ДЕ МОЯ ЗЕМЛЯ?
Чому старшій людині кажуть думати про вічне, а не про землю?
Українська родюча земля споконвіку була яблуком розбрату, який сварив сина з батьком, родичів, сусідів…
Немало перипетій та спекуляції через неї, бо земля була мірилом багатства, заможності та засобом для існування. Нічого не змінилося й нині, хоч і совєтська влада намагалася викорінити у нас почуття господаря та любові до землі. Але гени, як кажуть вчені, лише вичікують сприятливих умов, і обов’язково проявляться. Тим більше зараз, коли держава оголосила тотальне навернення селян до землі, а з 1 липня 2021 року набере чинності Закон про продаж землі. До того ж завжди були і є ті, хто хочуть скористатися чиєюсь необізнаністю та безпомічністю, та «нагріти» на цьому руки.
Раніше я нарікала на радянську владу та її посіпаків, які відібрали у моєї родини землю та скалічили її долю: батька за участь в УПА заслали у сталінські табори на десять років. Там він зустрів маму, яку через братів-патріотів, яких замордували в тюрмах, виселили з рідного села Деревня (Жовківський район) в Сибір з родиною. Довгі роки вони не могли повернутися на Україну, бо після відбуття десятирічного терміну ув’язнення мусили проживати за тисячу кілометрів від Львівщини. Вони вибрали м. Молодогвардійськ Ворошиловградського району Луганської області, де збудували хату та мали господарку. Тато працював на шахті до пенсійного віку, а мама – черговою на залізничній станції. Лише в 1977 році їм вдалося переїхати з Луганщини на Львівщину. Купили план в селі Сілець, бо це був один з найближчих до рідного села населений пункт, який трапився, на якому збудували хату. У 2005 році, коли відбувалося роздержавлення колгоспів, мамі, як репресованій та вдові політв’язня, виділили земельну частку-пай, розміром 0,8057 га, який наділили на чотирьох ділянках. Це засвідчує Державний акт на право власності на земельну ділянку (серія АБ №350533, виданого на підставі розпорядження голови Сокальської РДА Львівської області від 24 жовтня 2005 року №459, зареєстрований у Сокальському районному відділі земельних ресурсів Львівської області 18 листопада 2005 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі №010546105820).
У 2017 році мама померла і я успадкувала її пай, що засвідчує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Яким було моє здивування, коли на місці мого паю один з мешканців отримав земельну ділянку під забудову. Як з’ясувалося, на земельну ділянку розміром 0,0263 кадастр. номер: 4624886600:10:000:0143, чомусь переробили документи під загальну забудову. Така доля спіткала й інших власників паїв, які мали земельні наділи на цій площі. Мені наділили ділянку у розмірі п’ятнадцяти сотиків, але не на моєму полі, а внизу на куті.
Аби з’ясувати це, звернулася у Червоноградську міську раду, де мені сказали, що земельна ділянка була не переоформлена належним чином, тож відійшла до Сілецької сільської ради. Відтак була виділена у загальному масиві під забудову нового кварталу. Аби з’ясувати чому так сталося, підійшла до землевпорядника. Державний службовець тікає від мене, бо не може дати пояснення… Була я і у Сілецькій сільській раді, там дали відписку про те, що ця ділянка землі не має власника. Але ж це неправда? Мої документи всі належно оформлені в нотаріуса Н. Бойчук, містять дати оформлення та номери. На жаль, нині важко вивести лад, бо сільська рада вже не існує, а її повноваження перейняла Червоноградська міська об’єднана громада, оскільки після децентралізації, наше село відійшло до неї. Туди я й пішла. Ще в фойє мене запитали з яким питанням прийшла і до кого? Дізнавшись, що це земельне питання, покликали землевпорядника пані Галину. Побачивши мене, вона сказала: це знову Ви? Краще думайте про вічне, а не про землю. Навіщо вона вам?! Мовляв, вам дали 0,15 соток. Невже цього не вистачить?! Ви ж – інвалід, ледве пересуваєтесь, самотні… Землі з собою не заберете. Якщо мало, то заберіть мій город у Великих Мостах.
Так, я землі точно з собою не заберу… Але хочу, щоб восторжествувала справедливість. Практично, це все, що залишилося мені в пам’ять від мами і тата. Тому хочу забрати те, що мені належить по праву.
Може, щось не розумію, бо вже людина у літах. Але чому без погодження зі мною у мене забрали земельну частку. Можливо, якби не звернулася, то й навіть не виділили б й тих 15 сотиків. А де ж ще 12? Невже так можна ошукувати безпомічних старих людей. А тут так насміхаються… І вийшло, що не тільки наді мною. У приймальні Червоноградської міської ради зустрілася з такими ж старшими людьми, які також мають схожі проблеми: комусь недодали землі, комусь взагалі забрали. І ніхто не знає і не розуміє на якій підставі, бо на руках мають Державні акти про право приватної власності на неї. Ніхто нічого пояснити не хоче, лише помикають людьми.
А де ж ділася наша земля?! Ніхто ж її не виніс, не вирізав й не сховав.
Ходжу з цим питанням з одного кабінету можновладців до іншого, і ніде не можу знайти правди. Яку ми Україну будуємо, коли таке роблять зі старшими людьми? Вважаю, це ляпасом у світлу пам’ять мого батька та його побратимів. Він був з господарської родини, мав землю, воював за Незалежну Україну, родина потерпіла за любов до неї. Невже нині у нас нема законів, щоб державні службовці не перекручували чинне земельне законодавство і діяли у правовому полі. Бо де ж тоді шукати правди? Попри все без надії таки сподіваюся повернути те, що споконвіку належало родині та батькам.
Ганна БІЛОКОНЬ,
жителька с. Сілець.
