядає чоловік Сергій.
Євгенія Плетінка охоче розповідає про дітей, яких не ділить на своїх і чужих. Знаходить добре слово для кожного. Її енергії та силі духу можна позаздрити. В народі кажуть, що добра людина – це щаслива людина, а добро обов’язково повертається до того, хто його віддає, і чим добріша душа, тим складніша доля. Подружжю Плетінків хочеться побажати залишатися і надалі такими, якими вони є – справжніми, щедрими, співчутливими, надійними.
Любов ПУЗИЧ.
Фото з сімейного альбому.
