РУХ – ЦЕ ЖИТТЯ, своїм прикладом підтверджують люди з особливими потребами
Котрий юнак чи юнка не хоче мати струнке, підтягнуте тіло, щоб легко рухатися та бути витривалим… Майже кожен. Проте лише одиниці наполегливо й вперто працюють над цим. Признаюсь, що не сподівалася побачити стільки завзяття, енергії та наполегливості в молоді з особливими потребами, які щовівторка з 12.00 години, безкоштовно займаються у спортивному клубі «Скульптор» над «моделюванням» свого тіла.
– При Сокальській асоціації людей з особливими потребами функціонував спортзал, де і молодь, і люди старшого віку могли займатися на спортивних тренажерах, – розповідає голова асоціації Оксана Кононова. – Однак приміщення не опалювалося повноцінно, через сирість у нашому спортзалі кинувся грибок. Тож, щоб займатися, треба спершу зробити ремонт. А на це потрібний час. Це дуже засмутило тих, хто тут займався. Усі люди, а особливо молодь, заслуговують на рівні можливості для занять спортом, спілкування з ровесниками, розвитку та пошуку себе. І немає різниці, чи це людина має інвалідність чи інші особливості, бо усі ми, перш за все, люди. Інколи ми наштовхуємось на думку, що якщо людина має інвалідність, то значить вона хвора і батьки дитини з інвалідністю повинні постійно лікувати її. Це неправильно і несправедливо. Безперечно потрібно прикласти всіх зусиль для розвитку і покращення здоров’я дитини з інвалідністю, наскільки це можливо. Але життя цієї дитини і її рідних в жодному разі не повинно складатися лише з лікарні, постійних переживань і очікування того, що недуга мине. Інвалідність – це не хвороба. Насамперед, потрібне спілкування й ігри з друзями та заняття спортом. Рух – це життя. Інколи наші можливості дозволяють нам рухатись не так швидко, але жити ми точно повинні, і повинні використовувати ті ресурси і можливості, які у нас є.
Допомогти асоціації погодився власник спортивного клубу «Скульптор» Андрій Андрійчук: «Ми з дружиною вирішили, щоб спортовці з асоціації людей з особливими потребами приходили у наш спортзал до обіду, коли мало хто ще тренується. Щовівторка є 7-10 осіб, які займаються під наглядом тренера, який допомагає їм підбирати тренажери та корегувати навантаження, бо не всім вони під силу. Сподіваюся, що заняття у нашому спортивному клубі принесуть користь, впевненість у собі, гарний настрій».
Молодь з інвалідністю супроводжують волонтер асоціації Люба та батьки. До речі, ті теж за бажанням можуть позайматися на тренажерах.
– Андрій та Юля надають нам послуги тренажерного залу безкоштовно, – наголосила волонтер пані Люба. – Завжди нам раді, допомагають кожному вибрати потрібний тренажер.
Розпочинається заняття з розминки, далі вправи на тренажерах, які кому подобаються. Хтось підкачує м’язи ніг, хтось рук чи усього тулуба. Христина Штикало каже, що сюди приходить охоче, бо заняття спортом дозволяють підтягнути тіло, а ще це корисно для здоров’я і краси. До того ж це можливість поспілкуватися з друзями. Ніхто не повірив би, що енергійний Іван Ничай, який встигає пограти у теніс, попіднімати гантелі, позайматися майже на усіх тренажерах, ледь не з примусу вперше йшов сюди на заняття.
– Мені тут подобається, – каже він. – Я хочу сюди ходити й буду займатися. Це наче ковток свіжого повітря.
Руслана Кальмук та Юлія Батюк теж задоволені, стараються виконувати усі рекомендації тренерів та волонтерки Люби. Дівчата дуже зраділи, коли після двох місяців
занять побачили позитивні зміни у фігурі.
Задоволені й батьки:
– Моя дочка, Руслана, має інвалідність ІІ групи, – каже Алла Кальмук. – Дуже змінилася, коли стала ходити в спортивний клуб «Скульптор», де старається позайматися на всіх тренажерах. Вона схудла, стала задоволена собою. Всі ще більше здружилися.
Мама Юлії Любов Батюк розповіла, що дочка ніколи не любила займатися спортом, бо має проблеми із серцем. Тепер охоче ходить у спортзал і займається з групою. Відчуває себе щасливою. І це – головне.
– Ми дуже вдячні всім, хто допоміг організувати таке спортивне дозвілля для наших дітей, зокрема, активістам Сокальської асоціації й подружжю Юлії та Андрію Андрійчукам, власниками спортивного клубу, – каже Марія Штикало. – Хотілось, щоб влада не забувала про дітей та молодь з особливими потребами, підтримувала проєкти та програми, які сприяють їм у всесторонньому розвитку.
– Ні дітей, ні дорослих, не можна ділити за їхніми особливостями розвитку чи фізичними можливостями, – говорить Оксана Кононова. – Усі рівні і потрібно працювати разом громаді та владі, щоб створити рівні умови та передбачувати кошти для розвитку, зокрема, занять фізкультурою, спортом, а також гуртки ручної роботи, заняття арт-терапією і хореографією. Усі ці заняття проводять волонтери в асоціації: Ольга Ровецька, Мар’яна Блащук, Любов Штикало, Людмила Середюк, Ярослава Швед, Ірина Гулявська. А Любов Махоркіна щовівторка приводить хлопців і дівчат в «Скульптор». Протягом останніх років в Сокальській ДЮСШ «Буг» працює інструктор по роботі з людьми з інвалідністю Олександр Пікунов, в роботі йому часто допомагає дружина Марія. Ця посада дуже актуальна сьогодні, ми віримо в те, що з кожним роком до нашої діяльності будуть долучатися нові люди, волонтери і влада активно підтримуватимуть наші ініціативи. Хотілося б відновити програму «Доступне місто», яка працювала з 2016 до 2019 року. Завдяки якій було облаштовано пониження багатьох бордюрів в Сокалі, що зробило життя багатьох людей більш комфортним і безпечним. Понижені бордюри вкрай потрібні на пішохідних переходах. Доступність міста – це є безпека його мешканців, і мова іде не тільки про людей з інвалідністю, а й про матерів з дитячими колясками, літніх людей чи людей із тимчасовими травмами чи переломами. Сьогодні, звичайно, ми маємо підтримку Сокальської міської ради та Червоноградської районної державної адміністрації. Віримо в те, що нам вдасться примножити наші досягнення, розвивати і в жодному разі не закривати діючі програми для створення рівних умов та можливостей для всіх у нашій громаді.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
